Вічна пам’ять полтавським кіборгам

Рік тому, 21-го січня 2015-го року, керівництво держави прийняло рішення про відведення українських військових із території Донецького аеропорту. Героїчна оборона символу непокори, мужності і героїзму тривала із 26 травня 2014-го по 22-го січня 2015 року. 242 дні у Пісках (зокрема і на території Донецького летовища) воювали бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних, 93 окремої механізованої бригад та багато інших. Чи не усіх бійців відзначили орденами, медалями різних рівнів, державними нагородами. Багатьох із них – посмертно. Серед них і полеглі полтавці: Денис Синюк, Святослав Горбенко та Валерій Боняківський.

«Воля або смерть» – такі рядки викарбувані на меморіальній дошці двом полтавцям, учасникам АТО Антону Цедіку та Святославу Горбенку, які загинули на Донбасі. Меморіальну дошку на початку травня 2015-го встановили на будівлі Полтавського міського багатопрофільного ліцею імені Івана Котляревського, де і навчалися Герої.

Не зміг вистояти до кінця, але встиг стати справжнім Героєм

ujh,tyrj19-річний Святослав Горбенко – один із наймолодших захисників Донецького аеропорту, яких російські найманці свого часу охрестили «кіборгами». Народився Святослав 26 грудня 1994 року. Навчався паралельно на двох факультетах: у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. Сковороди вивчав японську та англійську мови (у квітні 2014 року перевівся до КНУ імені Т. Шевченка), а в Національному університеті імені В. Каразіна (м. Харків) отримав диплом історика.

Ми цілий тиждень шукали хоч якусь вісточку, хай хоч, що він безвісти пропав, в полон попав, аби тільки він залишився живий! – говорить Тамара Дергай, класна керівниця Святослава Горбенка. – Ми дуже сумуємо з цього приводу, ми не можемо змиритися з тим, що його немає… Я бажаю, щоб в жодній сім’ї нашої країни більше не було такого горя!

Воював Святослав у складі 5-го батальйону Добровольчого Українського Корпусу. Під час оборони Донецького аеропорту, хлопець рятував травмованого побратима і отримав смертельне поранення осколком міни. Загинув 3 жовтня 2014 року.

У Національному університеті імені Шевченка на його честь назвали аудиторію. Похований у Києві, а держава й досі не визнала його учасником АТО.


сюжет телеканалу «Лтава»

Він пройшов дві війни у Чечні та Югославії, але загинув, захищаючи Україну

bonyakivskynew

Старшина міліції, командир штурмово-розвідувальної групи, авторитетний і досвідчений Валерій Боняківський народився 14 січня 1970 року у Полтаві. Художник, реставратор, приватний підприємець, колишній льотчик, що закінчив Ворошиловоградське вище військове авіаційне училище, він добровольцем пішов захищати Україну в травні 2014-го. Воював у складі Добровольчого Українського Корпусу, згодом батальйону (нині полку) «Дніпро-1».

Чоловік понад усе любив своїх рідних дівчат: маму Марію Карпівну, трьох дочок і онука Максима. Найменшому Боняківському, як виросте, хотів купити скрипку, аби до рук зброї не брав. Про свою родину Валерій неодноразово згадував в інтерв’ю телеканалу ICTV.

Роботи Валерія Боняківського, учасника міських, обласних, республіканських та закордонних художніх виставок виставлялися у різних залах Полтави, нині ж знаходяться у приватних колекціях у 34 країнах світу. Навіть після загибелі рідні Валерія Боняківського організовують виставки полеглого Героя у місцевих художніх салонах.

У зоні АТО боєць із позивним «Кабул» захищав позиції донецького аеропорту. Не раз ходив у розвідку, але загинув від мінометного обстрілу терористів. 16 жовтня 2014 року, виконуючи зачистку території від диверсійних груп противника, зазнав смертельного поранення і помер дорогою до шпиталю. Йому було 44 роки.

Указом Президента України від 31 жовтня 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


сюжет телеканалу «Лтава»

Мріяв стати офіцером і щасливим батьком

21-річний Денис Синюк був єдиним сином у батьків. Народився 1993 року у Полтаві. Мріяв стати офіцером, планував навчатися в Одеському інституті сухопутних військ.
Мобілізований до Української армії у березні 2014 року. Один із «кіборгів» – захисників Донецького летовища служив у 95-й аеромобільній бригаді Збройних Сил України.

Влітку 2014-го приїздив додому, щоб отримати пам’ятний почесний знак «За воїнську доблесть». Під час цієї короткої відпустки познайомився із дівчиною. Уже за кілька місяців повернувся у Полтаву й одружився.
26 січня 2015 року під час мінометного обстрілу позицій українських військових в районі Донецького аеропорту 5 чоловік команди (зокрема і Денис Синюк) загинули на місці.

Трагічну звістку рідним Дениса повідомили волонтери Полтавського батальйону небайдужих. Поховали Дениса Синюка на Алеї героїв міського кладовища.

Він ніколи не ховався за чужими спинами. Був чесним і справедливим, – згадують Дениса рідні.

Денис Синюк із дружиною, жовтень-2014

Денис Синюк із дружиною, жовтень-2014

«За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Указом Президента України від 23 травня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).


сюжет телеканалу «Лтава»

Вічна пам’ять полтавським Героям – захисникам Донецького аеропорту!

Юлія Логвиненко

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: