Віталій Запека
19 записи

Про ядрьону мащу нашого північного недодруга

4

В радянські часи я строкову служив шифрувальником в ракетній дивізії стратегічного призначення. Дивізія тримала на прицілі Китай, Пакистан, Індію, Ізраїль і Аляску з Західним узбережжям Штатів. В однієї з ракет вийшов термін придатності. У Советів був вибір: знищити демонтажем або навчальним пуском. Звісно вибрали останнє. Хлібом не корми, аби десь щось бабахнуло. Досі пам’ятаю неіснуюче слово, що дає сигнал до пуску – «єбдінорог». Ще були кілька цифр, но то вже не варто було пам’яті. Бачив як натискали ту знамениту червону кнопку. На якій, згідно радянських анекдотів, весь час мав хтось спати і одночасно знищувати Америку. Фіг там. Захист від придурків таки існував.

Я спостерігав за пуском, а потім за панікою відразу після того пуску: ракета полетіла не туди. Звісно ядрьону начинку в ній замінили на щось, аналогічне за вагою. Але навіть без цього ракета могло знищити район міста. Наша ракета надійно полетіла «не туди». Прорахували, куди її несе, і схопились за голову: замість пустелі – на північні райони Алма-Ати. Командир чергових сил – полковник Талдикін – рвав на собі залишки волосся і робив інші незрозумілі дії, які можливо описати формулою «без паніки», тільки навпаки. Я стояв над ним в очікуванні наказу і спостерігав, як в нього не виходило набрати команду на ліквідацію. Весь час помилявся, але замість того, щоб виправити один знак, робив «сброс» і починав заново. Одночасно чийсь монотонний голос рахував секунди до «бабаху». Інші офіцери, метаючись по підземному бункеру, робили «без паніки» в менших масштабах. Було дуже цікаво.

Алма-Аті пощастило. Спрацював самопідрив ракети. Є в неї такі датчики. Якщо летить кудись замість Воронежу або пустелі, то сама підривається.

Далі пішло сумне і смішне одночасно – «кого будемо робити винуватим». Спочатку хотіли наш український «Южмаш». Шифровки пишуться вручну на спеціальних бланках. Шифрувальник перевіряє, чи зрозумілий почерк, окремі слова. Я задовбався викреслювати матюки з тих бланків. Без них шифровка була не зрозумілою – лише «в», «на», «ах ви» і таке інше. Офіцери психували, але переписували, як могли. Без матюків.

Відповіді з заводу були ввічливими. Делікатно нагадали, що саме цій ракеті не був зроблений щорічний регламент і, щонайгірше, капітальний трирічний, із заміною важливих вузлів та агрегатів. Іншими словами: хто економив – той і дурень. Не захотіли, щоб завод ракету обслуговував, то чому дивуєтесь, що вона не туди летить?

Я до чого про цей випадок розповідаю. Наші північні недодрузі намагаються створити свою ракету. А вона не хоче злітати, а якщо злетить, то цілить по Воронежу. Інші міста чи полігони не цікавлять мокшанську ракетну техніку. А ті, що зроблені золотими українськими руками з 14-го року, не обслуговуються спецами «Южмашу» та інших підприємств. Мокшани верещать, репетують. Подають позови до своїх судів на наші заводи. Найбільший на 1,1 млрд був. Нехай облизуються. Дзуськи.

Печалька їм. Без одного щорічного регламенту ще може й полетить ракета в напрямку «куди треба», але без щорічних регламентів і щотрирічної заміни «чого треба» їхні ракети автоматично летітимуть, самі знаєте, по якому місту. Заграниця та інші «вороги русського миру» можуть розслабитись: іншими містами, крім Воронежа, мокшанські ракети не цікавляться. З літа минулого року ті грізні ракети небезпечні лише для місцевого населення. Все грізне розмахування ядрьоною дубиною лякає цивілізований Світ лише кількістю гуманітарки, яку доведеться надсилати околицям воронки, на місці якої був Воронеж.

А тепер саме «пічальне». Попередьте сусідні з Воронежем міста! Замість золотих рук українців нині регламентами і регулярною заміною «чогось важливого» зайнявся Рогозін зі своїм відомством (!!!). Ще раз. Голова Роскосмосу не лише дірки в МКС колупає та гепає об землю космічні ракети разом з космонавтами, а й відповідає за ядрьоні ракети. Тепер розумієте, чому на Росії 70 % туалетів типу «сортир»? Їхня влада не хоче задарма вкладуватись, бо Рогозін знищить все, що має пристойний вигляд. В нього до всього доброго нездоровий антагонізм.

P.S. Я ще про спирт у військовій техніці можу розповісти…

Обкладинка: Тетяна Домненко

22 февраля 2019
21 февраля 2019