Медреформа: виклики та ризики

Співавтор медреформи, заступник голови комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко – про те, що зробити, аби нова система медицини дійсно працювала, а не залишилася фантазією, гарно виписаною на папері.

Ірина Сисоєнко

Ірина Сисоєнко

– У 2017 році парламент через 26 років незалежності ухвалив закони, які мають побудувати європейські стандарти медичної допомоги і запровадити страхову медицину, про яку всі ми так давно мріємо. У цьому році запрацює тільки перший рівень реформи. З 1 липня почнеться фінансування з державного бюджету України зміни у первинній медицині – певна сума буде перераховуватися безпосередньо на одного пацієнта. І вже відповідальністю сімейного лікаря чи педіатра є робити все можливе, щоб пацієнт, який уклав з ним договір, був здоровим. Далі, з 2019 року, почнеться реформа вторинного рівня. І там вже передбачається оплата за конкретні надані медичні послуги, вартість яких встановлюватиметься кожен рік у державному бюджеті України разом з переліком, який називається «державна програма гарантій». Держава має оплачувати все те, на що вона зараз збирає податки. Оплачувати стовідсотково весь обсяг медичної допомоги, який надається людині, на ті заклади, де вона надається. Потрібно припинити практику, коли люди за всі лікарські засоби, за будь-яку лікарську дію платять з власної кишені. На другому рівні буде оплата за кількість наданих медичних послуг: звернення до вузькопрофільних фахівців, оплата операцій – все те, що зараз роблять у районних та міських лікарнях. У 2020 третинний рівень надання допомоги переходить на новий принцип фінансування. Вважаю, що парламент свою роботу виконав – ми проголосували за закони, які ефективно працюють в багатьох розвинених державах, всі пострадянські країни давно імплементували те, що в минулому році нарешті проголосувала Верховна Рада України. І дуже важливим є, щоб тепер уряд ефективно імплементував нові закони, на місцях органи влади ефективно і відповідально робили свою роботу, і щоб медики не саботували процеси, а теж сприйняли і захотіли працювати в нових умовах. А для того ми маємо створити належні умови для їх праці – лише так сформуємо належну, якісну медичну допомогу для наших громадян.

– Коли ви кажете про механізми уряду, що маєте на увазі?

– Механізми уряду – це величезна кількість підзаконних актів, постанов, наказів Міністерства охорони здоров’я, які треба ухвалити. Вони мають бути дуже фаховими і такими, що зроблять усі ті закони реально працюючими. Бо не секрет, що у нас багато ідеальних законів, які не працюють. Треба, щоб люди відчули: закони стосовно медреформи є добром, користю і для пацієнта, і для медика. Цей законопроект є дуже якісним, депутати внесли туди близько 80% правок, але тепер найбільше від МОЗ залежить, чи будуть ці закони працювати. Ми, як народні депутати, маємо лише право депутатського контролю. Оці механізми, які залежать від виконавчої гілки влади, вони мають бути забезпечені фінансово, тут велика відповідальність на уряді. Бо якщо не буде коштів, то не буде чим забезпечити медичні послуги. Не буде коштів – не буде, за що закупити комп’ютери для медичних працівників, обладнання у медзаклади, закупити машини екстреної допомоги. Це все впирається в державне фінансування. І це вже відповідальність безпосередньо Прем’єр-міністра України, щоб воно було.

– Чи існують, крім фінансових, іще якісь ризики, чому це може не спрацювати?

– Зараз Міністерство охорони здоров’я надало електронну форму декларації, яка засвідчує договірні відносини між пацієнтом та лікарем. Так ось ця форма змінюється вже вдруге. І якщо технічно вона не буде готова вчасно, то можуть бути проблеми з її заповненням, з початком фінансування, взагалі це позначиться на імплементації медичної реформи. Зараз ми говоримо про те, що Національна служба здоров’я має укласти договірні відносини з лікарями та медзакладами, і тоді вони матимуть правові підстави укладати договірні відносини з пацієнтами. Зараз цього ще немає, а з квітня лікарі мають почати підписання декларацій з пацієнтами. А на підставі чого? Такі й інші юридично важливі речі мають бути послідовними. Ми в законі чітко визначили перелік підзаконних актів, які мають бути затверджені. І тепер ми регулярно проходимо по тому переліку і говоримо: так, отут ще треба сформувати підзаконний акт, який стосується вимог до надавачів медичних послуг: лікарів та медичних закладів. Щоб держава платила з коштів державного бюджету за медичні послуги, мають бути сформовані певні вимоги. Так буде можливість контролювати якість медичних послуг, які надаються в цій лікарні. Ці юридичні речі є сухими, але важливими, бо вони формують правила. І правила роботи НСЗУ – теж. Щоб її робота була прозорою, а правила – зрозумілими. Щоб не було корупції. Щоб люди мали довіру, що Національна служба здоров’я, якщо закумулювала всі кошти на медицину і розпоряджається ними, то на своєму сайті показує: скільки коштів на медицину одержала кожна лікарня, за які медичні послуги.

– Знаю, що ви велику увагу приділяєте службі екстреної медичної допомоги в Україні. Зараз багато про це говорять: будуть лікарі, не будуть, чи хтось нас рятуватиме, чи потрібні в бригадах парамедики…

– Екстрена медична допомога – це, дійсно, моя улюблена тема. Бо якраз від ЕМД залежить життя людини. Бо після інфаркту, інсульту, ДТП те, чи виживе людина і чи не буде вона людиною з інвалідністю залежить від того, наскільки швидко приїхала бригада ЕМД, чи є в машині лікарські засоби, які протягом години треба вколоти людині після інфаркту, наприклад. І чи можна на цьому авто швидко довезти людину до лікарняного закладу, щоб там уже продовжити рятувати їй життя. Якраз від ЕМД залежить зменшення смертності в Україні. А уряд другий рік не фінансує жодною копійкою цю важливу соціальну програму. Я зібрала 227 підписів народних депутатів всіх політичних сил під зверненням до Прем’єр-міністра України про централізоване державне фінансування екстреної медичної допомоги. Чомусь національна поліція, інші питання правоохоронної діяльності мають це, а ЕМД перекладена на видатки областей України. Добре, що в Полтавській області дуже високий рівень того, що створено для екстреної допомоги. Я оглянула єдину диспетчерську, приміщення обласної екстреної медичної допомоги, побачила, як поряд будується сучасний кардіологічний центр. І це, по суті, є прикладом для всієї України. Але коли глянути на інші регіони України, то там є приміщення станцій ЕМД, які повністю зруйновані, по стелях тече вода. Зовсім немає машин, або вони такі старі, антикварні, які по дорозі розвалюються. І вчасно на них пацієнта можна довести хіба що в морг. Чому? Бо в деяких регіонах немає бюджетів розвитку, а якщо і є, то місцева влада вважає, що ці кошти можна витратити на інші потреби.

– Чи потрібна реформа служби екстреної медичної допомоги?

– Ви знаєте, в Україні 2013 року ухвалено дуже хороший закон про екстрену медичну допомогу. Його зараз просто треба виконувати. Найперше, держава має надати фінансування. Бригади, які зараз масово звільняються по Україні – так це через те, що не виплачуються надбавки за особливі умови праці, які прописані в законі. Через те, що фізично не вистачає медичного обладнання у машинах, немає, за що купити ті машини, немає диспетчерського обладнання, яке могло б координувати роботу бригад на виклику по всій області. Зараз ми будуємо механізм захисту прав медичних працівників. Бо кількість нападів на них збільшується, особливо тих, хто їздить на виклики. А медик зобов’язаний за будь-яких умов надавати допомогу. Якщо такий обов’язок на нього покладений державою, то держава має захистити його від тих ситуацій. Готуємо спільний наказ з Міністерством охорони здоров’я та Національною поліцією щодо захисту прав медичних працівників.

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: