Нардеп Олег Березюк: «Пропорційна виборча система з відкритими списками є сьогодні політичною задачею цієї країни для боротьби з корупцією»

Полтаву відвідав народний депутат України, очільник фракції «Самопоміч» у Верховній Раді, один із творції цієї політсили – Олег Березюк. В ексклюзивному інтерв’ю народний обранець прокоментував журналістам «Трибуни» деякі зі своїх парламентських ініціатив, а також події в Полтаві за останній місяць.

Олег Березюк

Олег Березюк

На початку каденції Ви висловили думку, що з виборчого процесу варто прибрати мажоритарний складник. Чи не змінили позицію? Чи «списковий» парламент не сприятиме розвитку корупції?

Ви ставите ключове запитання розвитку інституційної держави в Україні.

Політична корупція є первинною. Вона є основою, яка за собою тягне всю іншу корупцію: адміністративну, фінансову, комерційну, виконавчих органів влади.

Побороти це непросто. Але шлях для цього є через, власне, зміну закону про вибори до Верховної Ради. Ні, я не змінив, і ми не змінили свого ставлення. Ця мажоритарна система, як частина змішаної, є злочинною отрутою українського розвитку інституційної держави.

Мажоритарна система була створена спеціально ще минулою владою для відтворення олігархічного управління в державі.

Коли декілька людей, а зокрема в Україні – це шестеро-восьмеро, які ніколи не є в парламенті, собі створюють законодавчий орган, який, відповідно, створює уряд, який абсолютно залежний від тих шістьох людей.

Тобто ця виборча система парламенту репродукує, відтворює олігархат і була ним створена. Її треба знищити через зміну. А зміна яка – пропорційна основа, але до неї треба додати відкритість списків. Ці відкриті списки і є відповіддю на ваші запитання.

Що зараз є в пропорційній системі? Партія, чи політичний проект, бере п’ять облич. Серед них дуже хороші, файні люди, які вірять самі в те, що роблять. Виставляють цих п’ятьох людей як фронтменів чи фронтледі, а під тими п’ятьма – продаються місця, вставляються васали, які обслуговують потім тих, хто купує їх. І люди голосують за гарних людей, гарні лозунги, але приводять в парламент васалів олігархів. Для того щоб так не було, має бути пропорційна система, тобто політична партія має своєю назвою, прізвищами бути відповідальною за все, що вона робить. Але вона має показати список всіх тих, хто з нею йде. Більше цього, людина може іще вибрати серед тих, хто для неї є важливішим. Це непроста річ. Але вона може до мінімуму, не повністю скоротити вплив олігархату на своє відтворення.

Ми вважаємо (і розмовляємо зі своїми політичними партнерами на заході, від яких ми залежні під час війни в тому числі), що зміна системи виборів в Україні має бути одним із найважливіших пріоритетів і передумов допомоги країні в її фінансово-економічній діяльності. Без цього ми не матимемо майбутнього, яке буде достойним тих людей, які тут живуть.

«Мажоритарка» спрямована на роботу на округах, упізнаваність певних людей, так би мовити, емоційну прив’язку до діячів. Як без цього можна обійтися? Можливо, люди не готові реагувати на відкритий великий список. Як в умовах наших реалій це втілити в життя?

Просто взяти й зробити. Справа в тому, що я багато їжджу по країні. У мене немає одного округу – я «списочник», я пройшов. Але мені важливо як депутату розуміти, як переживаються земельні чи заплановані пенсійні реформи на Полтавщині, Харківщині, Львівщині, Тернопольщині. Це моя робота сьогодні. Завтра мене не виберуть – я не буду цього робити. Їжджу і питаю: «А коли ви востаннє бачили свого мажоритарного депутата?» Хочу вам сказати, що в 85% чую, що «ми ніколи його не бачили». Це говорить про стан громадянської свідомості в умовах цього виборчого права. Люди свідомо вибрали, але більшість не приїжджає. А якщо й приїжджає – то має прямі відносини з губернаторами, мерами заради тих чи інших комерційних інтересів, які прикриваються, можливо, добрими намірами. Я це відчуваю, я це бачу.

Пропорційна система з відкритими списками є сьогодні політичною задачею цієї країни для боротьби з політичною за звичайною корупцією. Але ще один нюанс: до цього закону треба ще один додаток – заборона вульгарної політичної реклами.

Це ролики на центральних телебаченнях, коли витрачаються мільярди гривень на продукцію неймовірно сензитивних, чутливих, гарних іміджів, які просто дурять простих людей. І заборона білбордів. Ці дві речі використовуються олігархатом, бо звичайні люди й звичайні партії не мають таких коштів, для того щоб зомбувати тих, хто сьогодні ще не є зовсім свідомим і не обізнаний у політичній кон’юнктурі середовища.

Наразі комітети Верховної Ради опрацьовують законопроект «Про державну мову». Ви є одним із його ініціаторів. Наскільки, на Вашу думку, цей проект життєспроможний і чи не є він популістичним, якщо враховувати його нововведення?

Узагалі не вважаю цей закон якимось особливим.

Закон «Про державну мову» присутній у кожній країні, яка себе поважає. Чи це Велика Британія, чи це Сполучені Штати Америки – це закон інституалізації державної мови. Це не закон про заборону чи дозвіл, про інші мови (вони мають право на існування), але це закон, який робить інституційною державну мову.

Тому ті люди, які говорять, що це страшно контраверсійний закон, вони не розібралися, або спеціально створюють хвилю там, де її не повинно бути. Більше того, цей закон сьогодні просто обговорюється в суспільстві, і не треба поспішати його протискати. Суспільство буде готове до цього – приймемо. Мова має декілька рівнів розуміння.

Перший із них – комунікація. І в Україні немає проблем із мовною комунікацією. Сьогодні ходжу по Полтаві, вчора по Конотопу, передучора по Шостці. Зі мною люди спілкуються мовою, яку вони вважають комфортною для висловлення своїх думок. На сході України у 70-80% це російська мова. Мені не шкодить це, я розумію. Відповідаю мовою, яку мені краще використовувати, щоб я був зрозумілий. Іноді навіть до старших людей, які ставлять запитання, з поваги до них розмовляю російською.

Це не є проблема в комунікації. Є питання легальності. Є державна мова, якою мають вестися дуже важливі державні процеси для тої самої стандартизації: судові, договірні, державні.

Є мова «символ і мораль». Це повага до наших предків. Тому не треба робити проблем там, де їх не існує. Я думаю, що Україна була, є і буде найдемократичнішою країною в тому числі з поваги до мов національних меншин, які тут живуть. Так завжди було і так завжди буде. Тільки ворог хоче з цього зробити проблеми. Проблем значно більше в країні: в економіці, в соціальній сфері, в медицині. Тому будемо фокусуватися і на тому також.

Як Ви думаєте, прийняття такого закону допоможе і на економічному рівні? Якось сприятиме позитивним змінам?

Це є різні площини. Я думаю, що взагалі гармонізація суспільства завжди сприяє. Упорядкування будь-яких суспільних відносин – це є гармонізація.

Закон за своєю основою – якщо він добрий – вивчає спочатку суспільні відносини, які хоче описати, описує їх і регулює. Якщо цей закон є добре пропрацьований – а зараз відбувається його обговорення, а не прийняття. Яким він буде, ми не знаємо. І коли він буде: через рік, через два, через три. Це є процес державотворення. Якщо він буде гармонізований, відповідний до реальності – я думаю, він дозволить нам краще функціонувати та комунікувати.

Олег Березюк у студії "Трибуни"

Олег Березюк у студії «Трибуни»

Ще один складник реформування. У своїй передвиборчій програмі Ви наголошували на необхідності оновити суддівський корпус. Наскільки успішним для Вас є хід судової реформи останні два роки? Опишіть недоліки і переваги змін. Поясніть, чому Ви не голосували за проекти змін до Конституції щодо правосуддя та закон про «Судоустрій і статус суддів».

Справді, якщо не буде змінена судова система, держава швидко не станеться. Тому що це гілка влади, яка врівноважує всі інші гілки влади. І справедливість, яку важно шукати в олігархічному суспільстві, завжди є корисною.

Справді, кілька наших депутатів були активними творцями тих документів або працювали над їх удосконаленням. Перший закон, проти якого ми голосували або утримувалися, – унесений Президентом закон «Про справедливий суд». І були праві: закон був прийнятий з великим апломбом: «це тепер буде життя!» Сьогодні чомусь ніхто не згадує, що це повне фіаско. Ні справедливого суду, ні закону.

Потім знову з великим апломбом – і ми працювали над тим особливо багато – зміни до Конституції. І коли ми дійшли до моменту, коли справді деякі сентенції цих змін є дуже потрібними для України, ми зрозуміли, що люди, які їх готують, не збираються їх утілювати в життя.

Відбувається підміна цінностей: з одного боку, ми змінимо Конституцію, а з іншого – нічого не відбудеться. І це є знеціненням Конституції.

У нас була тяжка дискусія у фракції: дванадцять «за», дванадцять «проти», один утримався. Утримався той, хто творив. Тому фракція прийняла рішення не підтримувати змін до Конституції. Як показав час, правильно робила. Тому що сьогодні суддівський корпус не змінюється, Рада Доброчесності займається корупцією, продаються посади Верховного Суду (у нас є така інформація в самому комітеті), не дивлячись на відкритість самого процесу. Тобто ми прикриваємося змінами Конституції як держава, але насправді чинимо як попередники. Ми не будемо учасниками цього процесу. Сьогодні ми висвітлюватимемо те, що вони роблять. Але. Без суду бути не може. Ми співпрацюємо з громадським середовищем, нашими міжнародними партнерами, які нам сьогодні фінансово допомагають вижити в цій ситуації корупції і війни.

Однією з умов надання наступних траншів має бути дві політичні вимоги: це закон про вибори і закон про Антикорупційний суд, який має бути створений на базі зовсім нових підходів, як були створені НАБУ і НАЗК.

Як не пробують їх знецінити (ті самі олігархи) скандалами, НАБУ і НАЗК таки працюють краще, ніж Генеральна прокуратура.

Ви вважаєте ефективною роботу цих органів?

Вона не є ефективною, як я з вами хочу, але, вибачте будь ласка, Генпрокуратура не зробила ще жодного арешту високопосадовця, а НАБУ – зробило. НАЗК таки провела два е-декларування. Генеральна прокуратура цього не робила, суди цього не роблять, але тепер НАБУ досліджує питання, робить справи, висуває звинувачення, а в судах все буде провалено.

Тому має бути створений Антикорупційний суд для розгляду особливих, великих і важливих випадків, для того щоб люди побачили, що внаслідок процесу є результат. Тобто покарання. Бо поки що йдуть затримання, суди, цирки на телебаченні, в інтернеті. Шуму, гаму… а ніхто ще не покараний. Очевидні корупціонери, які створювали системи корупційного розвалу країни, абсолютно безпечно почуваються в країні. Антикорупційний суд має бути незалежним від усієї іншої системи координат. Туди мають потрапляти справи, він повинен їх розглядати публічно. Згідно з абсолютно всіма правилами, але з принципових питань.

У Полтаві за останній місяць відбулося дуже багато резонансних подій. Хочемо обговорити їх. Зокрема, протистояння 5-го квітня біля арки «Газетний ряд» і пов’язаний із ним рух опору. Оцініть, будь ласка, шлях цього спротиву. А також як, на Вашу думку, мало б реагувати на події 5-22 квітня в Полтаві вище державне керівництво і яких заходів вжили саме Ви як народний депутат?

Я вперше в Полтаві. Хочу вам зізнатися – і це справді не комплімент, – я вражений і закоханий у це місто. Будівничі створили високогармонійне урбаністичне середовище. Ваша кругла площа і ці промені, які від неї відходять, це енергія життя. Архітектура, доглянутість, кількість зелених насаджень, наявність неймовірного історично-культурного середовища надихає.

Пробудження захисту цього гармонійного середовища є ознакою того, що це суспільство справді здорове.

Тому що я сьогодні був у тій «Арці». Я собі не міг уявити, який ненормальний чоловік має бути, щоб здогадатися зробити такий учинок, як закрити прохід, який змінює естетику, функціонування, структуру цілого мікрорайону. Те, що зробили люди, було здоровою реакцією відторгнення нездорової частини – вибачте за медичні порівняння, бо я лікар, мені так легше.

Ми розмовляли з мешканцями. Це звичайні люди, які просто борються за природу речей, а не проти неї. Тому це ознака того, що городяни в Полтаві є люди нормальні. І тішуся, що їх було багато. Але є дуже багато питань до інституційної держави.

Те, що конфлікти в урбаністичному середовищі виникають, – це природньо. Але де була держава?

Був у вашій будівельній інспекції (ДАБІ – прим.авт.). Тепер розумію, чому таке стається в Полтаві. По-перше, туди потрапити не так просто, по-друге, я пробував п’ятнадцять хвилин пояснити, що хочу з ними поговорити просто. Мені розказували якісь формальні речі, я не міг знайти керівника. Окей, вона у відрядженні, але хтось же мусить бути заступником?

Я тепер розумію, чому конфлікт був. Тому що державна аґенція не виконала своєї функції і дала дозвіл на те, чого не треба було давати. Або не покарала тих, хто порушив правила.

Ще одна проблема: коли конфлікт стався, де були правоохоронні органи? Які мали просто розділити сторони, що протистоять, і не допустити поранень людей і приниження здоров’я та цінностей. А вони, виявляється, як кажуть люди, стояли поруч і спостерігали. Це не цирк! Це кофлікт. І поліція потрібна для того, щоб стабілізувати ситуацію, а не дестабілізувати. Ми мали розмову.

Ця ситуація нас, з одного боку, обурила і насторожила, а з іншого боку, є втіха, що люди не мовчать, коли робляться такі справи.

Ми мали зустріч з прем’єр-міністром України з питань провокацій, які чиняться в тому числі правоохоронними органами в усій країні. Полтава була основним прикладом – я думаю, апогеєм свавілля правоохоронних органів як у втручанні, так і в невтручанні. Ми близько півтори години розбирали багато випадків, і думаю, що це має бути дуже серйозно розслідувано. Окрім того, ця дискусія відбулася й у Парламенті. Але все залежить зараз у тому числі від людей. Вони повинні далі тиснути, вимагати розслідування. Люди. А політичні сили мають стояти за ними і підтримувати в їхній діяльності.

Олег Березюк

Олег Березюк

Чув, що політична сила, до якої мають відношення ці люди, прийняла рішення про виключення цих людей із депутатського корпусу чи з партійного процесу. Вважаю це гідним вчинком, так має бути. І сподіваюся, що це відбудеться до кінця.

Але це не тільки випадок із «Аркою». Інший випадок руйнації цієї неймовірної гармонії на Круглій площі біля кінотеатру Котляревського. Як можна руйнувати таку цнотливу гармонію, яка не вами будована?! Заради якогось абсолютно вульгарного капіталістичного прибутку. Це злочин.

ДАБІ, влада, губернатор, мер міста повинні особистим прикладом стати там і своїми руками це розібрати. Не дивлячись на те, скільки там вкладено грошей. Тому що в розвиток гармонії цього унікального міста вкладали гроші та життя мільйони людей протягом сотні років. Невже це не зрозуміло?

Ви як депутат Верховної Ради в який спосіб могли б вплинути на ситуацію зі свого боку?

Тим, чим можу: приїздом, приверненням уваги, формальними запитами до всіх інституцій, перевіркою їх виконання, ініціацією проведення розслідування. Поруч із тим, що це є страшна деструкція, ми мусимо з вами бути прикладами якісного розслідування. Але прошу єдине: не втомлюватися людей стояти за збереження свого. Бо інакше ці вульгарні капіталісти просто руйнуватимуть те, що інші будували.

Два роки тому після відмови фракції вступити в коаліцію Верховної Ради Ви зазначили, що тим краще, адже більшості чинитиме опір «якісна європейська опозиція». Чи вважаєте Ви фракцію Полтавської міської ради такою і за які риси?

У нас є різна ситуація з фракціями по Україні. У нас є фракції, які ми повністю розпустили. Наприклад, у Чернівцях. У нас є частина депутатів у Дніпрі, яких ми виключили з фракції і виключили з політичної сили за порушення Доктрини доброчесності (це вперше, до речі, в історії української держави).

Що стосується полтавської організації, я, ходячи містом, завжди питаю ставлення людей. До її честі, я почув «Ви знаєте, ці люди молоді, але те, що ви і вони обіцяли, ви і вони виконують».

Дякую за їхню принциповість. Вона полягає в тому, що вони знаходять сили виправляти помилки і бути відкритими перед суспільством.Фракція зуміла знайти сили і дати оцінку одній зі своїх членкинь.

Сказали: «Нам не по дорозі з такими цінностями». І запропонували людині вийти зі складу фракції, що і сталося. Це є ознака нової політичної відповідальності. Так, трапляються проблеми. Головне бути чесним, відвертим і діяти. Вважаю, що діють. Сьогодні думаю, що ці люди достойні того, щоб ми працювали і змінювали Полтаву, інші міста країни і саму країну. Це не просте питання – будівництво держави.

Чому за умов «європейськості» вашої політсили могла статися така, як її називають, «зрада»?

Зрада – не зрада… але це має нічого спільного з європейськістю, бо в Європі теж таке стається.

Людина залишається людиною. Вона має свої слабкості, має свої залежності. Ми з вами не маємо такого спеціального апарату, який на початку чи в кінці давав би точний діагноз. Людина врешті-решт має право на помилку. Але людина також має право виправляти ці помилки. Або не виправляти їх.

Тому я не бачу в цьому надзвичайної проблеми. Я бачу тільки те, що ми до цього не звикли. Завжди політичні сили до кінця відстоювали своїх членів – були вони праві чи не праві. Якщо є підозра, яка має аргумент, то треба діяти відверто. Якщо є підозра, що над цією людиною знущаються та обдурюють, тоді треба стояти за цією людиною і в нас є такі випадки також.

Це є новизна української політики, і тому ви мене питаєте, бо ніколи раніше такого не було. Думаю, наш приклад надихнув ваших колег із партії, яка має дотичність до «Арки», зробити такий учинок. Це нова політична кон’юнктура, це нова політична процедура, яка стає модною. Це ознака зрілості або шляху до зрілості цієї політичної системи, яка будує державні інституції.

Незабаром чекайте на наших шпальтах цікавий відеобліц із Олегом Березюком.

Відео: Сергій Котелевець

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: