«Той, хто пройшов крізь Крути», або історія містера Гончаренка

6

29 січня 1918 року. Триває бій під Крутами. Поруч із ще зовсім юними солдатиками української армії, які ось-ось загинуть, б’ється вже досвідчений 28-річний командир. Він зуміє врятуватися і через тридцять п’ять років житиме у США, де його називатимуть Mr. Goncharenko. Сотник напевно знає, чим закінчиться ця зимова баталія, однак робить все можливе, щоби ворог зазнав якомога більших втрат.
Цей містер Гончаренко уже встиг повоювати на фронтах Першої світової, б’ючись у лавах російської царської армії. Тепер він петлюрівець, а згодом стане есесівцем..
Ну і життя видалося у простого чоловіка, який народився на Полтавщині, в Лохвицькому районі.

Бій-під-Крутами-Олександр-Климко_1936

(О. Климко. Бій під Крутами. Джерело: dzvin.dnepredu.com)

Годі скиглити

Українська історія та література, яку нам репрезентують у школі та по телебаченню, постійно плаче. Голосить собі над іменами загиблих героїв, проклинає «клятих москалів», панів та інших окупантів. Складається враження, що з нас цілеспрямовано роблять жертв, аби ми тільки те й робили що проливали гіркі сльози. Згадаймо одну не дуже відому пісню, яка могла стати гімном України: «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ».

Висновок і порада: годі вже ридати. Так, у нас така от складна історія, з війнами, голодоморами, репресіями. Але ми почнемо розвиватися і перемагати тоді, коли встановимо певний баланс між тугою та реальним аналізом всіх історичних процесів, які відбувалися у нас, роблячи з цього практичні висновки.

Бій під Крутами, саме та подія, над якою вже 98 рік поспіль проливають сльози патріоти, політики, частина істориків та активних громадян країни. Звісно, пам’ятати хлопців, які загинули, захищаючи незалежність України у 1918 році – це все треба. Але паралельним курсом варто згадувати і досліджувати історії тих людей, які вижили у цій битві, і потім до кінця своїх днів намагалися принести своїй країні користь.

Одним з таких історичних персонажів був Аверкій Гончаренко – людина яка командувала українськими солдатами у тому бою.

Від захисника російської імперії до українського патріота

 

Два роки до війни, яка змінить світову історію. Серед випускників Чугуївського юнкерського піхотного училища 1912 року – Оверко Гончаренко, 22-річний парубок, відмінник, зразковий хлопець.

Гончарекно 1912

(А. Гончаренко. 1912 рік. Джерело: segodnya.ua)

За ці заслуги його і покликали влітку 1914 року в 260-ий піхотний Брацлавський полк. І не просто покликали – Оверко Гончаренко очолив роту. За два роки безперервних боїв на Західній Україні, наш герой заробив собі добру славу та респект від царських офіцерів. Цей респект вилився у присвоєнні Гончаренку звання командира 4 батальйону. А далі німецька куля потріпала здоров’я командира, він оклигав після важкого поранення і отримав черговий бонус. Цього разу це був Георгіївський хрест – нагородний знак до ордена Святого Георгія для нижніх чинів з 1807 по 1917 роки за видатну хоробрість, виявлену в бою проти ворога. Відзнака ордена Св. Георгія був вищою винагородою для солдатів і унтер-офіцерів російської імператорської армії.

Cross_of_St._George_3st

(Орден Святого Георгія, який отримав А. Гончаренко. Джерело: Вікіпедія)

Першу Світову Гончаренко закінчував викладачем тактики у Київській школі прапорщиків.

Коли Російська імперія розпалася і утворилася Українська народна республіка, Гончаренко без діла не сидів. Восени 1917 року він провів українізацію своїх студентів, і незабаром випускав цілий курс юнкерів.

У січні 1918 буквально за кілька тижнів до сумнозвісного бою під Крутами він став курінним командантом щойно створеної першої Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

Як же круто змінилася доля людини. Навчався в одній державі, вірив в одні ідеали, оскільки був російським військовим. Потім відстоював ідеї незалежності України. Так часто трапляється, бо життя завжди мінливе. І не варто судити людей за зміни ідеалів, поглядів, переконань. Краще намагатися зрозуміти, чому так сталося.

Бій під Крутами

Після проголошення IV Універсал Центральної ради Україна стала самостійною державою і почала вести міжнародні з Німеччиною та Австрією. У той же час переговори з європейцями вели більшовики, які захопили владу в Росії. Лев Троцький говорив точно так само, як зараз говорять деякі російські політики та ЗМІ: ця українська влада не легітимна, України більше немає. Які в нього були підстави молоти такі дурниці – залишається загадкою. От просто захотів  і сказав. Все. Крутий політик, нічого додати.

А тим часом більшовицькі війська наступали на Київ. Харків і Полтаву вони завоювали, попереду лишалася столиця УНР.

Найкоротшою дорогою до Києва з півночі були залізничні шляхи Гомель-Бахмач і Ворожба-Бахмач.

На оборону цього надзвичайно важливого залізничного вузла командуючий військами отаман Капкан вислав Першу ім. гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку військову школу. Вона була укомплектована юнаками з бувших російських військових шкіл, з освітою не менше як шість класів гімназії, переважно із закінченою середньою освітою.

Цими хлопцями командував саме Аверкій Гончаренко.

Отаман Капкан віддав Гончаренку такий наказ:

Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Більшовики наступають з Харкова і Полтави. Головні сили Муравйов провадить на Бахмач-Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-товаровий уже готовий. На поміч – трудно чекати.

Але обороняти Бахмач не було сенсу. Більшість робітників міста підтримували більшовицькі ідеї. Аверкій Гончаренко віддає наказ відступати до станції Крути й там організовувати оборону.

Схема бою

(Cхема бою під Крутами. Праве крило прикривав насип вузькоколійки «Чернігів-Ічня», з лівого ж флангу окопувалися прямо в полі. Джерело: vijsko.milua.org.)

29 січня 1918 року. Аверкій Гончаренко, офіцери та 250 юнкерів 1-ї Української військової школи Богдана Хмельницького займають позиції біля станції Крути. До них приходить підмога – 118 студентів та гімназистів з університету Святого Володимира, Українського Народного університету і 2-ї Української Кирило-Мефодіївської гімназії, а також – близько 60 офіцерів і добровольців.

Станцію обороняє майже 450 українських чоловіків. Проти них більше ніж 5500 московських, петербурзьких, тверських червоногвардійців та балтійських матросів. Плюс 25-ій і 60-й Сибірські стрілецькі полки, які спеціально покинули лінію Західного фронту і прийшли на допомогу комуністичним військам.

Аверкій Гончаренко розташував свої війська по обидва боки залізничної колії. З одного боку – юнкерів, з іншого, більш безпечною – студентську сотню. Більшовики знали про те, що на станції Крути їх чекають озброєні студенти.

Під’їхавши до станції, червоні солдати почали вистрибувати з вагонів й пішим ходом прямувати в атаку. Цікавий факт: майже кожен більшовик в бою під Крутами був п’яним. Про це у своїх спогадах згадував один із командирів комуністичних військ, про це писали проросійські історики, блогери, журналісти. Тому, скоріш за все, факт достовірний.

Отже, 5500 більшовиків проти 450 українських молодих вояків. Ви просто вчитайтеся у ці цифри. Аби перемогти, кожен захисник УНР мусив застрелити чи заколоти багнетом 12-ох п’яних більшовиків. Це можливо? Теоретично так. Наші мали вісім кулеметів, одну гармату. З огляду на той факт, що українці трохи готувалися до оборони, тримали позиції, можливо було припустити що цілковита перемога дістанеться саме їм. Якби так сталося, то про бій під Крутами можна було би зняти Голлівудський бойовик під гаслом «Студенти проти п’яних матросів. Хто не п’є – той влучає в ціль».

Але, на жаль, бухущі комуністи також влучали. Це по-перше. А по друге, в один момент українські військові вичерпали артилерійські припаси. Сотник Гончаренко зрозумів, що потрібно відступати.

І все було би добре, якби не одне але. Гончаренко забув про студентську сотню, яка знаходилася з іншого флангу. Близько 30 хлопців не отримали наказ про відступ. Уже ввечері вони почули, що гармати не ревуть, кулемети не торохтять, а з далеку доносяться звуки моторного російського матюка. Наші почали шукати шляхи до відступу, але банально пішли не в той бік і раптом опинилися біля станції. Більшовики зраділи такій здобичі. Вірніше, не те, що би зраділи – вони були розлючені, що якась купка молокососів нагодувала свинцем і відправила на той світ 300 доблесних червоногвардійців.

Крути. Баталія

(«Бій під Крутами» художника-баталіста Леоніда Перфецького. Джерело: www.istpravda.com.ua)

За це і були покарані молоді, заблукалі студенти.

Комуністи били їх, знущалися, а потім розстріляли.

Саме цих хлопчиків поховали на Аскольдовій могилі, а поет Павло Тичина написав на їх честь відомий вірш «Пам’яті тридцяти».

Завдяки спогадам Аверкія Гончаренка, які він написав і видав, ми дізнаємося про те, скільки ж насправді вояків українська армія втратила у тому бою. Наш полтавець пише:

«Втрати сягали: до 250 юнаків, одна чета (до 30 людей) студентов и 10 старшин».

Історики автоматично записали усіх в убиті. Але кожен військовий знає, що у втрати включаються не тільки загиблі, але і поранені, зниклі безвісти, полонені і навіть дезертири.

Тут то і з’явився міф, що під Крутами полягло 300 молодих хлоп’ят, і цей бій почали порівнювати зі знаменитим поєдинком у Фермопільській ущелині (Афіняни проти Спартанців), коли 300 спартанців трималися до кінця.

300 спартанців – 300 крутянців. Воно то і звучить, але я проти міфологізації історії, перекручення фактів, брехні та пропаганди.

Життя після Крут

Як жилося сотнику Гончаренку після тієї битви. Та як – воював і працював далі.

Восени 1918 він став Летичівським військовим комендантом. Далі вже обійняв посаду помічника коменданта Поділля, а згодом став штаб-старшиною для доручень військового міністра УНР генерала Всеволода Петріва, працювавши таким чином під командуванням канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри.

У 1920-21 роках Гончаренко був курсовим старшиною Кам’янець-Подільської спільної юнацької школи.

Після поразки УНР, Оверко два місяці знаходився у польському концтаборі для інтернованих українців в Коросно. Там він теж був комендантом і займався справами полонених українських військових.

Із 1922 року замешкав у Станіславові (нині – Івано-Франківськ). Працював в аграрній сфері.

Отак от: був вояком, а став хліборобом.

У формі дивізії SS

Гончаренко повертається на поле битв за Українську незалежність під час Другої Світової. І обирає він дивізію СС-Галичина.

Гончаренко_Аверкій_після_Брод_1944

(Старшини дивізії «Галичина» після прориву з-під Бродів, 4 серпня 1944 року. Другий зліва — сотник Аверкій Гончаренко. Джерело: Вікіпедія)

Історики пишуть, що українці вступили у це військове формування, аби воювати проти комуністів, які захопивши Західну Україну в 1939 році, репресували, розстріляли чи вивезли в Сибір чимало жителів Львівщини, Волині та Івано-Франківщини. Зрозуміло, що з тих причин частина українців підтримувала у Другій Світовій саме німців, а не СРСР. Але при цьому залишається незрозумілим наступний факт: чому історики пишуть, що дивізія СС-Галичина брала участь у каральних заходах супроти мирного населення Польщі?

28 лютого 1944-ого року 2 батальйон 4 полку дивізії СС «Галичина» провів каральну операцію проти мешканців хутору Піняцка, що у Східній Польщі, де переховувалися від переслідувань євреї та поляки. Українські есесівці, як пишуть історики, закатували 850 чоловік. Навіть існують свідчення очевидців – Мічеслава Донецького і Стефанії Ясинської.

Польська влада пізніше провела розслідування і знайшла 120 свідків, які розповідали про звірства дивізії «Галичина».

Сьогодні дивізію «Галичина» одні героїзують, інші приписують клеймо антигероїв, зрадників. Але давайте говорити мовою фактів, досліджувати, вивчати. Бо якщо одна рота, частина, підрозділ спалили село, розстріляли мирних жителів, то солдати іншої частини могли й не взяти участь у жодному з боїв, жодній акції. Не треба узагальнювати і теревенити «вони погані, чи вони хороші». Потрібно шукати факти, зіставляти, розслідувати.

Так само із Аверкієм Гончаренком. Чи брав він участь у каральних акціях і чим взагалі займався у дивізії СС-Галичина?

Принаймні сам Аверкій Матвійович у спогадах пише:

Завданням моїм було видавати тижневий огляд новин для наших стрільців повідомленням положення на фронтах… У першому рефераті, поза звідомлення положення на фронтах, я почав перекладати дещо ширше ознайомлення наших молодих воїнів з нашим безсмертним Тарасом Шевченком. Мав на увазі протягом 2-3-ох місяців подавати деякі важливіше його твори, а в першу чергу його життєпис…

Тобто на певних етапах Гончаренко займався культурно-просвітницькою роботою у дивізії.

Кінець Другої Світової застав Оверка та його солдатів у Австрії. Як згадують очевидці тих подій, завдяки рішучим діям А. Гончаренка більша частина (понад 2000 осіб) дивізії уникла оточення танковими частинами Червоної армії і врятувалася від загибелі, здавшись у полон англійцям.

Згодом українських полонених перевезли до Великобританії, де Гончаренко займався допомогою своїм воїнам. Він налагодив зв’язок з українською діаспорою в Англії, створив Фонд допомоги українським інвалідам.

Містер Гончаренко

У 1952 році Аверкій Гончаренко переїхав до США. Там він продовжив діяльність громадського активіста. Допомагав українським ветеранам Другої Світової, що емігрували на Захід. Американські друзі називали Аверкія Mister Goncharenko, а він організовував «Братство колишніх вояків Першої української дивізії УНА» у місті Клівленд, штат Огайо.

Як голова «братства» він налагоджував тісну співпрацю з іншими ветеранськими військовими організаціями.

Помер Аверкій Гончаренко 12 квітня 1980 року.

У некролозі його друзі написали такі слова:

Аверкій Гончаренко провів свій життєвий шлях, допомагаючи другу радою чи ділом, проявляючи розуміння, а своїм оптимізмом і військовим професіоналізмом може вважатися зразком українського громадянина військового.

Такою складною є біографія нашого полтавця, учасника бою під Крутами. Він воював за Російську імперію, незалежну Україну, дивізію СС, а потім опікувався ветеранами другої світової, проживаючи у США.

Отака наша історія – багатогранна, суперечлива, але цікава. Тому необхідно досліджувати її, шукати факти і писати про неї чесно та неупереджено.

Роман Грицун

Коментувати

6 Коментарів
Човновий
• 12:25 | 30 січня 2016

Який він полтавець? Дащенки – це зараз Чернігвська область.
Ви переплутали Лохвицький повіт і Лохвицький район.

Відповіcти
Роман
• 15:43 | 30 січня 2016

Ви праві, Дощенки – зараз Чернігівщина. Але по факту – це землі історичної Полтавщини. Слово район вжив осучаснено, по відношенню до тієї епохи, таки так…

Човновий
• 16:25 | 30 січня 2016

Історична Полтавщина велика. Тоді пишіть і про Чубинського (бо Бориспіль тоді був Полтавською губернією), і про Міхновського (теж Полтавська губернія)..А ще є уродженці Переяславщини та Роменщини…..і т.д. Вам не видається, що це неправильний підхід підбору/відбору “земляків”? До речі, у Лохвиці Гончаренку таки відкрили меморіальну дошку. Уже кілька років як висить. Додайте її фото у статтю на сайт, якщо це звичайно можна зробити технічно.

Роман
• 16:37 | 30 січня 2016

Човновий, дякую за коментарі. Про Переяславщину, як частину історичної Полтавщини – писав.
http://tribuna.pl.ua/korzhyk/bogdan-hmelnitskij-geopolitika-i-poltavshhina/

Про меморіальну дошку – знаю, планував додати її фото у статтю, але в останній момент передумав. Здалося, що вона буде зайвою. Можливо не правий, але така моя думка вже.

Стосовно Міхновського – на все свій час. Планую писати і про нього.

Той, хто пройшов повз
• 19:04 | 29 січня 2016

Але редактор хріновий

Відповіcти
Той, хто пройшов повз
• 18:53 | 29 січня 2016

Хороший автор, приємно читати!

Відповіcти
23 вересня 2017
22 вересня 2017