Віталій Запека
19 записи

Символи

3

Майже кожен росіянин, з яким я спілкувався до війни, вважав за необхідне розповісти мені анекдот про українця і надкушені яблука. Після надцятого прослуховування цієї бородатості в мене виникло відчуття, що для них це надкушене яблуко є ніби символом українців.

Трохи пізніше, розмірковуючи над цим анекдотом, з’явилася велика підозра, що його придумали НКВДісти за часів Голодомору. Їх чомусь обурювало, що українці не дуже любили, коли в них щось забирають і особливо, коли це «щось» – останнє. Кожен пройдисвіт вважає себе гарною людиною і завжди знайде виправдання своїм ганебним діям. І навпаки – знайде причину, привід, чому саме жертва винна і чому вона погана. Це психологічна та історична аксіома.

Над символом росіян думав недовго. Лапті. Пельмені вони вкрали у китайців, балалайку переробили з узбецької «дві струни». Єдине, що ще в них було своє, крім лаптів – береста. Писали на них свої цидулки в той час, коли в нас ціла індустрія була в монастирях по написанню літописів-книжок на пергаменті. Але та береста була в окремому регіоні. Інші обходились без таких дурниць, як писемність. Тому лапті. Їхній внесок у світову цивілізацію. Довго над символом росіян думати не довелось.

Над символом українців час від часу задумувався. Ніяк не міг підібрати, що б дійсно характеризувало нас, було б нашим і нічиїм більше. Варіантів було багато. Далі прошу вибачення за те, що висловлюю свою думку, а не користуюсь шаблонами і суспільними стереотипами.

З варіантів поступово викреслювалось:

1) сало, яке вживає весь світ, і вперше воно вживалось в Межириччі, де зараз є чимось огидним;

2) до козаків у мене своєрідне ставлення – одні з найкращих воїнів Європи, щасливі власники однієї з перших Конституцій у світі просрали чварами власну державу;

3) Шевченко? Ні. Заперечую. Кому цікаво – напишу окремо, в коментарі. Тільки кричіть на мене лише після того, як подумаєте, а не з погляду шаблонів, що нав’язувались зі школи;

4) Говерла? Також ні! Я бачив гори цікавіші і вищі. Так собі, пагорбок, нічого надзвичайного, видатного, історичного. Та і як та гора може характеризувати нас, українців?

5) зерна пшениці на долонях. Обов’язково старечих, зморщених, з землею під нігтями. За радянських часів кожна газета мусолила з року в рік, до оскоми, такі фото. Змагання йшло, в кого на фото руки грубіші і землі під нігтями більше. Особливо тупі газети і нині публікують цю банальщину. «Дивіться, аж цілу жменю зерна хтось зібрав»! Вже за це радію, що час паперових газет пройшов.

Поступово викреслювались борщ, пампушки, вареники, Дніпро і калина біля колодязя-журавля…

Те чи інше не характеризувало, не показувало, не розкривало характер, спосіб мислення, спосіб життя українців. Довго не знаходив символ. Довго. Доки не трапилась війна.

За Маріуполем, в напрямку Широкіного, є напівпокинуте село. Деякі хати, посічені осколками, воронки з-під снарядів то там, то тут. Часто вікна в будинках забиті дошками. Помітив одну хату, обкладену знизу до самого даху мішками з піском. Жахає, дивує, як тут можуть жити мирні жителі. Живуть. Працюють.

З двору в двір, ігноруючи межі, тягнуться нитки окопів. Іноді помічаєш приховані бліндажі. Там же, серед дворів, садів-городів.

Вразив один, на якому рядками росли помідори. Рівні рядочки. Земля полита, прополота – жодної бур’янини. І рясно плоди червоним. Ніби кров. Виглядає дивно. Війна, окопи, воронки, бліндаж, а хазяїн чи хазяйка засаджують кожен клапоть землі. Бліндаж, а поверх нього городина. Рядками… І червоним зрілі помідори, на политій, і від того ще чорнішій, ніж є, землі.

Саме тоді я зрозумів, що знайшов для себе символ, що характеризує українців. Може хтось заперечує, має іншу думку – не маю нічого проти. Знайдіть свій. Я, для себе, знайшов.

Мій символ – бліндаж, поверх якого рівними рядками ростуть помідори. Червоні, обов’язково червоні, зрілі. Жодної бур’янини і полито так, що земля від вологи чорна. В цьому символі все характеризує українця – бліндаж, як готовність захищати свою землю. І земля, жоден клапоть якої не повинен бути пустим, порожнім. Повинен плодити. І червоне… Червоне зрозуміло що. Хоч в шаблонній уяві зрілі помідори – зовсім не те, що червона калина чи маки. Не описували такого поети, не розливались словесами письменники. Мені байдуже. В цій прозаїчності для мене все! Городина, помідори там, де війна, смерть, як надія, що житимеш, працюватимеш, творитимеш, що збереш врожай, що будеш ситий і захищений, як надія на майбутнє, котре обов’язково буде кращим. Бо там, під твоїми помідорами, живуть і боронять тебе воїни.

Наступний абзац краще не читайте, пропустіть. Нагадую, що пишу свої думки. Шевченко, якого нам нав’язали за радянських часів, як символ за кріпацьке походження і трагічну долю.

Як художник, він суцільний академіст і нічого нового не вніс в образотворче мистецтво. Знайдіть будь-який список ТОП-100 чи ТОП-1000 величних художників світу. Там буде наш земляк Боровиковський з Полтавщини, а Шевченка немає.

Як письменник-поет – цікавий мені окремими цитатами, висловами. Знову звертаємося до ТОПів… Велика людина, як суспільний діяч. Але не як письменник. Як родоначальник української літературної мови, Котляревський більше заслуговує на звання символу. Але за радянських часів, коли нам примусово вибирали символ, Іван Петрович не підійшов своїм дворянським походженням. Тим, що був дипломатом, суддею і мав у власності кріпаків. В нас досі його портрету немає на грошах – відголосок того радянського нав’язування «політично правильного» символу нації. Кріпацтво, солдатчина, трагічна доля Шевченка, в першу чергу, а не його творчість, стали вирішальним фактором, чому саме його совєти вибрали нам символом.

Обкладинка: Тетяна Домненко

21 марта 2019
20 марта 2019