Без болю: як паліативним пацієнтам отримати адекватне знеболення

0

 Про те, як паліативна допомога покращує якість життя невиліковно хворих пацієнтів. 

Паліативна допомога

Паліативна допомога

– Жінка, 93 роки, лежача, важкохвора. За словами родичів, страждає від сильного болю. На її постійні крики вже скаржаться сусіди. Лікар не призначає ефективне знеболення, – радник в.о. міністра Вікторія Лоза записує під диктовку інформацію, яка надійшла на «гарячу лінію» Міністерства охорони здоров’я та “повернулася” для вирішення назад в Полтаву.

Після розмови з родичами даних більшає: літній жінці з невиліковним захворюванням і постійним болем сімейний лікар прописав … “Кетанов”. Той самий, який продається в аптеках без рецепта та який зазвичай прописують у набагато легших випадках відчутного, але короткочасного болю. Ясно, що жодного полегшення пацієнтка не відчувала.

Далі – серія дзвінків: головному лікарю Центру ПМСД, за яким закріплена паліативна пацієнтка, дільничному лікарю, знову родичам… Добитися призначення ефективного знеболення вдається вже через добу.

… Такі випадки рідко, але трапляються. Чому дієве знеболювальне не було призначено одразу? Можливо, пацієнтка не скаржилася, що препарат не діє? Думала, що так і має бути: важка хвороба, біль, страждання? Насправді ж це не так. І тому варто знову говорити про це.

Призначення адекватного знеболення – основа основ паліативної допомоги, каже Людмила Самолеліс, фахівець Департаменту охорони здоров’я з паліативної та хоспісної допомоги.

– Якщо людину не можна вилікувати, то це не значить, що медики не можуть їй допомогти. Ми повинні дати змогу так піти з життя, щоб казали не “відмучився”, а “спочив”. Сучасна медицина дає таку можливість. Це дуже важливо: допомогти пацієнту не втратити людську гідність у важкій ситуації, коли він знає, що вже не вилікується, коли відчуває хронічний біль. Паліативна допомога – це покращення якості життя пацієнтів наприкінці їхніх днів або за умови невиліковної хвороби.

Паліатив як вимога часу

Іще 7-10 років тому, каже Людмила  Самолеліс, в Україні зовсім не існувало такого поняття, як паліативна допомога. Але нині у державі приділяють значну увагу цьому напрямку.

Паліативна допомога

Паліативна допомога

– Маємо на Полтавщині нині 192 паліативних ліжка. З них 25 ліжок – психіатричний паліатив на території обласної психіатричної лікарні, 6 ліжок – для ВІЛ-інфікованих, 20 ліжок – для хворих на невиліковний, мультирезистентний туберкульоз (у Гадяцькому районі), 10 ліжок – для онкохворих (у Лубенському та Миргородському районах).  Минулого року відкрилося паліативне відділення на 25 ліжок на базі міської лікарні №2 у Кременчуці. Нині воно – одне з найкращих в Україні. Туди потрапляють пацієнти з різними хворобами, крім інфекційних. А на початку цього року паліативне відділення відкрилося і в районній лікарні у Кобеляках. Такі вимоги часу, – пояснює Самолеліс.

Звісно, не всі пацієнти бажають перебувати у паліативних відділеннях. Здебільшого там опиняються одинокі люди або ті, хто вів асоціальний спосіб життя і, фактично, не має домівки. Або ж пацієнти у важкому стані, яким у певний час перестало допомагати призначене лікарем знеболення: іноді потрібне лікарське спостереження протягом певного часу, щоб змінити препарат або дозування. Більшість же пацієнтів хоче залишатися у рідних стінах. З цим зараз немає проблем, переконана Самолеліс: сімейний лікар та дільнична медсестра зобов’язані забезпечити таким “стаціонар на дому”: з необхідним контролем стану та, звісно, адекватним знеболенням.

При всій актуальності питання, точної статистики – скільки хворих в Україні потребують паліативної допомоги – наразі немає:

– Всесвітня організація охорони здоров’я пропонує вираховувати кількість так: визначити 80% від усіх, хто помер від хронічних захворювань протягом року. У минулому році на Полтавщині померло 24 тисячі, – пояснює фахівець.

Проблему з відсутністю адекватної статистики наразі намагаються вирішити. Принаймні, на Полтавщині. Область взяла участь у пілотному проекті, в рамках якого збирали дані про паліативних пацієнтів: співвідношення чоловіків і жінок, мешканці міст чи сіл, які препарати приймають… Наразі ці дані аналізують.

Знеболення: як призначають і де отримати

– Після встановлення діагнозу пацієнту та визначення ступеню болю сімейний лікар на пільговій основі призначає знеболення, і пацієнт або його родичі безкоштовно отримують препарати в аптеці. Лікар не лише призначає, а й контролює лікування, – пояснює Світлана Левченко, головний лікар Центру ПМСД №2 Полтави.

Призначати знеболювальні паліативним пацієнтам сімейні лікарі можуть без жодних комісій. Для цього використовується також так звана “шкала болю”. Вона дозволяє оцінити інтенсивність болю за шкалою від 0 до 10. Однак, звісно, це не єдиний інструмент, яким користуються медики.

Паліативна допомога

Паліативна допомога

-Підхід до кожного пацієнта має бути винятково індивідуальним. Рівень болю лікар визначає як вербально, так і невербально: за мімікою, різними проявами дискомфорту та ін. У пацієнта може бути хвороба Альцгеймера, при якій він не може нічого пояснити, але ж він відчуває біль. Немовлята, які ще не вміють говорити, теж відчувають біль. Ситуацій – маса, – пояснює Людмила Самолеліс.

І підкреслює: важливо розуміти, що мова йде про постійний, хронічний біль. Його вважають таким, якщо триває більше шести місяців. Невідступний біль виснажує – і самого пацієнта, і його родичів. Тому ефективне знеболення і вважається однією з основ паліативної допомоги.

Фахівець пояснює: зараз в Україні розроблена вся нормативна база, яка дозволяє надавати адекватну паліативну допомогу пацієнтам. Для полтавських медиків регулярно проводять навчання на цю тему, тому вони достатньо обізнані щодо схем призначення та законодавства на цю тему.

– Виписати рецепт на знеболювальні препарати може будь-який лікар. Пацієнти отримують їх безкоштовно. 37 комунальних аптек”Полтавафарм” в області в області мають право на продаж наркотичних препаратів, так що у нас немає з цим проблем.  Головне, щоб рецепт був виписаний правильно. Зараз за рецептом в  Україні також можна придбати таблетований морфін у різних дозуваннях. Рецепт виписується на 10 днів. Однак, пацієнт може сам регулювати частоту прийому. Якщо йому болить сильніше, то не обов’язково чекати, коли мине чотири години, щоб прийняти пігулку. Потім він просто знову звернеться до лікаря по знеболення, – каже Самолеліс.

І все-таки щось заважає деяким медикам призначати ті знеболювальні препарати, яких дійсно потребує пацієнт. Людмила Самолеліс вважає: можливо, дехто все ще боїться. Призначення сильнодіючих знеболювальних препаратів тривалий час було занадто зарегульованим – незалежно від стану пацієнта, знеболення призначалося винятково у затісних рамках інструкції. А вихід за їх межі міг загрожувати навіть кримінальною відповідальністю. Пам’ять про це виявилася дуже живучою.

Однак пацієнти повинні знати свої права і відстоювати належне.

(Інфографіка – Тетяна Домненко, відео – Сергій Чорномаз)

20 жовтня 2018
19 жовтня 2018