Волонтери People’s Project вчергове прибули на передову

Трибуна
11:01 | 18 січня 2017
0

Колишній військовий розвідник і просто чудова людина Сергій Сергійович склав компанію керівникові «People’s Project» Максимові Рябоконю у спільній подорожі на передову. Рушили у одну з найгарячіших точок – саме там фронт утримує славетна 72 ОМБр, яка, до того ж, відзначає 75-ту річницю від дня створення. Та поїхали не лише святкувати – далі слово самому Сергієві Сергійовичу.

110

72 ОМБр сьогодні тримає ту ділянку фронту, про яку часто пишуть ЗМІ та соцмережі. Може, бригада й не оповита якимось особливим ореолом слави, як інші підрозділи, та щодня, щохвилини утримувати рвану, складну лінію оборони під постійними атаками ворога – чи ж це не подвиг?

І цей подвиг – їхня звична щоденна робота.
Робота і самовіддача комбрига, комбатів, ротних, взводних, сержантів і звичайних бійців сімдесятдвійки. Жорстка та відлагоджена взаємодія всіх ланок бригади перетворює її у живий, монолітний організм, який адекватно і жорстко реагує на обстріли та провокації ворога. Україніські військові й так ніколи не були хлопчиками для биття, а після трьох років бойових дій, які несли і радість, і горе, і смерть і надію – загартувало їх, дало досвід та певність у власних силах. Щоб зберегти власне життя, врятувати товаришів та підлеглих – хлопці навчилися воювати якісно. Навчилися всупереч політикам, підлості ворога, погодним умовам, кульгавому забезпеченню, обмеженим технічним можливостям та іншим факторам.

На війні усе напрочуд просто: хочеш жити – навчись воювати.
І от вони навчились.

Де бійці проводять вільний від війни час? Звісно ж, у імпровізованій бібліотеці

Де бійці проводять вільний від війни час? Звісно ж, у імпровізованій бібліотеці

Нашою задачею було дізнатися першочергові потреби та необхідне для бригади. Прозорість та звітність фонду, помножена на актуальність та своєчасність допомоги, завжди дають чудовий резльтат. Важливо не відправити на фронт багато абичого, а допомогти бійцям саме тим, чого конкретно вони потребують. Після особистого знайомства та предметної розмови про службу з одним із командирів, ми перейшли до справи:
– Скажіть, чим ми можемо вам допомогти?
Будь-якого військового, що не звик чекати на допомогу і обходитися тим, що є, власними силами, такі питання просто приголомшують.
– Таааа… Наче все є, справляємося.
– Оптика для спостереження є?
– Є одна труба-сотка, буде друга – навіть не знаю, куди її приткнути.
– А труби для розвідників?
– О, от цього немає. Дуже потрібні! Хоч дві… Та хоча б одну насправді. Дуже вже вони голови хлопцям бережуть.
– Тепловізори?
– Є теплоприціли.
– Планшети є?
– Є, але мало… От планшети звісно потрібні.
– Люди користуватись вміють?
– І самі вміють, і інших можуть навчити. Мені б ще штук 7-10…
– Як справи зі зв’язком?
– Все своє є. Транспорт у мою роту не треба, наче достатньо. Хоча мріємо от про броньований бус. З екіпіровкою, слава богу, наче теж порядок.
– З далекомірами як?
– Своїх не маємо, за потреби виручають артилеристи. Хоча й свій би хоч один не завадив.

Минула година, військовий позашляховик, ліниво буксуючи колесом по сніжку, привозить нас на КП одного з лінійних батальйонів. В очі одразу ж кидається робоча напруга. Тут ніхто не вештається без діла, всі зайняті своєю справою і не заважають іншим. Оперативна карта, щільно вкрита стрілочками, орієнтирами та позначками. Мов змії, наперебій сичать рації, таємничо блищать монітори, короткі розмови лінією спецзв’язку – все це створює особливу атмосферу справжнього бойового підрозділу.
За столом хлопчина, в руках планшет та два телефони. Швидко-швидко, мов пряде якесь таємниче мереживо, він снує пальцями на екраном. Зрідка короткими фразами відповідає на телефонні дзвінки, сипле шифрами, командами й цифрами.Десь на дільниці батальйону точиться напружений бій, тож хлопчина планшетом прораховує дистанції й напрямки для своїх підрозділів. Певно, це і є керування боєм.

Трохи згодом, коли ворог отримав по зубах і відповз зализувати рани, поговорили і з хлопчиною.
– Планшетів у вас вистачає?
– Один на КП, ще два.. ні, три у хлопців на місцях.
– А скільки треба, щоб було трохи легше?
– Шість. – Не роздумуючи, називає цифру солдат. Певно, це питання постає вже не вперше, тож боєць вже чітко прорахував нестачу планшетів.
– Певно ж, і активні навушники треба? – Продовжую з посмішкою.
– Та якби ж… Штук двадцять би дуже виручили. А краще і двадцять п’ять.
– А ще що?
– Та нам би і цього поза очі
– А хороша метеостанція?
– Ооо, про таке навіть не мріяли.

Його певність не викликає жодних сумнівів. Як і те, що хлопці навчилися воювати, стали професіоналами і дають окупантам прикурити навіть і тим, що в них є.

Назад їдемо швидко, фари вимкнено – на ділянці знову дуже неспокійно. В момент тиші запитую в Макса:
– А ти уявляєш, як би вони насипали, якби у них було все-все-все, що їм треба?
– Та боюсь навіть уявити, бггг)

 Та хоч вогонь із неба (а було тут і таке) – український прапор непохитно вінчає ці українські землі

Та хоч вогонь із неба (а було тут і таке) – український прапор непохитно вінчає ці українські землі

Повернулися. Переглядаю список необхідного: Труби-телескопи, планшети, далекомір, активні навушники, за можливості броньований бус. Нічого надмірного, звичайні потреби «зубатих» хлопців на передовій. Дуже хочеться, щоби добре вмотивовані хлопці на фронті мали все необхідне – це прискорює час реакції, зберігає життя хлопців і наближає перемогу. Хай зараз вона і здається невидимою, неможливою чи примарною, та знаю точно: з такими людьми, як наші військові, як ті, кому небайдужа доля власної країни, – на перемогу ми просто приречені.

Окремо відзначимо: славетних бійців та командирів 72 ОМБр ми знаємо не перший день, тож і допомагаємо ми їм вже не вперше. Власне, це один із основних підрозділів, які ми по мірі своїх скромних сил забезпечуємо необхідним спорядженням. Бліндажі, оптика, тепловізори, найрізноманітніше сучасне знаряддя – все це ми передавали їм і у рамках окремого завершеного проекту «Допомога 72 ОМБр», і в рамках інших проектів. Нині доречним буде вчергове звернутися до вас по допомогу. Ви можете зробити посильну пожертву в рамках проекту «Оперативне реагування», ми ж акумулюємо кошти, закупимо чергову партію необхідного обладнання і відвеземо його цим чудовим славним хлопцям на передову, а вже вони, як і завжди, продовжать ще ефективніше насипати ворогам з усіх дозволених калібрів. Все дуже просто: ми допомагаємо їм – вони захищають нас.

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: