Олександр Ткаченко
5 записи

Сліпий

3

У 28 років він позбувся зору. Шукаючи нових вражень, пішов на пробне тренування з боксу. Його поставили у спаринг із 13-річним хлопчаком. Думали нічого не станеться. А малий саме доводив усьому світу, що народився для великих справ. Правий хук прилетів просто в кутик брови. У голові запаморочилося, свідомість сповзла на підлогу. Відтоді світло й кольори стали далеким спогадом. Зір зник.

Ілюстрація: Катерина Кисла

Ілюстрація: Катерина Кисла

На роботі зі співчуття йому виплатили три зарплатні, контракт розірвали. Трудова книжка в руках віддавала прохолодою. Та життя у приватному секторі завжди передбачає фізичну працю. Це розраджувало. Не давало спитися. Поглинало час.

Він навчався усьому з початку. Рахувати кількість секунд, за які чайник наповнювався водою. Полоти бур’ян на городі між паростків помідорів. На дотик визначати довжину щетини на обличчі. Важче довелося з бджолами.

Пасіка налічувала 5 вуликів. Навіть не пасіка, – він звично виправдовувався, – маленьке хобі. Бджоли завжди викликали в ньому змішані відчуття. Він любив їх і боявся водночас. Доводилося переборювати страх. Тому він щоразу почувався переможцем. Особливо тішило, коли випадкові знайомі захоплювалися цим заняттям. У такі моменти він як ніколи відчував свою приналежність до клану пасічників – сміливців і суспільних лідерів.

Раніше йшов до вуликів із димарем. Коли щільність комах на рамках зростала, він розганяв їх новим клубом диму. Бджоли сердилися, дзижчали і непокірно розліталися. Тепер димар стояв на почесному місці в кутку підсобки. Холодний. Покритий давньою сажею зсередини. Це був його протест і новий виклик видимому світу.

Знімаючи кришку та стельові дощечки, він в уяві малював бджолині брижі на поверхні. Руки не без тремтіння рухалися назустріч комахам. Схоже, вони розуміли, що ця людина незряча. Бджоли покірно розступалися та, здавалося, навіть дружньо терлися об пальці.

Тепер він більше покладався на ті способи чуття, які в нього лишилися: нюх, слух та дотики. Спочатку витягував рамку і тримав її над вуликом, оцінюючи вагу. Рамки з медом найважчі, їх легше розпізнати. Потім принюхувався. Притуплений запах нектару та квітів означав, що воскові комірки ще не закриті. Мед у таких рамках недозрілий. Це означало, що бджоли не до кінця випарували з нього вологу. Рамка поверталася на своє місце.

Складніше з легкими рамками. Вони або просто порожні, або із личинками молодих бджіл. У такому разі доводилося прислухатися. Рамки, на яких виводилися нові покоління комах, завжди рясно вкривалися бджолами-виховательками. Вони тихо гуділи та годували із зобиків майбутніх членів бджолиного суспільства. Такі рамки ще швидше поверталися на свої місця. Навколо них бджоли створювали особливі кліматичні умови для росту майбутніх поколінь. Порушувати їх не годилося.

Усе ж бджоли жалили його. Тоді біль відчувався як ніколи раніше. Червоні ниточки прошивали тіло від місця ураження до голови. Перед очима танцювали сині відблиски. Він навчився любити такий біль. Це хоч якось змінювало непроглядний екран.

Наприкінці літа доводилося відбирати медові рамки, нести їх до підсобки. Там уже стояла чиста медогонка, два спеціальні ножі та гаряча вода. Перед тим, як зрізати воскові кришечки комірок ножем, він проводив долонею по щільнику. Запам’ятовував усі виступи та нерівності. Потім розігрітим ножем зрізав шар найчистішого воску. Поволі справа рухалася.

Оброблені ножем щільники потрапляли до медогонки. Крутячи за ручку, вони розкручувалися у нержавіючому корпусі механізму. Під дією відцентрованої сили мед вилітав із коміром, вдарявся об стінки та повільно осідав на дно. Цей процес вимагав обережності. На початку важливо не перестаратися зі швидкості. Віск міг порватися.

Сліпий розкручував стиха, прислухався до порипувань шарнірів. Виймав рамки, повертав іншою стороною. Так усе повторювалося декілька разів, допоки липка рамка ставала порожньою і легкою. Її місце займала інша. Розкручуючи щільники, він відчував незрівнянний медовий дух, вдихав його на повні легені. У такі моменти його уява працювала на повну. Пам’ять видобувала пейзажі зі спаленою сонцем серпневою травою, полем соняшників та струхлявілими вербами.

Наповнений медовими ароматами день закінчувався, і сліпому снилися сни. Під ранок він прокидався та важко дихав. Щоночі усе повторювалося. Боксерський зал. Спаринг.  Піт. Правий хук. Темрява.

Піт проникав зі сну в реальність. Темрява ж – не проникала. Вона і так супроводжувала його всюди.

Коментувати

3 Коментарів
Юра
• 13:01 | 26 жовтня 2017

Сильний.

Відповіcти
Іра
• 11:23 | 19 жовтня 2017

Це трагічно-прекрасно і так несправедливо(

Відповіcти
Павло
• 16:42 | 18 жовтня 2017

Гарно подано історію життя.
Знаю жінку, котра впала з дерева і, після того, поступово втратила зір. Залишившись з маленькою дитиною вона мала виховувати її, піклуватись про неї та просто не мала часу на те, щоб зупинятись. Такі історії надихають і вражають.

Відповіcти
17 листопада 2017
16 листопада 2017