Самозайнятість серед ветеранів АТО: чи є вона взагалі?

4

Кожен ветеран бойових дій потребує реалізації соціальних гарантій після повернення додому. І те, що він, можливо, й не чув про ті чи інші програми, проблема не ветерана, а держави та суспільства. Як насправді працює самозайнятість та з чим зіштовхуються військовослужбовці, «Трибуні» розповіли в державній службі України у справах ветеранів війни та учасників АТО в Полтавській області.

 

У 2014-15-го роках учасники АТО мали конкурентні переваги в суспільстві, позитивне ставлення та високий рівень підтримки з боку народу. Політичні сили ледь не на вулиці ловили бійців і тягли в кандидати в депутати. Сьогодні країна вже не так доброзичлива до ветеранів антитерористичної операції, як раніше.

У цьому переконаний Олександр Алієв, головний спеціаліст Північного міжрегіонального сектору державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО.

Олександр Алієв

Олександр Алієв

В ті роки держава навіть прийняла закон про спрощення вступу на державну службу для учасників бойових дій, які мають поранення. Проте цей привілей швидко скасували. Так «зачинились» соціальні ліфти.

 – На початок року в Полтаві було близько 900 осіб, які мали статус учасника бойових дій в АТО в 2014-15. Саме ці роки були найбільш сприятливими для нових стартів. Сьогодні цього вже немає. Хлопці позаходили депутатами районних, міських та обласних рад, але те, що я бачу на сьогодні, кар’єрного зростання там нема. Так само і в мене, адже я також зайшов на державну службу після АТО. Посади зараз залишають.

Олександр Алієв і сам пройшов пекло на Сході. Мав не одне поранення, дивом врятувався. Переконує, що багато речей, пов’язаних з ветеранами АТО, впираються в особистість. Безцільне тупання ногами перед органами місцевого самоврядування, певен, нічого не дасть.

– Ті програми, які на Полтавщині діють для ветеранів АТО, це програми споживацькі, вони не стимулюють до розвитку. Почувши питання про розвиток ветеранів та успішні приклади, я почав аналізувати та дійшов до висновку, що мені важко їх назвати. Чи справедливе взагалі порівняння ветеранів з цивільними? Ні. Якщо порівнювати їх між собою, це також не зовсім правильно, адже для когось успішність — не пиячити, до прикладу.

Завдяки державним програмам учасники АТО дійсно отримують житло, земельні ділянки, пенсії. Але на практиці їм треба оббивати пороги, доводити й відстоювати свої інтереси, часом в судовому порядку. Хтось ці соціальні гарантії реалізував сповна, а хтось за них навіть не брався. Слід враховувати, що все це відбувається за рахунок платників податків. В той час як більшість тих, хто відкриває бізнес, зазвичай займаються ним на загальних умовах та не мають пільгових переваг.

– Маркетинговий хід «Зроблено учасниками АТО» вже не діє так, як раніше. Маленький бізнес намагається працювати в тіні: і по працевлаштуванню, і по зарплатам, і по прибуткам. — припускає Олександр Алієв.

Та як показує практика, не працювати взагалі, часом, вигідно: отримувати пенсію, надбавки, користуватись пільгами.

– В нас немає державної політики в країні зі стимулювання розвитку. Тож весь цей рік я намагаюсь стимулювати самозайнятість ветеранів. Зокрема, за підтримки благодійної організації «Світло надії». Я залучав побратимів, аби вони проходили тренінги з самозайнятості. Завдяки донорам вони мали також отримати грантові кошти на закупівлю обладнання для старту своєї справи. І реакція була, подавалися, як хлопці-ветерани, так і члени їх сімей. Два приклади, де це обладнання прижилось, є точно: ремонт житла та вирощування малини. До речі, на тій ділянці, яку надала держава. — продовжує Олександр Алієв.

Цього року Олександр заходився стимулювати ветеранів АТО використовувати землю. Зв’язався з народними депутатами, їхніми помічниками. Дістав квитки на конференцію по садівництву. З Полтави на неї відправили Віктора Лебедєва, якому доручили встановити максимальну кількість контактів з виробниками посадкового матеріалу.

– Він привіз домовленість про те, що учасникам АТО дадуть посадковий матеріал – 1000 саджанців груш та яблук. Але це не було ефективно. На мій розсуд, цю тисячу мали б отримати 2-3 людини, які б виявили бажання засадити свою ділянку повністю. На людину було по 10-20 дерев, так, хтось посадив, але з цього не зробиш бізнес — це чисто для родини.

Фото з відкритих джерел

Фото з відкритих джерел

Фото з відкритих джерел

Фото з відкритих джерел

На самозайнятість, зазначив Олександр Алієв, не вийшли, але не зупиняються. Наразі йдеться про співпрацю з кооперативом «Горіх Причорномор’я».

– 1000 саджанців — це дуже великі гроші, адже 1 деревце коштує близько 170 гривень. Тому просто так їх ніхто аби кому дарувати не буде. Керівник кооперативу сказав так: «Якщо ви хочете, приїжджайте, вчіться як за ними доглядати, як їх розмножувати».

Можливо, це й гарний підхід, адже поїдуть за саджанцями тільки ті, кому вони насправді потрібні. Люди не просто пройдуть стажування, а ще отримають за це зарплатню та сертифікати на посадковий матеріал. Та й самі рослини. Тим більше, кооператив пропонує згодом закуповувати урожай.

Теплиця "Горіх Причорномор'я"

Теплиця «Горіх Причорномор’я»

Тобто у ветеранів АТО є гарна можливість стати своєрідною філією кооперативу, бути самозайнятими, отримувати прибуток. Сама ж навчальна програма розпочнеться вже навесні. Але, знову ж таки, з Полтави не набирається необхідної кількості людей. Зараз ця інформація-заклик знаходиться на головному сайті державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

На перший погляд може здатись, що для створення чогось успішного і прибуткового треба обов’язково бути фінансовим генієм. Проте, багато хто з ветеранів АТО переконує: знизити залежність від соціальних норм може прийняття державою одного параметру – змоги самостійно обирати: або ти користуєшся всіма пільгами, або ти цілком від них відмовляєшся, проте маєш податкові пільги на прибуток.

– Якби дійсно так було, я б відмовився від усіх пільг: від проїзду, пільг на послуги ЖКГ тощо. Чесно кажучи, якщо особисто я, як ветеран АТО, зміг, я б мав конкурентні переваги на ринку, бо мене б не душили податки. Я був би цілий, здоровий, я б вчасно лікувався, зручно пересувався. Але, в будь-якому разі, я не б висів на шиї в держави.

Катерина Балєєва

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED

11 декабря 2018