“Стисло про…”: що дасть українцям індивідуальна система пенсійного накопичення

«Альтернативи трирівневій накопичувальній пенсійній системі немає», - народний депутат Роман Семенуха.

Докладна розмова про те, навіщо українцям індивідуальна система пенсійного накопичення і де взяти гроші на неї, чому для розвитку українського бізнесу потрібен податок на виведений капітал і як місцева влада може привабити потенційних інвесторів.

- Пенсійна система в Україні змінюється, але, судячи з ваших постів, виступів – недостатньо. То якою вона має бути, щоб сьогоднішні 35-45-річні мали пенсію. На яку можна жити?

- Ви правильно ставите запитання: що буде з пенсіями тих, кому сьогодні 30-45 років, бо у нас часто про пенсії думають лише ті, хто вже пенсійного чи передпенсійного віку. На сьогодні ми маємо мізерні пенсії: 2 з чимось тисячі гривень – це середній показник, і це найменша пенсія в Європі. А з іншого боку, маємо колосальний дефіцит Пенсійного фонду у розмірі 139 млрд грн, запланований на поточний рік. Для порівняння – видаткова частина державного бюджету 2018 року складає 800 з плюсом мільярдів гривень. Тобто, близько 15-17% - дефіцит Пенсійного фонду. Так. Здавалося б, можна і далі збільшувати пенсії, але в кращу сторону це ж нічого не змінить. Фактично, сьогодні люди, які працюють і платять податки, дотують Пенсійний фонд України. Також, якщо візьмемо Пенсійну реформу Гройсмана, яку провели 1 жовтня минулого року, то людям в містах, окремим категоріям громадян, дійсно. Пенсії підвищили. І ситуація, хоч і не змінилася на краще, але найгарячіші проблеми зняла. Але якщо це стосується селян. Людей, які працювали у невеликих містечках, то радянська ж система економіки передбачала, що, навіть якщо ти нормально працюєш, маєш достатній стаж, то все одно отримаєш мізерну пенсію, бо люди у маленьких селах отримували багато меншу зарплату, ніж за аналогічну кваліфікацію, аналогічну роботу – працівники у містах, обласних центрах. Також є проблема з чорнобильцями, яким уряд Азарова скасував перерахунок пенсій, а інші уряди аж нічого не зробили. Маємо величезну проблему у цьому сенсі і з науковцями. Зовсім забута у нас категорія, і хоч їх не так багато, але це дуже показово – таке ставлення держави до науковців. Також є військові пенсіонери, які так і не отримали анонсований урядом законопроект і пенсії яким після численних протестів перерахували у ручному режимі… Також є загальноєвропейський тренд – нації старіють. Це стосується і українців. Сьогодні ми живемо у парадигмі солідарної системи: працюючі утримують непрацюючих. Уже зараз у нас співвідношення майже 1:1 – 12 мільйонів працюючих на практично 12 мільйонів пенсіонерів. А далі ситуація гіршатиме. В Україні ситуація погіршується іще й через трудову міграцію.

- Насправді Україні нічого не треба вигадувати, вже вигадана й апробована, з урахуванням помилок, в усьому світі – трирівнева система пенсійного забезпечення. Перше – це, власне, солідарна система, яка покликана забезпечити соціальний мінімум. Причому в Європі він радикально відрізняється від українського. В Україні він складається з кількасот позицій споживчого кошика. А в Швейцарії – це кілька тисяч позицій. І там не лише те, що необхідне для елементарного виживання. А похід до стоматолога, квитки в кіно, квитки в театр – тобто, так є в Європі, що в пакет послуг і потреб входить все, що необхідно для повноцінного соціального життя. Так от все це – завдяки тому, що з’являється обов’язковий накопичувальний рівень. Крім першого рівня, ти автоматично – від першого місяця чи першого року роботи – ти починаєш відраховувати вже до свого накопичувального рахунку певні кошти. Що дозволяє при виході на пенсію мати суттєву надбавку. Основна відмінність між першим і другим рівнем – цими грошима володіє людина. Навіть якщо вона помирає, то цими коштами тоді володіє сім’я. Ці кошти не зникають у «братській могилі» під назвою «солідарна система».

- Ці гроші – величезний інвестиційний ресурс у власну економіку. У розвинених країнах кошти пенсійних накопичень складають 60-70% на інвестиційному ринку взагалі. І коли я чую думки окремих спеціалістів, депутатів, що пенсійні кошти треба інвестувати в чужі економіки, а не у власну , то це викликає шок. І є третій, недержавний пенсійний рівень, який становить 30-40% майбутньої пенсії. Є кілька страхів, про які варто сказати. Людей лякає, що ці гроші згорять, як колись накопичення у Радянському союзі. Нічого ніде не зникне, бо в систему закладено величезну диференціацію, і зберігання здійснюється з урахуванням інфляції та потенційної девальвації національної валюти. Є застереження, що це збільшить навантаження на бізнес. Ми вважаємо, що паралельно має відбутися буртизація – коли при підвищенні виплат працівнику не тягне за собою збільшення ставки податку. У нас є ЄСВ (єдиний соціальний внесок) – податок на зарплату так званий. Принаймні, так воно філософськи сьогодні сприймається бізнесом. Ми переконані, що з запровадженням другого накопичувального рівня, має відбутися світоглядна реформа: не збільшуючи навантаження на фонд заробітної плати, тобто, щоб частину платив працівник. Бо людина, а не тільки держава, має нести відповідальність за власну долю. Ми відповідальність уявляємо у такому трикутнику: держава – бізнес – людина. Людина має сплачувати, в онлайні мати такий собі калькулятор, який дозволяє спостерігати за власними пенсійними накопиченнями і думати, чи не варто їх збільшити. І тоді люди, якщо бачать, що їхня пенсія буде критично малою, задумуватимуться: які мої відрахування, чи не варто їх збільшити, що робити для власної кар’єри, щоб моя заробітна плата зростала.

- Система проста, але без переходу на неї майбутнього не буде. Існує коефіцієнт заміщення, яким вимірюється рівень ефективності пенсійної системи. Це співвідношення пенсії до зарплати. Є міжнародна конвенція, яка говорить: якщо розмір пенсії нижчий, ніж 0,4 зарплати, то у країні почнуться соціальні вибухи. Коефіцієнт заміщення в Україні вже зараз менший, а прогнози говорять, о дали він готовий падати аж до показника у 0,3. А це вже, по суті,питання національної безпеки і взагалі існування України.

- Реформа має вигляд досить непопулярної, але потрібної. Вона могла б бути прийнятою вже цього року, як це передбачено законодавчими актами, але…

- Але ми бачимо цьому величезний супротив. Бо кожен прем’єр-міністр або міністр соціальної політики бачить себе на цій посаді на рік-два. Також вони є вихідцями з Союзу, і ця звичка косметичного ремонту солідарної системи не дає їм піти на справжню реформу. Яка б дала пенсію не лише нинішнім пенсіонерам, а й забезпечила гідне життя тим, кому зараз 30-45 років.

- За що депутатам треба проголосувати?

- Існує законопроект 6677 про запровадження другого накопичувального рівня. Так, він має кілька положень, які треба виправляти. Зокрема, дискусії точаться навколо того, що другий накопичувальний рівень запуститься для тих, кому 35 років і більше, але ми вважаємо, що це дискримінація. Друга дискусія: він передбачає зростання від 2 до 5 відсотків навантаження на бізнес у вигляді сплати ЄСВ. Однак ми переконані, що існують джерела, які дозволяють уникнути зайвого навантаження. Однак загалом це хороший документ, який можна допрацювати під час прийняття, однак на сьогодні уряд є проти.

- Коли ми говоримо про те, що люди самі мають нести відповідальність, то я розумію, з яким спротивом тут можна зіткнутися: мовляв, у мене і так мала зарплата, з чого іще я маю відкладати?

- Тоді давайте чесно подивимося, яка сьогодні реальна пенсійна система забезпечення літніх людей. Це не популярно, та все ж. Перший рівень: наші з вами дідусі-бабусі просто відклали. Це система накопичення? Так. Хтось гроші «під матрац» складав, хтось має депозит у банку. Але це все – система накопичення. Другий рівень: багато людей мають пасивний дохід. Наприклад, гроші за пай, якщо живуть у селі, або здають в оренду квартиру. Третій накопичувальний рівень – це сьогодні діти. Вони допомагають своїм батькам, якщо мають можливість і совість. Це приклади того, що вижити на ту пенсію, що є, фактично нереально.

- Як може розвиватися економіка у нашому невеликому місті? Чи можуть тут розвиватися підприємства, великий бізнес, як може вплинути на ці процеси держава і чи потрібна допомога від держави взагалі?

- Я вважаю, що Полтавська область – це потенційна Швейцарія в Україні. Сьогодні ви володієте одними з найкращих чорноземів, тому найпотужніші агрохолдинги майже всі представлені в регіоні. Тут майже половина всіх газових свердловин. Також сьогодні Полтавська область є однією з недотаційних областей України. Крім Полтавської там ще Одеська, Львівська, Дніпровська і Харківська. Що мала б зробити держава? Перше: не лізти до вас зі своїми проблемами і залишати якомога більше податків на місцях. Бо процес створення ОТГ є важливим, незворотнім і невідворотнім. І чим швидше область пройде цей шлях, тим більше грошей у вас буде. Я абсолютно переконаний, що держава не має права, це точно злочин, передавати будь-які навантаження сьогодні на громади без збільшення податкової бази. Я в кожній області сьогодні чую про проблему монетизації пільгового перевезення громадян. Що відбувається? Береться добра ідея. Яка дає людям на руки гроші, які вони можуть реально використовувати. Так буде чесніше. Бо, наприклад, є люди лежачі, які цю пільгу не використовують. Є ті, хто не працює, а лише раз на тиждень їздить на базар до обласного центру… Але що я чую: тих грошей, які сьогодні пропонують громади, явно мало. Я не знаю, як на ці гроші поїхати в поліклініку, наприклад. Бо сьогодні тих коштів, які держава передає на місця, явно не достатньо. І це той приклад, коли, не збільшуючи податкову базу, влада передає обов’язки громадам. І замість того, щоб побудувати ту ж дорогу, сьогодні бюджети розвитку будуть на ту ж суму зменшені. Це - типовий приклад, коли держава залазить у кишеню громади. Це логічно, що нарешті після початку децентралізації на рахунках громад з’являються гроші. Бо треба провести тендерні процедури, визначити, куди будемо їх витрачати… Безумовно добре, коли ми щось запланували зробити на 4 квартал, тому у 2-3 кварталі заощадили кошти і поклали їх на депозит, щоб отримати якісь скромні відсотки. Я переконаний, що має бути розщеплений податок на прибуток. Поки частина податку на прибуток не буде лишатися на місцях, не буде бізнес зацікавлений реєструватися у тому чи іншому населеному пункті. Я от читаю ініціативу Франції: тебе навіть не зареєструють підприємством, якщо 25% працівників на ньому не будуть зареєстровані у цій комуні. І ще важливо: треба припинити чинити тиск на бізнес. Я переконаний – бізнесу не треба допомагати. Хто у нас сьогодні займається «кошмаренням» бізнесу? Відповідні відділи має прокуратура, СБУ, державна фіскальна служба, податкова, організації з охорони праці… «Самопоміч» наполягає на проведені негайно ліберальної податкової реформи. Концепт простий: СБУ, поліція повинні припинити займатися бізнесом. Податкову поліцію треба остаточно ліквідувати. Натомість створити державний орган з фінансових розслідувань, де зовсім не буде силової функції. Передбачається лише аналітична складова.

- Якщо сьогодні є якась ділянка, виділена громадою під будівництво фабрики, підприємства чи ще чогось, то потрібно надати максимально швидкий і спрощений доступ до всіх мереж. Бо на сьогодні це є однією з нагальних проблем, з якою стикаються. Це стосується підключення до монополістів: газу, водопостачання, електромереж у першу чергу. І третя необхідність – це реформування податку на прибуток, а конкретніше – запровадження податку на виведений капітал. Сьогодні формою цього оподаткування користується олігархічний бізнес. Така сама реформа відбулася в Естонії, Грузії і вже не другий рік почала демонструвати позитивні результати. Філософія реформи полягає у тому, що, якщо у вас з’являється прибуток, вам не потрібно його виводити на офшори, аби оптимізувати у менше сплачувати податку. А навпаки, ви будете зацікавлені, і держава вас у такий спосіб мотивує, залишати прибуток у країні, інвестувати його у розвиток бізнесу, власне виробництво. Це –потужний стимул внутрішніх інвестицій, який міг би бути в Україні. Я також переконаний, що важливим для бізнесу є стабільність. У тому числі, податкової системи. Потрібна передбачуваність, щоб підприємці розуміли, що система оподаткування не буде змінюватися щопівроку

- Що може зробити місцева влада, щоб місто або село стало привабливим для інвесторів, можливо, навіть іноземних?

- Якщо у вас будуть такі дороги, як зараз, то, вибачте, ніхто до вас не поїде. Друге, що має зробити місцева влада – абсолютно прозора процедура виділення ділянок. Мер міста має виступати бізнес-послом: їздити містами, країнами, співпрацювати з нашими амбасадами у тих країнах, які сьогодні готові інвестувати в Україну.

Відео: Дмитро Малашецький, Іван Підгайний