ЛГБТ-спільнота Полтави. Чому її немає?

8

У 1991 році Україна першою з усіх пострадянських країн скасовує кримінальну відповідальність за добровільний одностатевий акт. Втім навіть після 28-ми років незалежності українські ЛГБТ-спільноти ще не мають достатньо прав. Що наразі каже про це законодавство і як Полтава реагує на виклики часу?

Вітчизняні закони наразі жодним чином не регулюють права та свободи гомосексуальних пар. Це означає, що певні права для них є недоступними. Зокрема, й такі поняття, як реєстрація партнерства, право на спільну власність, право на успадкування майна партнера, право не свідчити проти партнера в суді, тощо.

Правозахисний центр «Наш світ» – перша ЛГБТ-організація України – у моніторингу за 2018 рік інформує, що ставлення українського суспільства до геїв і лесбійок покращилось.

Також за прийнятим «Планом дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» Кабінет Міністрів України мав би працювати над розробленням законопроекту щодо легалізації цивільного партнерства. Наразі створення цього документу залишається лише планами, на які чекають представники ЛГБТ, бо досі не зрозуміло, яке з Міністерств виконуватиме це завдання.

Як живеться ЛГБТ-спільноті Полтави? Представництва всеукраїнських ГО

Її немає. Або вона боїться відкрито говорити про себе. Ми з’ясовували ситуацію, намагаючись зконтактувати з представниками громадських організацій, які займаються захистом прав ЛГБТ.

Ірина Рехло – феміністка, ЛГБТ-активістка, авторка лесбійської поезії та прози, координаторка представництва ГО «Інсайт» у місті Чернівці – розповідає, що в Полтаві представництва цієї організації немає.

ГО «Інсайт» займається адвокацією, інформуванням та освітою, наданням психологічної підтримки, а також проведенням різноманітних тренінгів, акцій, впровадженням регіональних проектів для захисту прав ЛГБТ.

Вищезазначений центр «Наш світ», серед низки заходів щодо ЛГБТ, займається і моніторингом ситуації з дотримання прав секс-меншин по областях України. Зокрема, активісти моніторингової мережі працюють у Житомирі, Запоріжжі, Києві, Львові, Одесі, Харкові, Херсоні та Черкасах.

Ми зв’язалися з харківським активістом Максимом Мішкиним. Він розповідає: наскільки йому відомо, у Полтаві жодних відкритих заходів не відбувається. Ця тема поки що закрита для міста.

Втім у наприкінці березня минулого року організація «Терго» проводила у Полтаві тренінг «Особливості роботи психолога з представниками ЛГБТ-спільноти». Під час нього 18 психологам розповідали про проблеми толерантності й інклюзії.

«Терго» працює дещо в іншій сфері – це співдружність батьків, які мають ЛГБТ-дітей. Іноді навіть для молодих українців характерний брак толерантності. Що вже казати про покоління 40+ і далі. «Терго» якраз і займається формуванням нових цінностей до ЛГБТ, поясненням того, що гей, лесбійка чи бісексуал є такими ж людьми, як усі, з однаковими правами. І для сім’ї це не повинно бути крахом, посміховиськом чи причиною розриву стосунків.

Тренінг «Терго» у Полтаві намагались «зірвати»

Одна із поодиноких ініціатив у темі ЛГБТ-руху Полтави була під загрозою. Представники Нацкорпусу, близько 15 людей, перешкоджали проведенню заходу, вони встигли порвати поліграфію, а потім поліція їх вивела. Організатори написали заяву на зловмисників. Водночас прес-секретар Нацкорпусу прокоментував тоді ситуацію, що місцева організація сприйняла тренінг як пропаганду гомосексуалізму, тому й вчинила «розбірки».

Олена Глоба, голова організації «Терго», розповідає нам, що після цього інциденту поліція охороняла тренінг до кінця. Олена повідомляє і про подальший розвиток подій щодо цієї ситуації:

– На початку квітня 2018 за моєю ініціативою я та представниця Національного корпусу зустрілися в ефірі «Громадського радіо» Полтави. Ми навіть «шерили» запис цієї «милої» зустрічі. Поліцію запросили також. Вони не з’явилися, пояснили занятістю. Ніхто не був покараний, незважаючи на нашу заяву та вимоги.

Також очільниця «Терго» каже, що дуже важливо інформувати громадськість про тему ЛГБТ у правильному руслі. Але виходить замкнене коло: інформувати треба, а люди закриті.

У 2018 році в Полтавській області трапилося 8 інцидентів щодо порушення прав ЛГБТ. Для порівняння: у Києві та області – 124, у Луцьку – лише 4. Про це йдеться у звіті Правозахисного центру ЛГБТ «Наш світ»:

«Моніторингова мережа «Наш світ» в 2018 році зафіксувала 358 випадків дій на ґрунті гомофобії/трансфобії, дискримінації, а також інших порушень прав ЛГБТ в Україні»

Детальніші дані по областях наводимо нижче:

І головне – проблема відкритості. Говоримо про відверте

Публічні заходи для ЛГБТ чи тим паче ЛГБТ-хода поки є нонсенсом для Полтави. Містяни не готові, представники ЛГБТ теж.

Втім ми знайшли людей, які погодились розповісти свою історію, щоб показати приклад.

З міркувань безпеки імена героїв змінені.

Олександр, 21 рік, студент. Цікавиться політикою, виховує домашнього улюбленця, вважає, що несприйняття в суспільстві представників ЛГБТ-спільноти створює для останніх перешкоди, щоб будувати кар’єру в бізнесі, політиці чи інших сферах, де «копають» у біографію.

– Я насправді не чув і не цікавився. Зараз починаю начитуватись у цій темі. Щодо просвітницьких заходів на тематику ЛГБТ, наскільки знаю, у Полтаві нічого не відбувається, – так розпочинається наша розмова. Виявляється, про діяльність в Україні організацій щодо захисту прав ЛГБТ самі її представники не завжди й знають.

Про розуміння самого себе

Змирився, звісно, нелегко. Почав здогадуватись, а потім зрозумів свою приналежність до ЛГБТ у років 14-15. Розумів, що більше мені подобаються хлопці, навіть обирав фільми за тим, наскільки там гарні актори. Звичайно, сприймав складно. Потім закохався, хлопцю цьому подобалися дівчата, тому й нічого не склалося. Тепер ми просто друзі, досі спілкуємось, навіть розказав йому якось про свою орієнтацію. Сприйняв він це досить цікаво, але сприйняв.

Про агресію оточення

Насправді ти звужуєш своє коло спілкування і починаєш уникати людей, які налаштовані агресивно. Їм важко щось пояснювати, іноді можна або змирити їх з цим, або переконати, що це не погано. Дехто ж не хоче нічого чути. Для мене це справді обмеження. Думаю, що люди, котрі відносяться до ЛГБТ погано, самі не усвідомлюють, що відштовхують тих, хто теж може стати хорошим другом.

Про цифри

Знає 4-5 людей, найбільш близькі.

Дівчата легше реагують на таке зізнання?

Напряму казав це 3 людям: 2 хлопцям і одній дівчині, і вона виявилася лесбійкою. Тому вибірка в мене невелика щодо цього, не знаю. Зовні по мені не скажеш, що я належу до ЛГБТ. Тому поки сам не розповім, люди не здогадуються. Для них це стає дуже-дуже значною новиною, скажімо так.

У хлопців-натуралів жарти дуже двоякі щодо нас, важко комусь щось розповісти.

Мій співрозмовник чудово говорить українською, хоча каже, що російська для нього більш звична, а домашній улюбленець уже просить їсти в господаря чи то просто відчуває «чужих».

– Іноді він допомагає мені зняти стрес, а іноді трохи дратує, – каже Олександр. Ми продовжуємо розмову.

Думаю, якби в кожної людини був знайомий з гомосексуальною орієнтацією, то було б легше, люди б бачили, що нічого поганого в цьому немає. Було б простіше з цим жити. Зараз доводиться мовчати.

Про ЛГБТ-спільноту Полтави

У Полтаві ні, я б не сказав, що є щось таке. У мене є друг-гей, лесбійка, просто спілкуюся з ними, жодної спільноти як такої немає. Але можу сказати, що в Полтаві всі всіх знають, місто маленьке, іноді здається, що по фотографіях можуть впізнавати і називати ім’я. Тому, якщо б щось організовувалось, представники ЛГБТ прийти б, напевне, боялися.

Про доступність релігії

Церква як така відлякує своїм жорстким ставленням до ЛГБТ. Колись ходив на англійську до мормонів, це церква, відмінна від традиційно прийнятої, і Біблія теж інша, багато чого інакше. Але вони сприймають представників ЛГБТ, тому це трохи підкупало.

Про причини не мовчати

На початку приймати свою орієнтацію було складно. Дуже. І напевно, одна з причин, чому варто говорити – те, що є люди ще більш психічно слабкі. Вони можуть зробити з собою що завгодно, бо просто не зможуть без підтримки змиритися з цим. Знаю, що коли в Америці легалізували одностатеві шлюби, то статистика смертності в підлітковому віці у них скоротилася.

Про переїзд

Якщо не «вимахуватися», то можна жити і тут. У мене є такий приклад тут у Полтаві. Можна, але треба бути обережним. Переїзд хіба щодо роботи.

Анна, 19 років, студентка. Займається спортом, іноді віршує. Вважає, що в Україні найближчим часом для ЛГБТ-спільноти нічого не зміниться.

Зрозуміти себе

Зрозуміла, що належу до ЛГБТ у 13, напевно. Одразу почала читати про це, спершу думала, що минеться. Кілька разів навіть намагались «будувати» стосунки з хлопцями, але потім зрозуміла, що марно. Не минулося. Тепер приймаю це як належне, нема сенсу боротися із тим, чого не зміниш.

Про відкритість

Найважче було розповісти про свою орієнтацію вперше. Друге вже було не так лячно. Розповіла 3 друзям і сім’ї. З сім’єю важко, дуже. Вони не приймають цього. Ми майже не спілкуємось, за їхнім планом у мене мала б бути освіта, нормальна сім’я, робота, усе як звично. Такого сценарію, як трапився зі мною, у їхньому переліку нема.

Друзі ставляться з розумінням. Я вдячна їм за це. Ми відпочиваємо разом, добре проводимо час, моя орієнтація не є перешкодою для них.

Щодо вишу

Ні, там не знають. Думаю, це б погіршило ставлення до мене.

Чи чула ти про проведення заходів на ЛГБТ-тематику в Полтаві?

У Полтаві живу, відколи стала студенткою, сама з області. Можливо тому не чула. Нічого такого не відбувається, наскільки знаю.

Ти б пішла на такий захід?

Не впевнена, бо це означатиме публічне зізнання. Мабуть, я ще не готова. Хоча в перспективі можливо. Це однозначно розширить коло спілкування, і можна буде не боятися говорити про свою орієнтацію. Впевнена, що я не одна така в Полтаві.

Сайти знайомств – це вихід наразі, щоб розширити коло спілкування?

Для пошуку пари – однозначно так. Щодо друзів, мені пощастило з цим. Думаю, сайти справді гарантують певну безпеку, ти можеш зрозуміти, які цінності є в людини, чим вона живе, що любить, а тоді вже вирішувати, бачитися з нею чи ні. На таких сайтах багато негативу, люди різні, можна натрапити на агресію співрозмовника, зі мною таке траплялось, там багато дивних людей.

Про зміни в Україні

Я не вірю в це, найближчі років 5-10 років нічого не зміниться. У країні інші проблеми, людям ніколи думати про чиїсь права та толерантність. Так склалося, що у нас інша ментальність, ніж у Європі чи Америці, нашим людям важко розуміти ЛГБТ-спільноту. Напевно, просто потрібен час, багато часу, і момент релігії ще теж впливає. Чесно, якби зі мною таке не сталося, не знаю, як би сама сприймала цю тему.

Про переїзд

Зараз в Україні мене тримає навчання, потім не знаю.

Насправді позитивні зрушення щодо теми ЛГБТ в Україні вже є. Це і діяльність правозахисних організацій, проведення ними моніторингу дотримання прав ЛГБТ-спільноти, адвокація, підтримка та створення цими організаціями просвітницьких проектів, певні законодавчі ініціативи, проведення «КиївПрайду» тощо. Хоч, як бачимо, у невеликих містах ця діяльність поки малопомітна. Іспит на толерантність для українців ще попереду.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Авторка: Ірина Капуш.

Обкладинка, інфографіка: Тетяна Домненко.

23 марта 2019
22 марта 2019
21 марта 2019