Як це працює: отримання інформації від невладних суб’єктів

0

З розвитком інформаційних відносин та посиленням ролі неурядових (громадських) організацій у суспільному житті постає питання доступу до інформації різного типу. Вона, у свою чергу, перебуває у розпорядженні різних установ. З приводу запитів до органів державної влади та місцевого самоврядування все більш-менш зрозуміло. Однак інколи трапляються ситуації, коли необхідна інформація перебуває в суб’єктів господарської діяльності. При цьому НУО виявляється складно отримати дані: інколи запити ігнорують, інколи відмовляються відповідати.

Як це працює: отримання інформації від невладних суб’єктів

Як це працює: отримання інформації від невладних суб’єктів

А отже, існує потреба проаналізувати: чи повинні суб’єкти господарської діяльності надавати наявну у них інформацію на запити? Якщо так, то у яких випадках?

Право на отримання інформації описане в міжнародних нормативно-правових актах.

ст. 10 Конвенції: «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Ч. 2 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: кожна людина має право на вільне вираження  свого погляду;
це право включає свободу шукати, одержувати  і поширювати будь-яку інформацію
  та  ідеї,  незалежно  від  державних  кордонів,  усно,
письмово  чи  за  допомогою  друку  або художніх форм вираження чи
іншими способами на свій вибір.

Детальніше право на отримання інформації прописане на національному рівні. Для початку варто визначитися з суб’єктами, які запитують інформацію – громадськими (неурядовими) організаціями.

ст. 1 ЗУ «Про громадські об’єднання»: Громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Уже у 21 статті цього ж закону передбачено, що громадське об’єднання має право одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Запитувачам інформації варто також проаналізувати те, що вони хочуть отримати та переконатися, що дані є публічними.

ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»: Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків встановлених законом.

За законом будь-яка інформація є відкритою,  крім тієї,  що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Це чітко визначені типи даних: конфіденційна, таємна та службова інформація.

Види інформації з обмеженим доступом

Види інформації з обмеженим доступом

Визначити, чи має інформація суспільний інтерес може суд, враховуючи індивідуальні обставини справи (п. 6.4. Постанови Пленуму № 10 від 29.09.2016 року). Оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії. Наприклад:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

До того ж, у законодавстві України існує окрема норма, яка прирівнює суб’єктів господарювання до органів державної влади та місцевого самоврядування:

п.4 ч.2 ст.13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»: До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють: іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Отже, з наведених вище положень випливає, що суб’єкти господарювання, незалежно від форми власності та підпорядкування, – це розпорядники «іншої» публічної інформації.

Вирішальне питання — яка ж інформація становить собою суспільний інтерес? Тут варто звернутися як до положень ЗУ «Про інформацію», так і до роз’яснень Вищого адмінсуду України та практики Європейського суду з прав людини.

ст. 29 ЗУ «Про інформацію»: Предметом суспільного інтересу вважається інформація,  яка свідчить  про  загрозу  державному  суверенітету,   територіальній цілісності  України;  забезпечує  реалізацію  конституційних прав, свобод  і  обов’язків;  свідчить  про  можливість  порушення  прав людини,  введення  громадськості  в оману,  шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності  (бездіяльності)  фізичних  або юридичних осіб тощо.

Тобто, даною нормою закону визначено лише основні критерії, за яких інформація вважається предметом суспільного інтересу. Проте вказаний перелік не вичерпний, а суспільний інтерес має визначатися у кожному випадку з урахуванням обставин.

Визначити, чи має інформація суспільний інтерес може суд, враховуючи індивідуальні обставини справи. Оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати критерії.

3

Важливий внесок у становлення права НУО на одержання суспільно важливої інформації в тому числі і від суб’єктів господарської діяльності зробив Європейський суд з прав людини. Він розглядав подібні категорії справ на підставі застосування ст.10 Конвенції про права людини. Наприклад, справи «Observer» та «The Guardian» проти Об’єднаного Королівства, Торгейр Торгейрсон проти Ісландії, Джерсі проти Данії та інші.

Зокрема важливим узагальненням з посиланням на інші прецеденти принесло рішення Європейського суда у справі «Угорський гельсінський комітет проти Угорщини» від 8 листопада 2016 року, в якому Суд дійшов таких висновків:

п. 160 Рішення: «Суд раніше встановив, що відмова в доступі до інформації являє собою порушення права заявників на отримання і поширення інформації в ситуаціях, коли дані, які запитують, були … з питання суспільної важливості».

п.166 Рішення: «Суд також визнав, що функція створення різних платформ для громадських дебатів не обмежується пресою, а також може здійснюватися, зокрема, неурядовими організаціями, діяльність яких є істотним елементом інформованого громадського обговорення. Суд визнав, що коли НУО звертає увагу до питань, що становлять суспільний інтерес, вона (ред. – НУО) здійснює роль громадського сторожового, маючи подібну до преси важливість і може бути охарактеризована як соціальний «сторожовий», забезпечуючи аналогічний захист відповідно до Конвенції, як і преса».

п. 167 Рішення: «Порядок, в якому громадські контролери здійснюють свою діяльність, може мати істотний вплив на належне функціонування демократичного суспільства. Саме в інтересах демократичного суспільства дозволити пресі виконувати свою важливу роль «сторожового» в поширенні інформації з питань, що становлять суспільний інтерес так само, як це надає змогу неурядовим організаціям стежити за роботою Держави з цією метою. З огляду на те, що точна інформація є інструментом їх діяльності, вона часто буде необхідною для осіб і організацій, які здійснюють функції «сторожового», для отримання доступу до інформації для того, щоб виконувати свою роль звітності з питань, що становлять суспільний інтерес. Перешкоди, створені для того, щоб ускладнити доступ до інформації, можуть привести до того, що ті, хто працює в засобах масової інформації або в суміжних областях, більше не будуть в змозі ефективно виконувати свою роль «сторожового», і це може негативно вплинути на їх здатність надавати точну і достовірну інформацію».

Цим же Рішенням до преси прирівняли не тільки неурядові організації, а і блогерів, і популярних користувачів соціальних медіа.

– Зважаючи на це, та у взаємозв’язку з положеннями міжнародних та національних нормативно-правових актів, суб’єкти господарської діяльності, що володіють інформацією, яка становить собою суспільний інтерес, зобов’язані надавати таку інформацію у відповідь на запити НУО, преси, а також в тому числі і академічних дослідників, авторів літературних чи наукових праць, активних блогерів тощо. – запевняє юрист Інституту аналітики та адвокації Юрій Романов.

Юрій Романов

Юрій Романов

Дане правило поширюється на усіх суб’єктів господарської діяльності, незалежно від форми власності, організаційно-правової форми чи підпорядкування.

Інфографіка: Рузанна Давітян

Прес-служба ГО «Інститут аналітики та адвокації»

Коментувати