Роман Повзик
8 записи

Лічильник в моєму серці

2

Одне з найкращих відчуттів у моєму житті – це відчуття дороги. Мені завжди шкода тих людей, які маючи змогу поїхати бодай в якийсь куточок України, просиджують свій вільний час вдома тоді, коли довкола скільки всього небаченого, нечутого і хорошого, що тільки бери сумку і гайда.

Але я і сам був таким недолугим телепнем, для якого кожна подорож за межі області була дорогою у незрозуміле. Свого часу я знехтував шкільною подорожжю у Львів і тому відкрив це казкове місто тільки через 6 років, про що неймовірно шкодую. І дотепер дефіцит мандрівок у крові дуже дошкуляє і лікується тільки однією ін’єкцію – квитком і відчуттям подорожі.

Карта України (джерело – uk.shram.kiev.ua)

Карта України (джерело – uk.shram.kiev.ua)

Життя в дорозі вчить обходитися лише найнеобхіднішим. Я почав цінувати дорогу тільки після закінчення університету. Але тоді кожна подорож для мене перетворювалася на довгі збирання важезних сумок, у які потрібно було упхати все і на всі випадки життя. Від таких нош дуже мало радості, особливо після усвідомлення, що більша частина речей взагалі не знадобилася.

Подорожі вчать мінімалізму. З кожним разом Ваші пожитки стають все меншими, а їх використання – більш ефективним. Такий досвід поступово вчить обходитися меншим, обережніше ставитися до речей – і це формує свою філософію і світогляд. Не важливо, на який час я їду: всі мої речі влізають в одну спортивну сумку. І я би хотів, щоби вона з часом тільки меншала.

Подорожі вчать цінувати людей. І тих, з ким через таку мандрівку доведеться певний час не бачитися, і тих, з ким доведеться проїхати багато-багато кілометрів. Друзі з інших міст, яких отримав завдяки дорозі, набагато цінніші за тих, з ким познайомився, не вилазячи з інтернету (хай і з того ж самого міста). Мені подобається перетинатися з цими людьми, згадувати спільні спогади і вірити, що ми ще не раз зустрінемося де-небудь у Львові, Харкові чи Чернівцях. Або й у Варшаві…

Дорога на Варшаву

Дорога на Варшаву

Мандри дають розуміння того, що Твоє місто – всього лише одне з тисяч можливостей зупинитися і пустити коріння. Воно краще за інші і воно гірше за інші, дивлячись що брати за точку відліку. Але розуміння, що на Твоєму місті світ не закінчується – надзвичайно цінне для розширення свідомості. Саме подорожі, а не хімічні речовини, мають її розширювати і дарувати щастя.

Дорога дарує відчуття втечі. В подорожі сам процес цінніший за результат. Скільки людських помешкань, районів і містечок проходить через Тебе… Сам пункт призначення може відійти на другий план. Просто варто насолоджуватися плином світу за вікном автобусу, потяга, автомобіля.

Або супутники. Скільки втрачають люди, які не подорожують, в плані дивовижних знайомств, яких ніколи не здобудуть у своєму рідному місті. Всі ці перекупки з тисячею непотрібних товарів, студенти без конспектів, священики з Новими Завітами (або самі ж Завіти на кожному сидінні вагону), веселі солдати і похмурі бізнесмени – все це надає кожній подорожі особливий колорит, заради якого і варто брати квиток.

Стан – подорож

Стан – подорож

Пригадую як у червні мені пощастило їхати з літнім вченим-хіміком з Харкова. Випадково почавши з розмови про Саакашвілі (а їхали саме до Одеси), ми понад дві години говорили про все на світі, перекочуючись з теми на тему – студенти, соцмережі, політика, війна, хімія… Зрештою, бесіду перервали сусіди, які хотіли спати. Що ж, все хороше має закінчуватися.

Мені би хотілося думати, що в кожному з нас у серці приховано маленький лічильник кілометрів. Його неможливо знайти ні рентгенівським опроміненням, ні з допомогою хірургічного втручання. Але коли життєвий шлях закінчується, то людина постає перед Богом, який дивиться на показники цього лічильника. І якщо там намотано замало кілометрів, то Богу стає шкода цю людину, яка і не побачила світ, над створенням якого він так старався.

Історик Ярослав Грицак свого часу писав, що для обєднання країни потрібно знизити ціну квитка на залізничний транспорт. Саме подорожі дадуть нам той фундамент, на якому варто будувати країну. І я в цьому з ним погоджуюся.

Ярослав Грицак

Ярослав Грицак

Більше їздити по України, більше насолоджуватися подорожами, заводити нових друзів і через себе презентувати власне місто – це мало би стати маленьким завданням для молоді, яка є найбільш активною частиною населення.

Але найголовніше – ловити кайф. Від кожного кілометру дороги. Завжди.

Коментувати

2 Коментарів
Роман
• 11:14 | 30 вересня 2015

“…для обєднання країни потрібно знизити ціну квитка на залізничний транспорт…” – золоті слова

Відповіcти
Олежа
• 17:23 | 29 вересня 2015

Взагалі й жити треба лише в кайф 😉

Відповіcти
20 вересня 2017