Тетяна Домненко
3 записи

Jungle: сонячна сторона Британії

6

–  Зайвого квитка не знайдеться? – усе випитує чоловік, що проходить повз нас раз п’ятий.

Можливо, він сподівається, що хто-небудь не витримає очікування на морозі і здасться, але дурних немає.

Ми стоїмо в пристойної довжини черзі в «Atlas» і чекаємо, коли почнуть запускати на концерт «Jungle» . Поруч зі мною – Каріна. Ми з нею – перші претендентки на те, щоб заповісти свій квиток настирливому незнайомцю. Любов до моди й танців змусили нас підібрати відповідний look: для тропічного фанку «Jungle», звичайно ж, зимове взуття не підходить. Тому наші ноги потроху натякають, що наступного разу можна підзабити на моду, щоби залишитися з усіма частина тіла до наступного концерту. Взагалі, ми не очікували такого напливу людей, незважаючи на величезну любов до цих британців та постійні сповіщення від організаторів про солд-аут. На сторінці заходу вказано: «відкриття дверей о 18.30», але поки йде чек, ми не можемо зайти, тому час змістили до 19.00. В очікуванні прекрасного музично-танцювального вечора забуваємо про холод і о 19.00 черга стрімко, але без тисняви, починає затікати всередину клубу.

Atlas

Atlas

Хвилювання, як і кількість в людей в клубі, починає поступово зростати. Я, як, думаю, і багато з тих, хто в цей вечір знаходилися зі мною в стінах «Atlas», очікувала 14 вересня 2018 року, як манни небесної – одні з улюблених британців через 4 роки нашого очікування випускають другу платівку. І, о диво, все виявляється ще крутіше, ніж очікувалося: в день релізу альбому анонсують приїзд групи в Україну 25 січня 2019. Це їх перший візит до нашої країни. Той, хто хоча б раз відчував хвилювання першої зустрічі з улюбленим виконавцем, думаю, розуміє, яка це подія. Взагалі, особисто я обожнюю, коли концерти анонсують заздалегідь. По-перше, питання грошей: чесно кажучи, не всі можуть дозволити собі віддати близько тисячі гривень за раз, не відчувши при цьому удару по кишені. Адже навіть нирку можна продати всього один раз, а концертів улюблених виконавців багато, чорний ринок не допоможе :).

Другий, важливий для мене і неймовірно приємний момент – саме очікування. 4,5 місяці я жила то більшою, то меншою мірою схвильованою, як у човні посеред моря, що розгойдується то сильніше, то тихіше. І що ближчим був концерт, то хвилі з більшим натиском б’ються всередині. І ось, коли ти вже їдеш поїздом, або просто виходиш з дому і знаєш, що через пару годин тебе очікує концерт улюблених виконавців, твій човен зависає на найвищому гребні хвилі. Це очікування – своєрідна прелюдія перед тим, як отримати неймовірної сили задоволення. Так вже влаштована природа.

О 19.50 вже без затримок в залі стає темніше, сцена освітлюється, а серед натовпу пропливає тихий гул: з’являється група «The Maneken». Соліст Євген Філатов одразу попереджує: сьогодні вони скоротили свій склад від міні-оркестру з 10 осіб до 3: вони тільки запрошені гості, і, щоб не займати місце великою кількістю своєї апаратури, поступаються сценою головним музикантам цього вечора. Взагалі, Євген Філатов і його команда для мене вже давно зараховані до числа музикантів-аристократів, якщо можна їх так назвати. Коли музика, виховання й простота людини створюють саме те мистецтво у самому його чистому прояві – без перегонів, мішури й конкуренції. Коли людина створює музику, а не зрощує его. Якщо запитати, з якою країною асоціюються гарні манери – я назву Британію, тому, не дивно, що цього вечора «The Maneken» відкривали концерт саме британських артистів.

Євген Філатов

Євген Філатов

Я чула Філатова та команду наживо повним складом. Це те мистецтво, де немає головного й другорядного – просто музика і вокал створюють єдине багатоголосе ціле. Втрьох виглядає не так масштабно. Але не менш якісно – важлива відмінна риса цих музикантів на ринку такої різної (й за якістю в тому числі) української музики. Сам Євген Філатов є одним із поціновувачів музики «Jungle», про що він неодноразово писав, коли робив добірки найкращих альбомів десятиріччя, або анонсував нові платівки, що очікуються. В музиці «The Maneken» впізнається і спокійний соул, і стриманий, але енергійний фанк. Безперечно, музика «Jungle» зробила свій вклад в розвиток цього українського проекту.

– 6 треків (2 з яких музиканти представили публіці вперше – авт.), не наш концерт, тому цілком достатньо, цього року очікуйте наш новий альбом,– коротко підсумував Євген Філатов.

Гарна новина для початку року, адже останній раз сольний альбом «The Maneken» випустив у 2016. 3 роки – достатньо, щоб розпалити інтерес слухачів. У мені знову запустилося махове колесо  приємного очікування.

гурт «The Maneken»

гурт «The Maneken»

барабанщик гурту «The Maneken»

барабанщик гурту «The Maneken»

Євген Філатов

Євген Філатов

Зала трохи пожвавилася, ендорфіни все більше наповнюють тіло, а люди – танцмайданчик і столики на верхньому поверсі. Працівники сцени чаклують над перестановкою та перепідключенням апаратури, а ми чекаємо. Коли стрілка годинника перетинає позначку в 21.00, з темряви закулісся пробивається світло сніжно-білих та бежевих костюмів: «Jungle» на сцені. З перших акордів «Smile» половина зали починає запалюватися екранами мобільних та палаючими очима слухачів. Той самий «тропічний фанк» нарешті відносить усіх на узбережжя сонячної та танцювальної музики. Я люблю таке поєднання непоєднуваного: дощова Британія, яка дарує таких сяючих людей мистецтва (серед моїх музичних фаворитів — британці в більшості: привіт Alt-j, Kasabian, Young Fathers (ну і що, що шотландці)).

Jungle

Jungle

«Jungle» називають альбом «For ever» «пост-апокаліптичною радіостанцією, яка безупинно грає пісні про розставання».  Цією радіостанцією вони і були цього вечора. Нескінченним, безупинним полотном зі звуку й енергії. Особисто для мене історія «Jungle» – це, звичайно ж любов, а не розлука. Але, коли я почула перші звуки «Cherry», сильніше за все відчула, що музиканти мали на увазі. Ця робота стала для мене найбільш виразним й неочікуваним транслятором нового альбому. «You never gonna change me» –  лунають слова пісні, і я відчуваю, наскільки сильний контраст сприйняття й розуміння цієї композиції в записі та наживо. Ось він – непередбачуваний  приємний бонус живого виконання. Я лише рада такій зміні фаворитів у своєму особистому рейтингу треків. Кожен, хто любить музику, добре розуміє, що вона – не просто доповнення нашої реальності. Це складова людського організму, яка в певний момент витягує назовні особисті переживання й спогади. У випадку «Jungle» ці пориви переростають не лише в емоції, але і рухи, і ти відчуваєш, як дерев’яна підлога буквально розгойдується під захопленим натовпом під звуки давно улюблених «Lucky I Got What I Want», «Drops», «Julia» та інших треків з нового альбому «For ever», що вже теж непогано запам’яталися.

На концерті Jungle

На концерті Jungle

Том і Джош (засновники й учасники гурту – авт.) не давали мені відвести погляд від сцени ні на хвилину. В записі та відеороботах «Jungle» – це єдиний організм, котрий неможливо розділити. Цього вечора засновники групи перетягнули мою увагу на себе. Ніякої агресії, швидше, це було мовчазною згодою 7 талановитих людей, яке скріпили  узами любові до музики. Том і Джош – не лідери, і не фронтмени, ці терміни відторгаються від цього колективу, як чужорідні тіла. Творці та натхненники – ось те, що підходить найбільше. «Jungle» – не просто група, яку зібрали давно знайомі люди: це історія любові музичної і ментальної, коли ти дивишся на артистів, вони дивляться один на одного і випромінюють таке щастя від того, чим займаються і з ким поряд знаходяться.  Шкільні друзі й сусіди, знайомі з 9 років, створили щось значно більше, ніж просто набір нот.

