Роман Повзик
8 записи

Басейни та церкви

2

Мене як людину з освітою інженера-будівельника завжди цікавили будівлі, які продовж часу свого існування, змінили своє призначення. Я неодноразово читав про церкви, які в період Радянського Союзу виконували роль складів, музеїв атеїзму чи клубів. Але ось став свідком, коли сталося зовсім навпаки…

 

На 4-ому курсі навчання перед кожним інженером-будівельником виникає питання практики. Це вже не якісь третьокурсники, які радіють тому, що пережили «екватор» (середину 5-річного навчального процесу), а майже бакалаври! Тому і практика у них має бути серйозна – не якесь прибирання-фарбування-ремонт, як це зазвичай і траплялося після третього курсу.

èçíì (‰Æ‚Æ _ bastion.tv)

ПНТУ (фото – bastion.tv)

Зазвичай тут всі студіози починають вмикати зв’язки – і Ти дізнаєшся, в кого є виходи на реальні проектні інститути, хто примазався так, щоб взагалі не ходити, але отримати підписи про проходження практики, а хто ніяк не може зрозуміти, куди ж йому таки можна влізти, щоб ту практику таки зарахували.

Вона має назву «виробнича» і зазвичай саме на ній студенти будівельного факультету розуміють, куди вони встряли. До цього частина моїх колег на будівництві не бували і застрибнули сюди тільки тому, що були бюджетні місця, а «через 5 років щось видно буде».

Один мій однокурсник все таки не знав, куди саме можна приткнутися на виробничу практику, тому пішов і прямо розповів про свої сумніви і відсутність комунікацій з представниками будівельних організацій декану. Порада декана була проста за своєю суттю: «Вибрати якусь компанію і прийти до її директора з джентельментським набором». Однокурсник був трохи відірваний від життя, багато вільного часу приділяв онлайн-іграм, тому його єдиним запитанням тільки було: «Що таке джентельментський набір?».

Я був не наскільки відірваний від життя, але в мене теж особливо не було знайомих у сфері будівництва. Хоча вже на першому курсі я на вихідних працював на будовах в якості «прийми-подай-тікай-бо-вдарить» і якось не хотілося знову повертатися туди. Але попереду був червень 2011, за який хотілося б отримати якийсь практичний досвід.

1863x.com

Ізраїль (фото – 1863x.com)

Допоміг випадок. Знайомі батьків мого кращого друга саме шукали кмітливого студента на заміну одного з їх працівників, який збирався виїздити на «землю обітовану». Фірма була невеличка і, власне, цей працівник був і одним з представників керівництва (заодно і чоловіком директора). Він і мав ввести мене в курс справ, навчити всьому, що вмів, і спокійно вилетіти кудись в Хайфу чи Тель-Авів, знаючи, що їхня справа спокійно поживає.

Те, чим займалися вони, назавжди перевернуло моє уявлення про цю річ. Фірма займалася басейнами.

До цього моменту мені здавалося, що басейн – це просто посудина, яку заповнюють водою і потім у ній плюскаються, оскільки просто лінь піти на річку, чи понтів наскільки багато, що у ванну залазити просто некомільфо. Але виявилося, що басейни можуть мати десятки додаткових примочок: гейзери, фонтани, скімери, форсунки, протитоки… Що потрібно думати про зимівлю басейну, постійно з допомогою хімічних реагентів перевіряти лужність води, пічкати цю воду спеціальними речовинами – коротше, виявилося, що це ціла наука, не легша за те, що викладали в університеті. І я намагався все це швидко засвоїти, не розуміючи, наскільки мені це потрібно і чи взагалі знадобиться в житті, якщо з цієї фірмою не складеться.

臮™´†§ °†·•©≠„ (‰Æ‚Æ _ biokor.com.ua)

Приклад басейну (фото – biokor.com.ua)

Тут працювали цікаві люди: колишні військові, математики, які так ними і не стали, дівчинка-проектант, яка не вступила на бюджет на магістратуру, тому казала, що мені можна і не намагатися це зробити, робочі, які зникали, щойно у приміщення заходив клієнт. Але найдивовижнішим у всьому цьому світі басейнів була будівля. Її зробили силами самих працівників – спроектували, збудували і оздобили, щоб показати справжні можливості фірми. Такий собі каталог, висотою у два поверхи, де відразу можна побачити необхідні матеріали і те, як вони виглядають на стінах. Саме своїм виглядом ця будівля і приваблювала мене кілька років, коли я ходив повз неї у бібліотеку.

Зрештою, практика минула. Я наперекір дівчинці-проектанту таки вступив на бюджет магістратури і вирішив довчитися, не кидаючи університет заради роботи та спрямувавши зусилля на вступ до аспірантури. Керівництво фірми вирушило у країну, де жінки проходять армію, а море – Мертве.

Фірма переїхала у приміщення поруч з цим полтавським архітектурним дивом. Я досить довго не проходив цими місцями і не знав, що сталося з будинком. Бачив на ньому напис чи то «Оренда» чи «Продається» – не пам’ятаю. Але певний час жодних змін у його стані не було. Він просто чекав нових господарів.

І вони з’явилися. Проїздивши вночі повз цього «равлика» (чомусь саме цю істоту нагадує мені споруда) я побачив, що тепер там відкрилася церква. Судячи з назви і з того, що вони вирішили зробити храмом таку незвичну будівлю, релігійна організація належить до протестантистського напрямку.

– Добре, – подумав я. – Тепер будівля не сумуватиме на самоті. Тут буде людно і весело.

ñ•‡™¢† (‰Æ‚Æ _ poltava.today)

Церква (фото – poltava.today)

Але все ж я уявляю, як можуть вони використати цю споруду задля своїх цілей, які наскільки відрізняються від того, до чого прагли попередні власники. Чи залишилися там ще хімікати для басейнів, приладдя, спеціалізовані журнали? Там теж була своя Біблія – книга німецького автора, вартістю у 600 грн, яку не можна було навіть виносити за межі офісу. Мене часом підбивало на те, щоб непомітно перефотографувати її і віддати людям сокровенне знання про влаштування басейнів і всього, що з ними пов’язане. Не знаю, чи оцінило б такий подвиг людство, але я так і не перевірив це.

Напевно, кожної неділі ці прихожани приходять на службу. Якщо це дійсно протестанти, то вони співають своїх пісень, славлять Господа, роздивляючись на різноманітне оздоблення стін. Можливо, їх так багато, що частина з них стоять на сходах, що ведуть на другий поверх. Або є шанс, що служби вони проводять на другому поверсі, де вже немає ні комп’ютерів, ні факсу, ні папок з різними проектами – тільки отець і люди. І Бог між ними.

І мені добре від таких думок. Бо тепер ця будівля не просто хизується собою, а дійсно служить.

Коментувати

2 Коментарів
Правда матка
• 10:08 | 16 вересня 2015

У меня особые отношения с церковью, как в принципе и с бассейнами. Но материал очень хорошо читается. Вам бы книги писать, Роман!

Відповіcти
Smilling Polly
• 21:31 | 15 вересня 2015

Я на цю будівлю раніше не звертала особливої уваги допоки там не з’явилася вивіска: “Церква Хліб Життя” Мене особисто зацікавила назва церкви.

Відповіcти