Книга, в якій життя зображене як воно є

Поліна Нехайчук
15:03 | 18 березня 2019
4

Останнім часом про все важливе і жахливе, веселе і неймовірне сучасне покоління дізнається із соцмереж. Саме у Фейсбуці, мабуть, не одна людина вперше прочитала оповідання з хештегом #1000і1нічвійни.

Пізніше я придбала й однойменну книгу, адже хотілось мати ці тексти всі і відразу, без прив’язки до Всесвітньої павутини. І ось читач відкриває книгу… Переглядає зміст, відзначає, що містить вона всього 126 сторінок. Розчаровуєшся дещо, адже стиль письменника вже такий близький і знайомий, що хочеться читати подовше…

В анотації автор каже, що ця книга — не про війну, а «про нас», і наголошує, що вона з’явилася сама собою. Прочитавши всі новели, можна впевнитися, що автор, немов художник, замалював ті образи і ситуації, ті характери, немов створив ескізи, наспіх записуючи думки, які виникали суцільним потоком під впливом певних обставин. Але ескізи виявились такі довершені і яскраві, що не потребують ніякого перевтілення.

Автор Руслан Горовий присвячує книгу 15-річному Дані Дідіку, який загинув під час теракту у Харкові, беручи участь у ході Гідності. І в цьому першому однойменному образку, який є ніби передмовою до збірки, автор наголошує на її головній ідеї: ми повинні пам’ятати, в ім’я чого поклали своє життя або пожертвували спокоєм і теплою домівкою «воїни світла». А особливо такі юні і безневинні, як Даня.

Читаючи новели, мимоволі розумієш, що авторові вдалось показати, як змінилось життя людей (та і самі люди іноді) під впливом війни. Наскрізно проходить мотив любові (між закоханими, друзями, рідними), адже саме любов і веде людину по життю, а у зв’язку з війною любов, на жаль, іде в парі з розлукою. Часом навіть назавжди.

Герої новел – це жінки, діти, друзі, волонтери… Але все ж центральне місце серед персонажів належить захисникам. Автор показує їхні стосунки з рідними, а саме важкий психологічний стан, коли вони не можуть ніяк звикнути до тиші, прийняти спокійно мирне життя та стояти осторонь біди («Страхи», «Не принц», «Відпустка», «ДТП»). Хлопці сумують, пишуть листи додому. Паперові, щоб матеріалізувати себе поруч з рідними хоч з допомогою того папірчика і передати їм часточку себе, своєї любові («Лист»). Образи жінок різні: серед них є вірні і люблячі, які розуміють важливість справи, до якої долучились їхні кохані, а тому терпляче і мужньо чекають їх, підбадьорюють і підтримують після повернення або ж відпускають («Мовчун», «Вокзал», «Назад», «Три години», « Госпіталь», «Приїхав», «Лікар»); є і зрадниці, які, втомившись чекати, падають в обійми інших або просто йдуть чи під впливом всіх подій просто стають чужими («Друзі», «Розмова», «Пішла», «Кінець»).

Не оминає увагою автор і дітей, які чекають тат і сумують за ними («Доня», «Гільза»). Донечка Маша, яка втратила маму і не може ходити. Дівчинка чекає, коли її забере тато і вони відбудують свій будинок. А поки він просто прийшов до донечки в лікарню і співає їй колискову («Колядник»). Підкресленням того, що наші захисники — це люди різних професій, які за покликом серця пішли захищати рідний край, інколи не маючи ні навичок, ні досвіду, а чи то й навіть «характеру» для тої нелегкої справи, є новели «Перший номер», «Лікар».

Переживання рідних і страх втратити найдорожчу людину… Мабуть, цей страх стає частиною життя. Таку важку сторінку Руслан Горовий подає позитивно, адже страхи героїв не справджуються, бо їхні рідні залишаються живі («Додому», «Крик»).

Переживання і роздуми чоловіків, які втратили своїх коханих, що їх автор змальовує у новелах «Стосунки», «Сон», змушують замислитися над власним життям. Хлопцям не дає спокою те, що все могло би бути інакше, якби…

Життя захисників в умовах війни змальовано у новелах, де спогади, розмови між чергуваннями і обстрілами стають сповідями («Дитинство», «Спорт», «Пацифіст», «Дванадцять жінок», «Космос»).

В одній з новел автор змалював матір. Образ матері насправді святий, адже ніщо не закреслить материнську любов і ласку. Вона — всепрощаюча і щира («Мати»).

На жаль, війна — це втрати. Поруч із коханням, любов’ю, дружбою ходить чорний біль і сирітство («Надіна любов», «Дід»,  «Зустріч», «Однокласники» ).

А про те, що існують різні точки зору і подекуди людська невдячність вражає і обурює — новели «Час», «Хліб». Але такі думки теж мають місце, і, мабуть, їх не слід відкидати, щоб картина була повною.

Побратими із закордону, які вболівають за долю України, підтримують наших захисників незалежно від того, в якому куточку світу вони знаходяться, про яких читаємо в Горового («В Україну», «Ірландія»), не дають зневіритись у щасливому майбутньому чи думати про те, що ми — наодинці зі своєю бідою.

Інколи, читаючи якусь із новел, здається, що автор розказує нам чергову історію десь у кав’ярні за чашкою кави або під час поїздки автобусом, поїздом чи іншим транспортом. А його герої здаються нам знайомими і близькими. Може тому хоч в одній історії, та ви таки прочитаєте щось, що було чи є зовсім поруч з вами, і ваше серце защемить.

Ця книжка не про війну, а про людей, життя яких змінилося за останні кілька років.

Переважно пора року, яку зображено в новелах — зима. Але, попри всі негаразди і втрати, врешті сходить яскраве і красиве сонце, як символ майбутнього.

Кожні деталь, жест чи вчинок мужніх героїв Горового мають глибокий зміст і потужний посил. Це — книга про справжніх патріотів, про тих, хто пожертвував найдорожчим, тих, то втратив найдорожчих, але не зламався ні тілом, ні духом. Але поруч з героями є слабкі духом, їх теж яскраво зображує автор, доводячи цим, що його твори не утопічні, а реальні. Адже створило їх саме життя, в якому має місце не лише позитив.

Завершує збірку повість «Таран», яка проливає світло на вже відомі події історії – «радянський феномен» — повітряні тарани. Героїчні подвиги подекуди є випадковими або спричинені зовсім не патріотизмом і прагненням перемоги. Мабуть, варто відмітити її сатиричний характер, але, в той же час, бажання висвітлити героїзм і професіоналізм радянських льотчиків і авіаконструкторів.

Останній розділ знайомить нас з героєм, який викрадає ворожий літак і йде на таран. Цей образ — збірний, адже герой висловлює такі близькі нам всім думки: «Я спокійний, я буду воювати до кінця».

Прочитавши ці рядки, хочеться вірити і діяти. Воювати можна не лише на передовій. Здобувати перемоги кожен може на своєму власному фронті (читати і спілкуватися українською мовою, відвідувати українські вистави, дивитися українські фільми, слухати українську музику, допомагати армії, вчити дітей, лікувати людей, випікати хліб та ін.), ми робимо одну велику перемогу можливою.

Обкладинка: Тетяна Домненко

Поліна Нехайчук
15:03 | 18 березня 2019
4
Залишити відповідь
Коментувати

4 Коментарі

Читаєш і задумуєшся🤔🤔🤔 Круто👍👍👍👍

22:53 | 12 Квітня 2019
Іра
Відповіcти
0

Люблю сучасну літературу. Коли події,які ти можеш спомтерігати поряд з собою описані літературними словами. Кожну окрему ситуацію можна переоосмислити, задуматися.

19:45 | 18 Березня 2019
Влада
Відповіcти
0

Справжній шедевр, який варто прочитати!!!

19:10 | 18 Березня 2019
Стас
Відповіcти
0

Люблю фільми про реальні події,а тут описані такі очевидні реалії, з якими ми стикаємося щодня.

18:15 | 18 Березня 2019
Віктор
Відповіcти
0

Останні новини:

Читайте також: