Ткаченко Олександр
4 записи

Виховання маршрутчиків

2

Не так давно я став помічати цигарковий сморід у маршрутках. Не те щоб водії раніше не курили. Я певен, що курили. Просто чомусь мозок уперто ігнорував мій ніс у громадському транспорті.

Виховання маршрутчиків

Виховання маршрутчиків

Згодом я зрозумів, що мене дратує така ситуація. Перспектива гробити власне здоров’я через водійське хамство зовсім не радувала. А в купі з улюбленою манерою водіння «газуй, гальмуй, різко повертай» бойкот оголошував вестибулярний апарат – паморочилося в голові. Я почав сваритися з водіями.

Спочатку моєю типовою фразою була «Не паліть у автобусі». У відповідь я зазвичай чув «а чьо?» або «а я не курю в автобусі, я – у вікно». Тим самим вони нав’язували свою риторику і я в ній грузнув наче у болоті, намагався знайти контраргументи. Казав «ви порушуєте закон» (самі розумієте марність такої фрази), «ви ж розумієте, що не праві», «викиньте цигарку». Не те, щоб вони мене не слухалися. Часом навіть слухалися. Однак, у результаті я сам почувався нервово. Так ніби щось робив хибно.

Шукаючи власну помилку, я знайшов відповідь у психології. Адже водії також люди. А якщо хочеш отримати щось від іншої людини – прохаєш її. Не гримаєш, не наїжджаєш, не погрожуєш, а прохаєш. Звертаєшся до людяності. Свою вступну фразу я замінив на «Не паліть будь ласка у салоні». І якщо чув у відповідь їхні «а чьо?», то терпеливо пояснював, що це шкодить моєму здоров’я та й просто не приємно. Це підвищило ситуативну ефективність. Однак не вберігало від чергового повторення наступного дня. Тому я розробив наступну схему. Одразу зауважу, що зараз мені щодня доводиться користуватися громадським транспортом між Полтавою та Супрунівкою. Водіїв на маршрутах відносно небагато – усіх можна запам’ятати.

Схема складається з трьох етапів:

  1. прохання;
  2. попередження;
  3. скарга.

Першим етапом стало усе те, що я й раніше робив. У результаті водій викидав цигарку. Якщо наступного разу ситуація з курінням повторювалася, то наставав другий етап. На ньому я нагадував водієві про наші попередні розмови та підготував іншу фразу «На майбутнє буду звертатися до Вашого керівництва та сільської ради». Якби це не спрацювало й водій знову курив наступного дня, я б виконав свою погрозу.

Нещодавно випала нагода використати другий етап своєї схеми. Попередивши водія одного разу, я зайшов увечері до салону автобусу, де було накурено. Цигарки у водія вже не було. Заходжу, плачу за проїзд і кажу:

– «Пам’ятаєте я прохав Вас не палити в автобусі?»

– «Так я ж тіки дві-три тяги», – ображено каже водій.

– «А дим відчувається. Знайте, шо на майбутнє звертатимуся до Вашого керівництва чи сільської ради», – сказав і пішов.

Це було позавчора. Уже вдома замислився над ситуацією. Цей водій наче й нормальний, зазвичай не бикує, пасажири до нього прихильно ставляться. Шкода навіть його стало. Учора з роботи йшов на маршрутку наче на забій. Страшно було. А ну як він знову накурив і доведеться писати скаргу. Ще чоловік через мої понти роботу втратить.

Тож уявіть моє полегшення, коли я побачив, що він курить біля автобусу. У самому автобусі було свіже повітря (правда морозне, бо не працює обігрів, але то вже інша історія). Усю дорогу я подумки радів та думав як донести до нього свою вдячність. Тому виходячи на своїй зупинці, сказав «Дякую, що почули мене вчора».

Моя позиція проста. Я хочу аби поважали мої права, бо й сам роблю так само. Так, у нас не працюють закони. Однак потурати цьому не збираюся. Часто давлять на жалість. Мовляв, такі «понти» можуть людям життя зіпсувати. Розумію, що це наші реалії. Саме тому й розробив поетапну схему, яка включає в себе і прохання й попередження. У описаному випадку план спрацював. Чи не палитиме водій надалі? Не знаю. Ми з ним зупинилися на другому етапі. Усе залежить від нього.

Ми часто кажемо про меншовартість та рабство, які глибоко засіли в наших головах. Раби коряться долі та обставинам. Вільні люди борються за права. Саме рабство блокувало інформаційний канал між моїм носом та мозком у маршрутках. Радію, що відвоював частину себе вільного. Далі буде. Не може не бути.

Коментувати

2 Коментарів
Ігор
• 15:26 | 27 грудня 2016

Гарно викладено, зрозуміло.
Дуже правильна позиція, рахую кожному потрібно замислитись над словами і хоча б спробувати таку схему.
Це, передусім, боротьба з собою…

Відповіcти
Юрий Волик
• 12:10 | 23 грудня 2016

Шановний Олександр! Дуже дякую за цей нарис та розумну життєву позицiю! Вона заслуговує поваги! Хотiлось би з Вами ближче познайомиться. Мiй тел. 0506342653.Юрiй

Відповіcти
20 вересня 2017