“Три жінки на день гинуть від домашнього насильства. В Україні. У XXI сторіччі” – експертка з протидії домашньому насильству

10 травня в Україні стартувала інформаційна кампанія проти домашнього насильства «Насильство: мовчати не можна говорити». Її мета: привернути увагу до проблеми, вказати на речі, які замовчуються і які за жодних обставин не можуть вважатися нормою. Журналісти із Запоріжжя, Донецька, Полтави, Івано-Франківська, Львова, Дніпра, Києва, об’єдналися, щоб розповісти доступною мовою про проблеми і шляхи її вирішення. За 2016 рік до Національної поліції надійшло майже 130 тисяч звернень про домашнє насильство. Чимало людей живуть під тиском насильства і навіть не здогадуються про це, або ж не знають, як діяти і куди звертатися по допомогу. У рамках інформаційної кампанії журналісти вимагатимуть також від Верховної Ради та Президента України ратифікувати Стамбульську конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами.

Домашнє насильство

Домашнє насильство

Журналісти «Трибуни» також підготували цикл матеріалів на тему домашнього насильства. Найперший – це інтерв’ю з психологом БО «Світло надії» Світланою Большевою, регіональним фахівцем з протидії насильству у родині. Разом розбиралися, які ознаки має домашнє насильство, чи може кривдник виправитися самостійно і як правильно розмовляти з постраждалою особою поліцейським і соціальним працівникам, щоб не травмувати її ще більше.

Світлана Большева (праворуч)

Світлана Большева (праворуч)

– Світлано, давайте спочатку визначимося із дефініціями: що таке домашнє насильство?

– Згідно з Законом України, домашнє насильство – це такі дії одного з членів родини відносно іншого, які завдають шкоди, обмежують права чи свободи. Є чотири основні ознаки насильства:

– те, що насильство відбувається відносно конкретної людини (дітей, жінки, чоловіка і т.ін.);

– насильство відбувається за попереднім наміром. Часто звучать виправдання, що все відбулося в стані афекту, але насправді у психологів існують спеціальні методики, щоб визначити, це так чи ні. І в більшості випадків насилля все ж відбувається за попереднім наміром, підняти руку на слабшого чи ні – вирішує сама людина;

– людина отримує певну шкоду: фізичну, психічну, економічну;

– неможливість самозахисту. Причому не тільки фізично. Це і матеріальна залежність, і соціальна.

– Насильство – це не прерогатива якихось асоціальних, неблагополучних родин, хоч іноді ми спрощуємо сприйняття саме до цього рівня. Насправді на людях пара може поводитися цілком пристойно: спілкуватися, посміхатися, разом ходити в кафе і дарувати квіти. А за закритими дверима при цьому відбуваються страшні речі. Чому насилля взагалі виникає в родинах?

– Статистика говорить, що у алко- та наркозалежних сім’ях здебільшого виникає фізичне насильство. Але в соціально благополучних родинах часто виникають інші види насильства – не менш страшні. Наше законодавство виділяє 4 види насильства: фізичне (побої, штовхання, нанесення тілесних ушкоджень), психічне (погрози, шантаж, приниження, навіть брудна лайка, яка наносить дискомфорт); економічне (тотальний контроль за фінансами, коли інша особа не може впливати на формування бюджету, на те, куди кошти йдуть, контроль за особистими речами іншої особи, коли я не можу їх подарувати, заборона або примус працювати чи навчатися). І четвертий вид насильства – сексуальне. Дуже добре, що воно теж визначено нашим законодавством, бо довгий час вважалося: жодного сексуального насильства у родині бути не може, це – виконання подружніх обов’язків. Але це не зовсім так. Сексуальне насильство – це примус до сексуальних відносин, які неприйнятні для іншої особи. Це може бути примус до споглядання, до форм сексуальних контактів, які неприйнятні для одного з пари, примус до того, щоб носити вдома чи на вулиці занадто еротичний одяг.

– У вашій практиці траплялися реальні випадки економічного насильства?

– Так, хоча найчастіше жінки зверталися з інших питань. Часто особи, які постраждали від такого виду насильства, навіть самі не розуміють, наскільки це не норма. Так, у мене була жінка, з якою говорили про зовсім інші проблеми в родині. Але, коли вона зібралася їхати додому, то не змогла знайти квиток на кільцевий автобус і помітно розхвилювалася. Я зауважила: «Нічого, це всього-навсього квиток, 4 гривні». – «Ні, ви не розумієте. Я маю за кожну копійку прозвітувати. Квітки на автобус. Чеки з магазинів та аптек – все мушу надати чоловікові». Чоловік визначає, який одяг чи засоби гігієни їй купувати, якою косметикою користуватися. Хоча ця жінка працює, і кошти не тільки його. Однак жінка це не вважала насильством, хоча і відчувала дискомфорт.

