Мери-нацисти. Хто керував Полтавою під час гітлерівської окупації

0

Упродовж двох років (1941-1943) Полтава знаходилася під владою Третього Рейху. Напрямок міського життя хоч і залежав від волі окупантів, але безпосереднє керівництво здійснювали місцеві політики, які пішли на співпрацю з нацистським окупаційним режимом.

Представляємо вам історії про трьох полтавських бургомістрів (міських голів), які вирішували долю міста у ті складі роки, і в той же час ставали заручниками власного політичного вибору.

Котлярик

Як ставали чиновниками при німцях

Як писав історик Віктор Ревегук, кадри для окупаційної адміністрації німці підбирали з числа тих, хто був незадоволений радянською владою, зазнав від неї певних утисків.

— Служити німцям виявляли бажання також ті, хто звик керувати за радянської влади, або переймався жадобою влади, — пише полтавський науковець.

З часом бажаючих працювати у органах окупаційної влади ставало більше. Полтавці розуміли, що для свого міста треба щось робити, незважаючи на те, що при владі криваві окупанти, які знищують мирне населення. Хоча, не будемо забувати, що комуністи також знищували полтавців, тільки в інший спосіб: коли німці отак просто вішали та розстрілювали людей на вулицях, то більшовицька влада карала населення арештами, репресіями, і цього ніхто не бачив, але всі знали і боялися.

Німецька влада інструктувала полтавських мерів такими от документами, в яких радила, як проводити міську політику.

Полтава управа 3

Мер №1

Першим градоначальником Полтави в період нацистського панування став Федір Борківський. Він був ветераном української революції 1917-1921 років, і дивом уцілів під час сталінських репресій. Дослідник історії Полтави Валерій Котляр стверджував, що Федір Борківський жив на вулиці Монастирській 15. Тож досі ще зберігся будинок, в якому він мешкав.

Віктор Ревегук так описує його у своїй книзі «Полтавщина під німецькою окупацією»:

— Борківський був чоловіком середнього зросту, середньої статури. Улітку він ходив у коричневому костюмі й такому ж капелюсі, а взимку носив дороге темно-сіре пальто з каракулевим воротником і таку ж саму шапку. Їздив голова міської управи кінним екіпажом з візником, без охорони.

Міська управа, себто тогочасна міськрада складалася з відділу міського господарства, який займався керівництвом дрібних комунальних підприємств, майстерень та артілей. Працювали відділи фінансів, освіти, соціального забезпечення. Функціонував юридичний відділ та відділ комунального господарства.

Борківський публікував накази міської управи у газеті «Голос Полтавщини».

DSC_0020

Міський бюджет тоді формувався за рахунок податків, які платили підприємці. Був і податок на культуру, і дорожній податок. Всього, на рік міська казна мала у своєму розпорядженні 3 мільйони карбованців.

Діяльність полтавської міської управи контролювалася німецьким органом влади – військовою комендатурою. Цей факт і визначив долю Федора Борківського. Справа в тому, що пан Борківський співпрацював з таємними агентами Організації українських націоналістів, які мали своє підпілля у Полтаві. Він проводив збори ОУН прямісінько у себе в кабінеті. Там велися розмови про відновлення Української незалежності, виголошувалися промови, складалися присяги на вірність Україні.

Нацистська служба безпеки у одному документі писала:

— У Полтаві було заарештовано мера і трьох інщих осіб. Мер проводив у себе збори з прибічниками Бандери, в ході яких він пропагував ідею створення української армії для її боротьби з німецьким вермахтом.

Мабуть за це його і розстріляли німці у 1942 році.

Мер Андрій Репуленко намагався довести, що українці, як і німці мають арійське походження

При Борківському Андрій Васильвич Репуленко працював його заступником. Після розстрілу першого мера, пан Репуленко очолив міську управу.

Він народився у 1900 році в місті Гайсин на Поділлі. У 1921 році пішов добровольцем у Червону армію. У 1924 році закінчив інститут, став юристом. Працював адвокатом в Одесі та Запоріжжі. У Полтаву приїхав перед війною. Очолював обласну колегію адвокатів. З Полтави евакуюватися не встиг, бо не зміг дістати евакуаційного листа.

Полтава управа

Працюючи мером окупованої Полтави, встиг написати історичне дослідження про походження слов’янських племен, в якому висунув тезу, що українці мають арійське походження, і тому мають бути рівними серед німців. Цю працю відправили до Берліна.

Коли Полтавську область передали під владу рейхкомісаріату Україна, то Репуленка звільнили.

Восени 1943 року Червона Армія звільнила Полтаву від німців. Репуленко втік до Вінниці, потім працював суддею в Козятині. Тікаючи від комуністів, пан Андрій переїхав жити у Баварію (Німеччина). Там він працював на фермі, поки американські війська не окупували Німеччину і не видали його владі СРСР.

Третій мер – справжній господарник

Останнім бургомістром Полтави став Петро Галанін. Перед війною він працював у Полтавському «Водоканалі». За освітою був інженером.

Третій мер окупаційної Полтави розповідав усім байки, що на початку війни він застрелив комісара військової частини, де служив і разом з групою червоноармійців перейшов на бік німців.

Полатва Упарава 4

Будучи мером Полтави він устиг награбувати міського майна, трохи обікрав бюджет міста. Але німці то все у нього конфіскували, коли він утік з ними до міста Кіровоград (зараз – Кропивницький).

Другий мер Полтави у 1944 році бачив Галаніна у Берліні, в формі майора німецької армії. Подальша його доля залишається невідомою.

Судова влада

Уся система окупаційної влади трималася на страхові і насильстві, від яких ніхто не був застрахований, навіть представники допоміжної української адміністрації. За будь-яку провину представники окупаційної влади нещадно карали полтавців. Штрафи з приводу і без приводу накладалися як у грошовій формі, так і в формі примусових робіт.

Віктор Ревегук писав, що в умовах німецької окупації не існувало навіть видимості публічного суду. Практично ніхто не міг бути впевненим за власне життя чи життя своєї родини. Лише після поразки німецьких військ під Москвою, коли перед Німеччиною постала перспектива затяжної війни, а перемога вермахту почала здаватися проблематичною, на території рейхскомісаріату «Україна» почали створюватися так звані «німецькі суди», які розглядали цивільні справи німців, фольксдойче з українців, якщо вони не підлягали військовим, поліцейським або судам СС. Поряд із «німецькими» продовжували діяти і воєнно-польові суди. Право виносити рішення в кримінальних справах належало також гебіт-ським комісарам, а в окремих випадках і районним старостам . «Німецькі суди» запроваджувалися в Україні одночасно з переходом окупованих територій із підпорядкування фронтового німецького командування у відання цивільних окупаційних властей.

12 декабря 2018
11 декабря 2018