Джош Ллойд-Уотсон , Jungle

Джош Ллойд-Уотсон , Jungle

Том МакФарланд, Jungle

Том МакФарланд, Jungle

Джош Ллойд-Уотсон , Jungle

Джош Ллойд-Уотсон , Jungle

Для мене «Jungle» – особлива історія дружби. 5 років тому я почула їх в прекрасному місці під назвою «Блок» разом з важливими і близькими для мене людьми. Це місце, як і  самі «Jungle» – це свобода і любов: до людей, музики, світу.

Від ретрансляції своїх спогадів я повертаюсь знову до концертної зали. Хтось у натовпі тримає плакат «I am not Julia, but can I call u», а це означає, що грає пісня «Casio» (підказку шукайте в кліпі). Том просить плакат на пам’ять. Для мене особисто важливо, як артист поводить себе на сцені, не те щоб він щось комусь завинив, адже твої очікування – це лише твої таргани. Але, коли відчуття музики підсилюються приємним доповненням вдячних і щирих артистів – це завжди неймовірні відчуття. Твоя посмішка ніби говорить: хлопці, ну як же круто, що я не помилилась. Коли творчість – це не робота, а трансляція внутрішнього світу людини або команди – це завжди магія.

Крім Тома і Джоша, на сцені чаклували двоє бек-вокалістів: прекрасна дівчина, за моєю особистою класифікацією – «муза» і хлопець.

– Подивись на нього, він робить кожний рух з такою впевненістю і силою (внутрішньою – авт.), що у мене відбирає мову, – сказала Каріна. Троє музикантів у другому ряді: гітарист, барабанщик та ще один барабанщик, що іноді перетворювався на Шиву і грав одночасно на декількох установках. Ось вони, семеро британців, що створюють мистецтво, і створюють його майстерно.

Jungle

Jungle

Музична радіостанція «Jungle» завершила трансляцію швидше, ніж того хотілося. Класика жанру, коли ти, приходячи на концерт улюблених виконавців, кожного разу сподіваєшся, що вони будуть грати вічно, або хоча б до того моменту, поки твоя посмішка не застигне в спазмах, а ноги не відваляться від танців. Ось тільки штука в тому, що справжня любов не відбирає сили, а додає їх.

Сцена занурюється в темряву, музиканти йдуть за куліси, а зала розривається від оплесків і криків. Хтось поруч говорить: вони не вийдуть, он уже і гітари забирають зі сцени. Я на зло їм (коментаторам) кричу голосніше і стверджую: так просто не здамся. Я в цьому не одна.

Jungle

Jungle

«Jungle» виходять на біс (тріумф натовпу), «Time» и «Busy earnin’» – улюблене з першого альбому, прекрасна музична крапка цього вечора. Бартер взаємної вдячності завершується розкиданням у натовп барабанних паличок і трек-листів.

«Atlas» починає наповнюватися жвавими розмовами його відвідувачів, танцями, посмішками і враженнями від того, що тільки що пережили. Ми сидимо на дерев’яних сходах, відпочиваємо і спостерігаємо за красивими людьми. Хтось фотографується з квитками ті вінілом.

Сигнал.

Аналіз.

Пошук.

Знаходимо пожвавлення в кутку з однієї сторони сцени – ідентифікуємо автограф-сесію. Я, як переможець по життю, не маючи з собою жодного вільного шматка паперу, дістаю паспорт. Скажу, що загубила, адже штраф у кілька сотень гривень не такий уже й страшний. Передумала, підставила руку. Паспорт врятовано.

Jungle

Jungle

Підписи, обійми і фото з Томом додаються до арсеналу наших і без того яскравих вражень від вечора.

– Hugs? Photo? – навіть не запитують, а пропонують самі артисти.

Це їхня робота, але розуміння цього не вбиває того, з якою легкістю і відкритістю вони це роблять. Чи то люди такі, чи атмосфера. Думаю, все разом.

P.S. Одна дівчина говорить іншій: «Якби мені потрібно було описати цей концерт однією фразою або словом, я би написала на весь аркуш 72 шрифтом «Ох*єнно».

Не надто в стилі Британії, але, як на мене – то прямо в яблучко!

Фотограф: Ольга Закревська

Обкладинка: Тетяна Домненко

22 февраля 2019
21 февраля 2019