– Що ви пропонуєте жінкам, які постраждали від домашнього насильства?

– Потрібен комплексний підхід. Пропонуємо консультації психолога, соціального працівника, безкоштовні послуги юриста. Можемо запропонувати тимчасове місце проживання, якщо ситуація в родині вкрай складна чи небезпечна. Часто жінки приходять до нас без нічого: як вибігла з квартири, де все відбувалося, втекла від тирана – так і прибігла до нас. Тобто, забезпечуємо хоч якимось одягом і взуттям, відновлюємо документи, соціальні виплати. Бо до нас приходять не тільки з Полтави, а й з інших районів області чи навіть інших областей – намагаються втекти від кривдника якнайдалі. Допомагаємо влаштувати дітей в садочок або школу. А поки питання не вирішиться, у нас є дитячий центр, де дитину можна залишити під наглядом вихователів, якщо жінка якраз влаштовується на роботу чи мусить відвідувати якісь інстанції. До речі, з центрами зайнятості ми теж співпрацюємо, допомагаємо працевлаштуватися. Головне, щоб жінка була готова до рішучих дій. Навіть буває так, що жінка звертається по психологічну допомогу у ситуації насильства у родині, але з різних причин не готова піти з неї. Тоді ми розмовляємо про те, як максимально себе убезпечити. Наприклад, попередити сусідів: якщо ви чуєте крики з нашої квартири, дзвоніть у поліцію без вагань. Бо сусіди не завжди це роблять – бояться, що потім ще й винними будуть. З’ясовуємо, куди вона може піти, якщо чоловік разом з дітьми виставить її посеред ночі з квартири: до мами, подруги чи в наш соціальний центр. Пояснюємо, що має бути в її так званій «тривожній валізці».

Тривожна валізка

Тривожна валізка

– У родинах, які нам здаються ззовні благополучними, найбільш поширене саме психологічне насилля. Це тиск, висміювання, наприклад, релігійних поглядів, естетичних вподобань, думок, зовнішнього вигляду, прагнень. І такі жінки за допомогою звертаються дуже рідко. Зазвичай вони не готові залишити родину – як заради якихось матеріальних преференцій, так і тому, що «дітям потрібен батько». Інше питання, який зразок ці діти бачать перед собою…

– Говорячи про домашнє насильство, ми звично визначаємо жінку постраждалою стороною. Але чи буває, що потерпілими від нього стають чоловіки?

– Дійсно, у 95% випадків від домашнього насильства страждають жінки. Не тільки тому, що вони фізично слабші. А й тому, що вони часто матеріально і соціально залежні. Але 5% все-таки припадає на чоловіків. І найчастіше – це все-таки фізичне насильство. Хоча насправді я вважаю, що чоловіків, які страждають вдома від насильства – більше, ніж звертається. Жінці признатися у цьому і звернутися по допомогу – менш травматично і не так соромно. Визнати це чоловікові– занадто важко психологічно.

– Я знаю, що ви працювали з поліцією, розробили навіть спеціальні брошури, у яких пояснювали: як правильно реагувати на виклики з приводу домашнього насильства, як спілкуватися з постраждалими, щоб не погіршити їхній психологічний стан, що можна запропонувати потерпілим. Навіщо це потрібно?

– Найчастіше, коли жінка викликає поліцію у випадку домашнього насильства, патруль бачить таку картину: жінка в істеричному стані, в сльозах, не завжди може зв’язно пояснити, що відбулося. У той же час кривдник – абсолютно спокійний, бо він уже емоційно розрядився. І апелює до поліціє: подивіться, мовляв, яка вона, я ж – нормальна людина, я б ніколи й нічого, але ж із нею інакше не можна. І тоді поліції дуже важко відреагувати правильно. Найперше, що треба зробити – вивести жінку з цього стану, щоб можна було з нею нормально спілкуватися. Пояснюємо, наскільки важливо говорити з постраждалою та кривдником окремо. Бо часто цього не роблять, а ви ж усвідомлюєте, наскільки відкритою може бути потерпіла, якщо її кривдник стоїть поруч? Тому ми проводили навчання, пояснювали всі ці речі і давали орієнтири, куди поліцейські можуть спрямувати жінку в такому випадку.

– Я знаю, що ви працюєте також з чоловіками, які чинять насильство у родині. Для чого ви це робите і чого, в принципі, хочете досягти?

– Ми працюємо з цими чоловіками, бо кривдники, розумієте, це ж не якесь абстрактне зло. Це конкретні люди, які іноді тероризують родини тому, що не мають іншого прикладу для поведінки: дід бабу ганяв під хатою, батько матір ганяв, і я так буду, бо не знаю, як інакше розв’язати конфлікт. Іноді чоловіки дійсно не вміють контролювати свої емоції і не знають, як по-іншому відреагувати. З такими чоловіками можна і треба працювати. Звісно, спочатку звертається жінка. Але ми пояснюємо, що, якщо ви не хочете розлучатися, то ситуацію треба вирішувати з обох боків. Деякі чоловіки погоджуються. Буває, подружжя вперше починає говорити на теми, які їх тривожать, у нас. Вдома якісь крики-сварки виникають через брудну каструлю, а у нас виявляється, що це – лише привід, а причина – набагато глибша. І люди починають обговорювати її лише на наших зустрічах.

– У більшості родин є діти. Як насильство у родині впливає на їхню психіку, навіть якщо вони не страждають від фізичного насильства безпосередньо?

– Коли діти бачать фізичне насильство у сім’ї – навіть якщо воно не торкається безпосередньо їх, коли чують сварки, погрози, то все це є психологічним насильством. Вони засвоюють модель поведінки і стосунків між батьками. Це замкнене коло дуже складно, але потрібно розривати. Потрібно доносити до таких родин, що насильство – не є нормою. І не соромно виносити «сміття з дому».

– Тобто трапляється, що жінка, яка наважилася розказати про насилля у своїй родині, підпадає під суспільний осуд?

– Так, на жаль, дуже часто. Всі оці приказки з давніх часів: «Б’є – значить, любить», «Жінка не бита – як коса не клепана» глибоко вкорінилися у підсвідомості. Виходить, що у нашій країні жінка може зробити прекрасну кар’єру, стати депутатом чи президентом, але не може розказати, що у її родині відбуваються такі ненормальні речі. Однак, якщо мовчати, це триватиме роками, з покоління у покоління. Не можна думати, що ситуація сама собою вирішиться, що чоловік виправиться: он як він просився, навіть на колінах стояв. Насправді ні. Насправді є певні цикли насильства: вибух, фаза примирення, фаза емоційного спокою і навіть зближення, потім є фаза загострення, наростання напруги – і знову вибух. Оцей цикл може тривати рік-два, однак що далі, то коротшим він стає – і все більш небезпечними стають самі прояви насильства. Якщо жінка говорить, що він раз мене побив – і вибачився, другий раз побив – і вибачився, то вже можна говорити про певний цикл і про те, що це не випадковість. І насильство у цій родині буде продовжуватися.

– У наших жінок є ще певний міф: «Я сама спровокувала».

– Так, і кривдники дуже вміло його підтримують: не те сказала, погано приготувала, не так вдягнулася чи подивилася. Однак насправді рішення – вдарити чи не вдарити, оцією самою рукою – приймаю виключно я. Виключно людина, яка вчиняє насильство. Можна вийти з квартири, можна грюкнути дверима, розбити посуд – але не чинити насильство відносно своєї дружини чи дитини.

– Близько 130 000 випадків домашнього насильства на рік – і це лише ті, які реєструються.

– Більше того, біля 1000 жінок на рік гинуть від домашнього насильства. Це три жінки в день. В Україні. У 21 сторіччі. Так, у розвинених країнах також існує домашнє насильство, і поки що нікуди від цього не подітися. Але, якщо ми беремо європейські країни, то особа, постраждала від домашнього насильства, є дуже захищеною з боку держави. Якщо випадок домашнього насильства зареєстровано вперше, то можна відбутися попередженням. Але якщо вже вдруге – вилучають кривдника. Не важливо, чи то його житлова площа, чи ні. Він проходить тривалу корекційну програму плюс виправні роботи. У нас особа, що постраждала від домашнього насильства, не є такою захищеною. Поліція стосовно особи, яка вчиняє насильство, може застосувати або профілактичне попередження, або постановку на облік (це абсолютно нікого не лякає), або винесення захисного припису (дієвіше, але рідко відбувається), або зобов’язання пройти корекційну програму. Було б непогано, проте тут є певна складність. Корекційні програми діють лише в 5-6 обласних центрах України, про райцентри ми навіть не говоримо. У Полтаві їх проводимо тільки ми, а державні інституції – ні, бо не мають ні матеріальних, ні людських ресурсів. По-друге, відповідальності за відмову від проходження корекційних програм майже немає.

Особи, які страждають від домашнього насильства, у Полтаві можуть звернутися до благодійної організації «Світло надії» (тел. 60-60-81). Крім того – у поліцію, до дільничних педіатрів чи сімейних лікарів, а також до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (вул. Соборності, 36).

Відео – Сергій Котелевець
Інфографіка Рузанни Давітян

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: