Реформа медицини на хорватський манер (продовження)

З Оленою Ковальовою, д.м.н., професором кафедри педіатрії з неонатологією Української медичної стоматологічної академії, продовжуємо говорити про те, як відбувається медична реформа у Хорватії і чи може Україна запозичити цей досвід.

– Пані Олено, з чого Хорватія починала реформувати свою систему охорони здоров’я?

– Медичну реформу Хорватія почала більше 10 років тому з написання Національної стратегії аж до 2020 року. З цього, певна, треба починати й Україні. У ній зазначено, яким має бути кінцевий результат реформи: 1) доступність медичної допомоги (на всіх рівнях, починаючи від екстреної медицини і закінчуючи трансплантологією); якість і безпечність медичної допомоги; захист інтересів у сфері громадського здоров’я.

– Що мається на увазі, коли говориться про громадське здоров’я?

– Сфера громадського здоров’я стосується загальної якості життя у країні. Безпечна питна вода, вживання якісних продуктів, чисте повітря, яким дихають мешканці країни, загальна вакцинація як профілактика хвороб — усе це об’єднується одним поняттям. Створивши Національну стратегію, хорватці також детально прописали план дій для реалізації задуманого — на кожні рік-два. Зокрема, на найближчий час у пріоритеті — вкотре скоротити кількість ліжко-місць у лікарнях та розширити повноваження первинної медицини.

Цілі медичної реформи

Цілі медичної реформи

– Скорочення ліжко-місць для України — тема болюча. Тільки й чути: людей залишають напризволяще, фізично винищують, зменшуючи кількість місць у лікарнях. Всесвітня змова і все таке…

– У цих розмовах, насправді, небагато турботи про хворих. Більше — про те, щоб самим медикам не залишитися без роботи. Звісно, найкраще — не закривати лікарні, а перепрофілювати їх, тим більше, що така потреба в Україні існує. Але, перш ніж піддатися паніці на тему “нас вбивають”, хай наші громадяни замисляться: чи може фахово працювати хірург, у якого в активі вже десятиліттями – буквально кілька десятків операцій на рік? А це — типово для деяких наших “районок”. Місцеві мешканці, зазвичай, про це знають й оперуватися їдуть в інші лікарні, до більш кваліфікованих лікарів. Але ж бувають невідкладні стани… То особисто я не хотіла б опинитися “під ножем” такого фахівця. Хорватські лікарі кожні 3-4 роки підтверджують свою ліцензію. Для хірурга кількість оперативних втручань — один з найважливіших показників. І вираховується вона сотнями. Звісно, є й інші. Наприклад, якість роботи, кількість відвіданих семінарів і тренінгів та ін. Про все це варто пам’ятати, коли вчергове почуємо, як шкодить закриття спеціалізованого відділення десь у віддаленому селі. Повірте, від низькокваліфікованих лікарів шкоди набагато більше.

– Що хорватці вкладають у поняття “доступна медицина”?

– У їхньому випадку доступна медицина — це медицина безкоштовна. Звісно, не “безкоштовна у вакуумі”. Нагадаю, у Хорватії з коштів, які роботодавець платить на працівника, певний відсоток надходить у Національний фонд державного медичного страхування. Існує 3 види страховок: обов’язкова (її зараз маж більшість хорватців), додаткова та додаткова +. Щоб отримати дві останні, треба або самому сплатити різницю вартості, або, знову ж таки, це — вибір роботодавця, щось типу додаткових бонусів для працівників. Але навіть проста страховка покриває велику кількість медичних послуг. Фонд страхування, до речі, належить до складу Міністерства фінансів, а не до Міністерства охорони здоров’я. Зауважте, придбання обладнання чи ремонти у медзакладах він зовсім не фінансує. Лише видатні матеріали.

Фонд державного страхування

Фонд державного страхування

– Як на українські реалії, звучить фантастично. А що з лікуванням рідкісних хвороб, того ж муковісцидозу?

– Лікування так званих орфанних, або рідкісних хвороб також фінансується цим Фондом. Але так було не завжди. На початку реформи Фонд оплачував лікування лише 8 хвороб. Всього восьми, уявіть! А треба сказати, що орфанні хвороби зазвичай потребують дуже вартісного лікування, абсолютно непосильного для бюджету середньостатистичної родини.

– Як тоді хорватці сприйняли, що безкоштовне лікування матимуть далеко не всі?

– Це було болісно і дуже важко для багатьох родин. Однак у Хорватії велика увага приділялася інформуванню громадян про цілі, завдання, пріоритети медреформи і про те, який результат всі отримають “на виході”. Людям пояснювали, що зараз треба трохи перетерпіти труднощі, щоб дуже скоро мати ту систему охорони здоров’я, яка влаштовуватиме більшість. Коли говориш з людьми чесно, відкрито — це завжди працює. Як результат — уже сьогодні у Хорватії держава фінансує лікування 77 орфанних хвороб, включно з гемофілією. І, за потреби, цю кількість збільшать.

– Як оцінюється якість та ефективність лікування? За кількістю тих, хто видужав?

– Насправді система оцінювання набагато складніша. Щоб мати повну картину того, наскільки якісно та ефективно працює лікар, використовується кілька десятків індикаторів. Наприклад, на рівні первинної допомоги — 21, на рівні вторинної (лікування у стаціонарі) — 22, 13 індикаторів визначають, наскільки безпечним для пацієнта був обраний спосіб лікування. Існують також 13 “граничних” індикаторів — вони аналізують ті випадки та ускладнення у процесі надання медичної допомоги, які могли б призвести до смерті. Навіть якщо цього не сталося. Щоб мінімізувати ризики на майбутнє. Або ось такий цікавий і незвичний для нас індикатор, як відсоток використання антибіотиків резерву. Це — дуже “сильні” антибіотики, які рідко призначаються у звичайних схемах лікування, зате використовуються для боротьбі зі стійкими госпітальними інфекціями. Якщо їх використовують більше, ніж визначено, значить, у відділені порушено інфекційний режим, лікарі не виконують правила септики та антисептики…

– На що впливають усі ці індикатори?

– На якість та ефективність надання медичної допомоги — безперечно. Але не тільки. Кожен індикатор — це +4% до тієї гарантованої зарплати, яку отримує медик. Не дотримався стандартів — сам зменшив собі зарплату. Причому усі процеси відслідковуються у режимі реального часу. Лікар, заповнюючи електронну картку пацієнта, проставляє певні позначки навпроти кожного індикатора. Так що і сам лікар, і відповідальні працівники Фонду держстрахування бачать та аналізують потрібні показники. Щось виправити “заднім числом”, як це трапляється інколи у вітчизняній медицині, не вдасться.

– Чи потрібно вводити подібні індикатори в Україні?

– Особисто мені дуже сподобалася ця система. Насправді якраз якість та ефективність лікування повинні визначати, яку зарплату отримає лікар. Система, за якою заробіток медика залежить від кількості ліжко-місць чи винятково від кількості пацієнтів “на прийомі”, давно себе віджила. Я б навіть не вигадувала велосипед, а запозичила готові індикатори у Хорватії. Єдине, нашим лікарям потрібно дати час призвичаїтися до неї. Щоб, принаймні, 1-2 роки індикатори не застосовувалися при визначенні розміру зарплати.

– Зараз багато говорять про створення в Україні системи “Електронного здоров’я”…

– Без цього жодна медична реформа, насправді, просто не може відбутися. Єдине, знову хотілося б застерегти від очікування швидких змін. Хорвати вводять систему електронного здоров’я вже біля 10 років — і досі не зробили всього запланованого. Хоча прогрес значний. Вони починали з того, що об’єднали в єдиній електронній системі всіх лікарів первинної ланки і Фонд держстархування. Потім додали перші аптеки, де можна було отримати ліки за рецептом свого сімейного лікаря. Пізніше — лабораторії (зручно отримувати результати аналізів), шкільних медиків та вузьких спеціалістів, ще пізніше — всі шпиталі та лікарні інтенсивного лікування… Процес триває, і хоч електронні рецепти, наприклад, існують уже не перший рік, вести електронну історію хвороби для пацієнтів стаціонару стало можливо зовсім недавно. Але я цілком переконана, що розпочинати треба, і робити це все централізовано. У Хорватії одна й та сама електронна система працює і в Міністерстві, і в Фонді держстархування, і в найменшій сільській амбулаторії. Медиків централізовано навчають користуватися нею. І тому проблем чи неузгодженості майже не буває.

– Що іще з побаченого у Хорватії, на вашу думку, потрібно запровадити в Україні якнайшвидше?

Протоколи. Нам вкрай необхідна стандартизація та уніфікація надання медичної допомоги. Тоді все оці «лікували не тим, не так, не тоді» просто зникнуть. І лікарі, і пацієнти почуватимуться безпечніше. Поки що процес рухається мляво. Наші протоколи з надання неонатологічної допомоги лежать у МОЗ вже два роки без жодного руху. У
Хорватії, як і в інших європейських країнах, не можна собі уявити: лікар призначає пацієнтові новий невідомий препарат тільки тому, що медпредставник прийшов до нього і розказав, який він крутий. Ну, і пообіцяв винагороду, звичайно. Там ніхто не призначить ліки, яких немає у протоколі. Це — абсолютний закон для доказової медицини.

– Але як тоді запроваджуються нові технології лікування?

– У структурі хорватського МОЗ для цього, наприклад, діє спеціальний відділ розвитку технологій у системі охорони здоров’я. Він оцінює якість, клінічну ефективність, безпечність і, що важливо, економічну доцільність кожного нового препарату чи методу. Причому хорватські колеги нас запевнили: усе триває максимум 6 місяців. В Україні, якщо рухатися за процедурою, це — значно довше і далеко не завжди краще.

– Противники реформи переконують: вона приречена на провал, бо потребує значних коштів, які ніде взяти.

– Смішно було б заперечувати необхідність у грошах. Однак повірте, багато міжнародних інституцій, на кшталт того ж Світового банку, уже зараз готові фінансувати — і фінансують — масштабні медичні проекти в Україні. Наприклад, із боротьби з гіпертонією, який діє у Полтавській області. Хорватії теж допомагають міжнародні організації та європейські країни — у рамках добросусідських відносин. До того ж, уже зараз ми можемо на дечому зекономити. Медзаклади усіх рівнів повинні діяти як єдине ціле. На першому етапі — хоча б не дублювати аналізи. Наприклад, в амбулаторії та при потраплянні на стаціонар. Ефективне використання ліжко-місць також дає можливість зекономити.

– Не дійде до того, що недолікованих людей “виставлятимуть”на вулицю?

– Якщо запровадимо систему моніторингу якості лікування, то ні. Зараз у нас доходить до інших крайнощів. Наприклад, у приватних клініках після деяких офтальмологічних операцій пацієнтам пропонують відпочити кілька годин — і відпускають додому. У державних же людина після аналогічного втручання перебуває на стаціонарному лікуванні щонайменше три доби? Де логіка, якщо на якість операції і відновлення після неї це ніяк не впливає?

Трансплатнація

Трансплантація

– Є щось, що вразило особливо?

– Хорватія знайшла власний медичний шлях – зробила своїм пріоритетом трансплантологію. Такий собі трансплантологічний туризм. Буквально за кілька років вийшла на перше місце у світі з кількості пересадок органів. Лист очикування нирки тут — менше тижня. Іноді, розказали тамтешні колеги, буває навіть таке, що органи є, а пацієнтів — немає. Зараз мешканці інших європейських країн вибирають для операцій з трансплантології Хорватії, бо там дешевше, швидше, і якість при цьому не втрачається. До речі, якщо людина підписує згоду стати донором органів у випадку аварії чи іншого нещасного випадку, коли життя потенційного донора вже не можна врятувати, то вона отримує страховку категорії “додаткова+”. А значить, їй доступні всі рівні медичної, стоматологічної допомоги і навіть реабілітації. З року в рік.

Інфографіка Рузанни Давітян

Залишити відповідь
Коментувати

1 Коментар

в рамках нового проекту «Підтримка розбудови інституційної спроможності об’єднаної територіальної громади» – конкурс для ОТГ від ІГС:
http://www.csi.org.ua/konkurs-dlya-otg/

2017-02-09
axabnrg
Відповіcти
0

Останні новини:

Читайте також: