Олександр Біленький: Я не боюся приймати рішення і погоджуюся нести відповідальність за те, що зробив

«Трибуна» продовжує знайомитися ближче з політиками Полтавщини. Напередодні позачергової сесії облради її очільник, Олександр Біленький, розповів про свій характер, політичний шлях, відпочинок, а також наголосив на провідних життєвих принципах.

IMG_3473

Назвіть 5 основних етапів становлення Вас як політика.

Я б сформував один етап – початковий. Він, мабуть, був фундаментальним для розуміння того, чи цікаво мені цим займатися, чи ні. Він почався в кінці 90-х років, коли активізувався суспільно-політичний рух, що було пов’язано з виборами у Верховну Раду 1998-го року.

З 1998-го року я розпочав свій політично-партійний шлях у лавах Християнсько-демократичної партії. Якраз це було фундаментом, базисом, основними політичними акцентами, які я сприйняв. Тоді ідеології були різні, але саме Християнсько-демократична партія на той час мені вважалася найбільш європейською, до якої я прагнув. Звичайно, не буду порівнювати з комуністичною ідеологією, яка на той час була. Але комуністична, на жаль, була одна із небагатьох класичних, представлених у парламенті. Усі інші – ну як і зараз, у принципі, окрім ще соціалістичного напряму – були проектами впливу бізнесменів на державу через політичні сили.

У той час я для себе вирішив, що це мене ближча політична діяльність, але не класична, а політично-технологічна. Тобто себе яскравим діячем виключно як політик я не бачив, але технологічно мені було цікаво займатися виборчим процесом, супроводженням. Тому на цьому етапі, мабуть, п’ять функцій злилися в одну й визначили мою подальшу долю як політика.

Потім були етапи переформатування «політика–бізнес», і в кінці – кристалізація в такого класичного політика, яким я є.

IMG_3475

Які особистісні риси, якості допомагають у прийнятті політичних рішень, а які заважають?

Найголовніше – я не боюся приймати рішення. Це загалом залежить від характеру, до складу якого може входити купа чинників. Якось розрізнити чи проетапувати риси, розділити на певні плюси чи мінуси я не можу, а загалом називаю це характером.

Найголовніше – уже кажу про кінцеву мету – я не боюся прийняти рішення і, більше того, погоджуюся нести відповідальність за те, що зробив.

Риси, які заважають, – я занадто добрий. Надмірна доброта не потрібна.

Чи можлива дружба в середовищі полтавської політики? Чи доводилося Вам розчаровуватися в колегах?

Це життя; звичайно, такі випадки були. Єдине що – я до цього був готовий. Знаєте, коли йдеш по дорозі, ти прогнозуєш рівень безпеки дорожнього руху. І коли готовий до того, що зараз на зустрічну смугу виїде автомобіль, ти швидко і відповідно дієш. Тому я готовий до того, що в політичному середовищі можливі отакі «викрутаси» чи це дії, які не відповідають логіці, домовленостям. Я до цього готовий і не сприймаю дуже близько. Лише роблю собі таку поміточку напроти прізвища цієї людини і йду далі. Загалом до дружби з колегами ставлюся позитивно.

Чи, на Вашу думку, молодого покоління політиків і активістів варто остерігатися чи палко чекати?

Якщо не давати шанс молодим, тоді це більш-менш схоже на те, що не давати шанс державі.

Екстраполюймо через образи. Якщо не давати шанс молодому гравцю в футбольній команді, то, значить, у якийсь певний час команда буде деградувати. Так само й у політиці, і в суспільстві, і в будь-якому іншому бізнес-середовищі: потрібна нова, свіжа кров через ідеї. Якщо будуть нові ідеї – це завжди рух уперед. Я готовий вислуховувати ці ідеї і все те, що буде об’єктивно підходити під наш формат – тієї самої облради чи здорового глузду загалом, – готовий допомагати їх реалізовувати. Хто б не прийшов, коли б не прийшов – це мені цікаво. Коли я прийшов у колектив сюди, то сказав: «Друзі, мені цікаві від вас ідеї. Нецікаво, як ви (умовно кажучи) ходите на роботу: якщо від вас є результат і певні інновації, ви мені будете цікаві в процесі нашої співпраці». Ну, не всі послухали (посміхається).

Молодь повинна змінювати формат. Це її обов’язок. І наш обов’язок дати їй змогу це робити.

Кілька порад для читачів, як справлятися зі стресом.

Мабуть, у різних людей різні способи, як це зробити. Стрес – це така штука, до якої не потрібно доводити себе особисто. От коли людина йде на стрес, забираючи всю негативну емоцію, яка є, тоді виникають послідовні дії, які стають кінцевим чинником того, що людина пішла на взаємодію зі стресом. Я до цього не доводжу. Фактично, розуміючи, що ситуація непроста, розуміючи кінцевий результат цієї ситуації, я не вбираю в себе негатив і не «накручую» себе до того ступеню, щоб мій організм отримав стрес. Це і добре, і погано.

Єдине, що мені в собі не подобається – я не можу людині віддавати негатив.

Тому що є розуміння, що я перевантажую людину своїми чи особистими, чи робочими, чи іншими чинниками, які їй зараз не потрібні. У неї є свої обовʼязки, вона їх виконує, а те, що не подобається мені, і, скажімо, якийсь негатив, що прийшов зі сторони чи з особистого життя, – це не повинно впливати на нашу з нею взаємодію.

Той негатив, який у мене є, я не зобовʼязаний передавати оточуючим. Стараюся цього не робити. Якщо ж співрозмовник у стресі – є два варіанти: або заспокоїти, або шокувати його через якийсь інший стрес (посміхається).

Яка атмосфера, оточення допомагає максимально відпочити за найкоротший термін?

Треба змінити обстановку з сім’єю. Скоріше за все це природа, це, мабуть, те середовище, у якому є мінімум людей, окрім моєї сім’ї. От тоді я себе відчуваю в своєму середовищі; вимикаю телефони, не спілкуюся з зовнішнім світом, і ситуація вирівнюється. Фактично, сімейний антистресовий варіант виходу з положення.

Можливо, є місця на Полтавщині, де Вам подобається відпочивати?

Мені подобається там, де є ліс і де є гори. Ліс у нас є, його достатньо багато. Гори тут некласичні, більше варіації. Але коли дуже вже «припече» – рюкзак і з друзями кудись у похід. Тому що саме там те середовище, яке мені дуже близьке. На певний період я знімаю з себе всі негативні емоції у тому числі і перезавантажую власну емоцію.

blits

Що надихає на нові ідеї та звершення?

Результат. Найголовніше – коли йдеш певним шляхом, ти ставиш перед собою відповідний результат. Чим швидше ти його досягаєш, тим далі можеш рухатися, ставлячи перед собою іншу мету. Таким чином, простіше розбити рік на етапи, умовно кажучи, ніж брати відстань від першого січня до тридцять першого грудня. А ці етапи якраз є реалізацією певних планів, задумів, які ти хочеш впровадити і допомогти зреалізувати.

А як з’являються саме ідеї?

Наприклад, той самий документообіг [електронний документообіг – реформа на часі] – це чистої води запозичення досвіду. Якщо хтось пішов набагато далі й показує свою роботу, то ці запозичення можна просто перекопіювати та запровадити: тут нічого поганого немає. Але коли починаєш всотувати їхні ідеї, з’являються свої. Можна піти двома шляхами, і той шлях, який вибрали колеги, – можливо, буде досконалішим. Таким чином, у процесі роботи з’являються ідеї.

У процесі сну ідеї не з’являються.

Чи хотіли б, щоб Ваші діти пішли політичними слідами?

Це буде їхній вибір. Чому я їх вчу по життю – звичайно, це прості постулати, абсолютно прості, вони, мабуть, є в кожній сім’ї. Нічого надзвичайного ми від них не вимагаємо: бути чесним, відповідати за свої слова, відповідати за свої вчинки (найголовніше) і не боятися брати на себе саму відповідальність. Кожен день – це своя історія; усе тільки починається.

Залишити відповідь
Коментувати

1 Коментар

ого ..круто

2016-10-27
Джордж
Відповіcти
0

Останні новини:

Читайте також: