Не все найкраще – дітям: чому пристосування для людей з інвалідністю нагадують атракціони для каскадерів?

Щоб полегшити життя людям з інвалідністю, у громадських місцях встановлюють пандуси. Іноді їх будують з розумом і з урахуванням індивідуальних особливостей людини. А інколи такі конструкції більше нагадують екстремальні атракціони. Скористатися таким пандусом не зможуть ні громадяни з інвалідністю, ні батьки з дитячими візками, ні люди з проблемами зору, а отже гроші на встановлення пристроїв витрачені на вітер.

У 2016 році після засідання міського Комітету доступності вирішувалося питання встановлення пандусу для Полтавської ЗОШ №40 та цілий рік розроблявся проект. У вересні 2017 року реконструкція школи стартувала, але не все пішло так добре, як здавалося на перший погляд.

Через те, що встановлення пандусу відбувалося на діючому об’єкті (тобто під час навчального процесу), майже на цілий навчальний рік було перекрито центральний вхід до школи, а діти та батьки заходили до приміщення через бокові двері закладу. 1 вересня 2018 року школа, із щойно збудованим пандусом, відкрила свої двері для учнів, але чи стало пристосування зручним для пересування осіб із порушеннями опорно-рухового апарату, слабозорих або незрячих людей? Батьки дітей, які навчаються у закладі, стверджують: «Ні».

Зазвичай все, що стосується доступності, повинно відповідати трьом критеріям:

  • зрозумілість;
  • доступність;
  • безпечність.

Людині, не знайомій з проблемами людей з інвалідністю, пандус може здатися цілком зручним та пологим. Але насправді це не так. Зайшовши на територію цієї школи, можна побачити, що всі ці заїзди не достатньо безпечні і доступні, бо перебувають в аварійному стані.

На початку пандусу помітний бетон, який перешкоджає пересуванню людини на інвалідному візку. Вочевидь, працівникам просто не вистачило плитки зробити якісну споруду, а людині доводиться докладати зусиль, щоб заїхати на початок пандусу. Також помітно, що поручень не починається з початком пандусу, хоча за правилами, має починатися за 30 см до початку підйому.

Якщо не прикладати достатньо сили, заїхати пандусом дуже складно: високий кут нахилу, гострі кути плитки, які є вкрай небезпечними у шкільних закладах, та неможливість дотягнутися до поручня майже унеможливлюють пересування не тільки дітей, а й дорослих на інвалідних візках.

Є інший варіант: розігнатися до початку поручня та схопитися за нього, але чи зробить це самостійно учень школи або навіть доросла людина без сторонньої допомоги? Чому пристосування для людей з інвалідністю нагадують атракціони для каскадерів?

Продемонструвати процес користування пандусом погодилася регіональна представниця Національної асамблеї людей з інвалідністю, заступниця голови Комітету доступності Ірина Твердохліб. За її словами, поручні теж повинні відповідати певним стандартам: мати дві висоти (70 см знизу, 90 зверху), а у закладах, які відвідують діти дошкільного віку, ще й поручень на висоті 50 см і бути безперервними для зручності користування.

Але й тут розчарування: у школі висота нижнього поручня складає 59 см, верхнього – 101. На шляху Ірини на кожному повороті зустрічалися гострі кути, за які вона щоразу чіплялася візком, а різна висота поручнів додавала складності користуванню пандусом.

Що ми бачимо далі? «Зізгаговидний» острівець, призначення якого не зрозуміле: для краси чи для «зручності повороту»? Знову ж таки, гострі кути плитки, перечепившись через які, людина з інвалідністю або поганим зором може просто впасти з висоти майже двох метрів і травмуватися. Хто понесе відповідальність? Директор — людина, яка щоранку вимушена зустрічати учнів своєї школи та проводити до класів.

Перед сходами до школи розташована тактильна доріжка, яка повинна була створити для людей з проблемами зору комфортні умови, а головне — забезпечити їхню безпеку, веде прямісінько до додаткових перешкод. Начебто, візуалізація є, як і доступність, але безпечності немає, тому що всі складові цієї тактильної плитки є небезпечними.

Але тактильна плитка — це тільки одна складова. Тому що, коли ми підійдемо до сходинок, які ведуть до школи, і зав’яжемо комусь очі, на підсвідомості ми точно знаємо, що коли ми ступаємо на першу сходинку, то друга і третя повинна бути, начебто, рівними.

Але це не так. Вимірявши сходинки, ми побачили, що кожна з них має різну висоту: перша — 5 сантиметрів, друга – 13 см, інша сходинка – 17, остання 11 см. Людина навіть без вад зору наражається на небезпеку, підіймаючись цими сходами, тому що вони є осередком травматизму. Також відсутнє маркування сходинок і спеціальне покриття пандусу та доріжки, що має захищати споруду від погодних умов.

Також обурена пристосуваннями і Вікторія Родічева — мати дівчинки, яка навчається у цій школі. Її хвилює питання пандусу не тому, що донька має інвалідність (на щастя, дівчина останні 7 років обходиться без інвалідного візка). Але у цій школі навчається більше 70 дітей із інвалідністю, серед яких — близько десятка із захворюваннями опорно-рухового апарату, а інші — з інвалідністю по зору та іншим нозологіям. На її думку, саме до таких закладів потрібно забезпечувати першочергово вільний доступ.

— З 2016 року ми розпочали «вибивати» пандус на Комітеті доступності через уповноваженого з прав людей з інвалідністю, просили щоб нам побудували пандус. Довго-довго вони не починали будівництво, нібито розробляли проект, потім дочекалися початку навчального року, і у вересні почали роботи. Це незручності для школярів. Вони робили цей нещасний пандус рік, хоча можна було збудувати значно швидше! — розповідає Вікторія.

Директор школи Василь Голуб сам не радий такому стану речей. Розповідає, що 26 років тому, коли створювалася школа, ніхто не вірив у її дієздатність, про неї взагалі ніхто не чув і не говорив. Але потім, через сильний педагогічний склад, багато дітей хотіли навчатися у цьому закладі і з’явилася потреба щось змінювати, пристосовувати школу до належних умов навчання. Зараз закладу навіть не вистачає приміщень, аби навчати всіх бажаючих дітей.

— У цьому році дівчинка закінчила нашу школу із золотою медаллю, у нас є команда з голболу, один з наших учнів — заслужений майстер спорту з плавання, гордість нашої школи — танцювальний колектив «Реверанс», який займає перші місця серед загальноосвітніх шкіл. Цього року вони їздили до Болгарії, звідки привезли «Гран-Прі», дівчинка-медалістка майстер спорту з бальних танців. Серце наливається кров’ю, коли розумієш, що талановиті дітки з інвалідністю так на світовому рівні про себе заявляють і не мають належних умов для навчання, — розповідає директор.

Відтак, пандус і тактильна плитка не додали зручності пересуванню людей з інвалідністю та дітей з проблемами зору, а навпаки становлять загрозу для життя. Саме через такі, встановлені «аби як» пристосування, діти можуть травмуватися.

Залишити відповідь
Коментувати

4 Коментарі

Согласна з Родічевою, про таких діток треба дбать у першу чергу,є ж програма “Турбота”

2019-07-03
Ксюша
Відповіcти
0

Та це якесь знущання із нещасних людей. Для того,щоб їм допомогти,склепали для виду,а тестуйте самі. Я і біля маркетопта бачила пандус,він хба для колясок,а от для візків -ні.

2019-07-03
Тома
Відповіcти
0

Як можна зробить ступеньки різної висоти,ну ви мені скажіть. Це ж нонсенс.

2019-07-03
Ігор
Відповіcти
0

Сьогодні бачила цю жінку на зупинці в центрі і згадала,як бачила сюжет,де розповідалося про незручність пандусів там,де їх установили для галочки і ця жінка була головною героїнею прграми. І тут знову вона в цій же темі.

2019-07-03
Софія
Відповіcти
0

Останні новини:

Читайте також: