Вікторія Дубовська : «Соцпрацівник – це місток, через який людина дістанеться до всіх життєво-необхідних ресурсів, без яких її життя інколи є неможливим»

0

Напередодні професійного свята працівника соціальної сфери, нам вдалося поспілкуватися із соціальним працівником Центру адаптації БО «Світло надії» Вікторією Дубовською. Ми дізналися як конкретно вона допомагає клієнтам центра, де раніше працювала і звідки черпає натхнення для такої нелегкої праці.

ul9w0H2_jVg

Р.Г.: Розкажи будь ласка, як давно  ти працюєш у «Світлі надії»?

В.Д.: Я почала тут працювати із 1-го грудня 2014 року. Раніше часто змінювала роботу в пошуках себе, обіймала різні посади у сфері торгівлі, була інженером комп’ютерних технологій у Левадійському палаці-музеї, що в Ялті, та інших містах. А зараз – соціальний працівник благодійної організації «Світло надії».

Р.Г.: Як доля занесла тебе у «Світло надії»?

В.Д.: Коли Росія окупувала Крим, я вирішила , що не хочу жити там. Повернулася до Полтави, і зрозуміла щоб пережити зміни потрібна робота з самовіддачею. І така нагода з’явилася. Мені зателефонувала моя знайома, яка працює тут і сказала, що потрібен соціальний працівник в Центрі адаптації для бездомних громадян. Я вирішили спробувати

Р.Г.: Ти працювала в різних сферах. Можливо і в більш перспективних. Чому ти обрала роботу соціального працівника? Людям можна допомагати не тільки працюючи в благодійній організації.

В.Д.: Кожного дня я відчуваю себе потрібною. Кожний день, маленька краплина для зміни у відношенні до вразливих груп населення.

Р.Г.: Чому ця робота  важливою для людей?

В.Д.: Соціальний працівник допомагає людині, коли та опинилася у скруті. Соцпрацівник  – це місток, через який людина дістанеться до всіх життєво – необхідних ресурсів, без яких її життя інколи є неможливим.

Р.Г.: Як конкретно ти допомагаєш клієнтам центру адаптації? Розкажи про це

В.Д.: Намагаюся допомогти всім хто звертається до Організації, надаю консультації, здійснюю соціальний супровід. Також займаюся реєстрацією тимчасового місця перебування та постановки на облік бездомних осіб.

Є люди, які не мають змоги оформити пенсію, стати на квартирний облік, отримати паспорт, почати лікування якоїсь хвороби.  Коли у людини відсутні кошти, документи, або навіть просто реєстрація в паспорті, то вона в буквальному сенсі нічого не може.

Р.Г.: Яке ставлення до бездомних осіб з боку суспільства? 

В.Д.: Таке відчуття, що більшість закриває на це очі. Вони не готові прийняти те, що  така проблема існує. Зазвичай, люди схильні ігнорувати те, в що не можуть повірити. Це не вада. Це на мою думку –  страх.  Бездомність завжди була, просто люди  не хочуть її помічати..

Р.Г.: Чи можна сказати, що та допомога, яку центра адаптації надає бездомним,  якось впливає на зміну цього ставлення?

В.Д.: Бездомні, які живуть у центрі адаптації намагаються знайти роботу, ставлять конкретні життєві цілі. Багато хто бере участь у покращенні благоустрою мікрорайону. Полтавці бачать це, і починають розуміти, що бездомні до чогось прагнуть, щось хочуть змінити в цьому житті. І після того у жителів міста з’являється бажання допомогти бездомним у цій справі. Вони приносять теплий одяг, консервацію до Центра соціальної адаптації.

Р.Г.: Чи всі бездомні бажають змінити своє життя?

В.Д.: Треба визнати, що деяких людей влаштовує життя без даху над головою, бо вони не знали іншого життя і не готові до змін. Тому, мені здається, що потрібно приймати їх такими як вони є. Для них це може стати головною мотивацією до змін. Навіть те що до них ввічливо звертаються, уже якось змінює їх ставлення до життя.

Р.Г.: Розкажи  нашим читачам, звідки ти береш сили і натхнення для такої роботи?

В.Д: Кожен маленький успіх наших клієнтів додає сили і натхнення. Коли ти розумієш, що ти комусь потрібен, то хочеться працювати з іще більшою самовіддачею.

Р.Г.: Як тобі колектив організації? Знаходиш спільну мову з колегами?

В.Д.: У нас чудовий колектив. Ми одна команда, єдиний організм. І саме тому можемо допомагати людям, досягати успіхів.

Р.Г.:  Чого б ти хотіла побажати колегам і читачам?

В.Д.: Людям, які  на власному життєвому досвіді не зіткнулися з проблемою бездомності, хотіла б побажати «Відкрити серце і не закривати очі». Не існує проблем, які неможливо вирішити. А колегам дякую за те, що вони є, за взаєморозуміння, підтримку і бажаю натхнення в роботі та злагоди в родині.

Розмову провів Роман Грицун

17 липня 2018