Купа вражень. Прип’ять. Місто, якому завжди 16

2

Поривчастий вітер і небо, затягнуте хмарами; туман з полів та сосен край дороги злазить клаптями; час від часу пускається то мжичка, то дрібний сніг. Сірий похмурий день наприкінці осені гарно підходить для подорожі в зону відчуження. Робить її ще більш атмосферною та трохи зловісною. Принаймні, подумати є про що.

облложка Прип .ять 1(1)

Мікроавтобусом від Києва до кордонів так званої тридцятикілометрової зони їхали майже дві години. На КПП чекаємо нашого екскурсовода – без супроводу в’їзд у Зону заборонений. Звісно, якщо там не живеш і не працюєш офіційно. Роздивляємося карти заражених територій: як розподілилися радіоактивні елементи в тридцятикілометровій зоні, наприклад. Виглядає досить моторошно: поряд з назвами сіл там – уточнення: виселене або закопане. Тим часом за нами паркується ще один мікроавтобус, повний хасидів (сповідувачі ортодоксального напрямку іудаїзму – авт.). З інформації, навіщо євреї їдуть у Чорнобиль, наш гід Олексій Москаленко і починає екскурсію.

Зона відчуження

Зона відчуження

Чорнобиль

– Раніше в Україні хасиди здійснювали паломництво лише в Умань. Там похований цадік Нахман – благочестива, безгрішна особистість, духовний лідер хасидської общини, провідник між людьми та Богом. Однак Чорнобиль – давнє єврейське містечко, і тут насправді поховані аж двоє цадиків. Щоправда, їздити сюди з паломництвом хасиди почали не так давно. Мабуть, тоді, коли визнали це достатньо безпечним.

Дата заснування Чорнобиля – 1193 рік.  З тих часів, як і здебільшого скрізь по Україні, майже нічого не збереглося. Окрім ландшафту. Утім, невисокі будиночки 18-19 сторіччя у містечку зустрічаються. Іллінська церква – усе ще церква. А ось будівля синагоги осередок місцевого іудаїзмі зовсім не нагадує. У царській Росії євреям було заборонено селитися кланами у великих містах. Тому невеличкі містечка, розташовані неподалік основних адміністративних центрів – як от Чорнобиль від Києва – видавалися прийнятною альтернативою. Місце поховання цадиків – це дві великі плити з написами на ідіш. Але паломництво у план екскурсії не входило.

Зараз у зоні відчуження, здебільшого у Чорнобилі, мешкає більше 3 тисяч осіб. Іще стільки ж виконують роботи на ЧАЕС. Живуть тут не постійно, а по кілька тижнів – працюють вахтовими методом. Серед працівників – продавчині кількох магазинів, охоронці, пожежники, працівники водного господарства, які досліджують стан річок Прип’ять, Уж та інших, біологи та зоологи з екослужби, які вивчають вплив радіації на організми тварин, птахів і риби, робітники лісництва «Чорнобильська пуща», як займаються посадкою та вирубкою дерев, доглядом за лісами, підрахунком популяцій диких тварин і т.ін.

Зона відчуження

Зона відчуження

Також тут біля 130 самоселів. Наймолодшим – близько 50 років, найстаршому виповнилося 96. Здебільшого це місцеві мешканці, яких відселили після вибуху. Вони отримали квартири на нових місцях, але або не прижилися там, або залишили житло дітям.

– Тут гарно. Гриби, ягоди, повітря чисте. Рівень радіації у багатьох місцях нижчий, ніж в столиці. Місцеві знають, де можна ходити, що брати, – каже Москаленко.

Він мешкає в Зоні вже майже 40 років. За освітою – інженер-атомщик, як сам говорить, але працював у міліції. В останні роки перед пенсією був заступником начальника служби оперативного керування та забезпечення пропускного режиму адміністрації зони відчуження. Переконаний, що радіація на всіх діє по-різному. А вживання поміркованих доз алкоголю здатне нівелювати дію опромінення, принаймні, частково. Під час вибуху на 4 реакторі якраз був у наряді, патрулював неподалік. Отримав радіаційний опік обличчя. Тоді ж різко погіршився зір. «Фокус і досі не наводиться», – каже.

У Чорнобилі фотографуємо пам’ятник ліквідаторам та купуємо у місцевій крамничці хліб, аби годувати прип’ятських сомів. Тут продаються магнітики та футболки з тематичними написами, але купляти їх чомусь не хочеться.

Зона відчуження

Зона відчуження

Чорнобиль-2

Чорнобиль-2 – так називалася секретна військова частина неподалік від Прип’яті. Щоб потрапити туди, від основної дороги треба проїхати другорядною, викладеною з плит та загубленою в лісі, ще близько 10 км. Колись вона мала слугувати також посадковою смугою для військових літаків.

Зона відчуження

Зона відчуження

Військова частина обслуговувала радіолокаційну станцію «Дуга», більше відому як «Рускій дятел». Мета її творення – максимально швидке і точне виявлення старту міжконтинентальних балістичних ракет далеко за межами тодішнього Радянського Союзу. Власне, «засікти» ця станція могла начебто будь-який літальний апарат. На тодішніх картах об’єкт позначався як «піонерський табір (нежилий)». А листи сюди писали на адресу вул. Корольова, м. Прип’ять. Хоча у Прип’яті такої вулиці не було. Після аварії на ЧАЕС станція невдовзі припинила роботу.

Зона відчуження

Зона відчуження

Зараз ліс обабіч дороги всюди захаращений поваленими деревами та поламаними гілками. Чистити його ніхто не береться: дозиметри зашкалюють вже за кілька метрів від бетонки. Тож послати туди лісників – завеликий ризик і відповідальність.

Зона відчуження

Зона відчуження

– Не ставайте на мох. Він набирає багато радіації, – час від часу нагадує наш гід.

Територія військового містечка – закинута і сумна. Біля стежки, на низьких кущах, жовтіють якісь дивні яблука. Сам «Дятел» вражає висотою (близько 150 м). У металевих сплетіннях гуде вітер. Під радіолокаційною станцією, кажуть нам, є величезний бункер з пультом керування. Але такі об’єкти нікому не показують.

– Спочатку думали, як її підірвати, вивезти чи закопати. Але хтось порахував, що її падіння спричинить землетрус силою у 8 балів, – розказує Москаленко. Наскільки такі чутки відповідають дійсності –  невідомо.

Зона відчуження

Зона відчуження

ЧАЕС

Чорнобильську атомну електростанцію зблизька фотографувати не можна. Тож на новий саркофаг доводиться просто дивитися. Екскурсовод розказує: наприкінці 1986 мали відкрити п’ятий енергоблок. А невдовзі планували будувати шостий. ЧАЕС могла б стати найпотужнішою у Союзі.

– Тут все робилося за останнім словом техніки. До вибуху тут була досить сприятлива екологічна обстановка, – твердить Москаленко.

Поблизу ЧАЕС не можна їсти, пити, курити. Також просять зайвий раз не ступати на траву. Тут годуємо сомів та інших рибин, що живуть у великому ставку-охолоджувачі. У нього раніше «скидали» воду, яка охолоджувала реактор. Тому тут трималася температура +2 градуси. Вирішили створити рибне господарство: соми, коропи, товстолобики тут плавали незалежно від пори року. Після аварії дещо перепрофілювалися: щоб риба не пропадала просто так і не розмножувалася неконтрольовано, неподалік відкрили звіроферму. Розводили норок на хутро та годували їх рибою. Однак після забою контрольної партії виявилося, що хутро таки занадто радіаційно брудне, і ніякими хімічними засобами провести деактивацію неможливо. Тому норок просто випустили у дику природу. Зараз вони живуть у чорнобильських лісах.

Зона відчуження

Зона відчуження

Так само, як зубри, рисі, ведмеді, кабани. З Асканії-Нови завезли кілька коней Пржевальського – нині вони розплодилися у величезний табун і частково емігрували до Білорусі. Через кілька років по аварії вперше знайшли тут орлана білохвостого. Розмах крил хижака – під три метри. Ними він замкнув лінію електропередачі – так і потрапив на очі людям. На обручці на ніжці птаха було написано: «Канада, Онтаріо» та номер телефону. Живуть також чорні лелеки та баклани, інші тварини з Червоної книги. Полювання заборонене –  у Зоні створюють біосферний заповідник.

Прип’ять

Зона відчуження

Зона відчуження

Дороги у зоні відчуження, мабуть, кращі, ніж багато де по Україні. Але асфальтове покриття  – не з «тих часів».

– Асфальт позривали, паркани розібрали. Усе, що можна було ліквідувати, закопали у рови поблизу місцевих сіл. Цікаво, що для цього обрали чи не найчистіші населені пункти на цій території. І зробили їх найбруднішими.

Зупиняємося біля стели «Прип’ять. 1970». Дозиметр показує цілком пристойні цифри – щось типу 20 мікрорентген за годину. Однак переходимо через дорогу – і в одній з точок цифри просто на очах починають збільшуватися до 300-500 мкр/год.

Зона відчуження

Зона відчуження

– Таких місць тут багато. Місцеві знають, де можна ходити. Тому я й проти стакерів: вони ходять по забруднених зонах. Хай би тільки самі себе наражали на небезпеку, але ж вони це виносять «в світ». Хоча зараз часто стакери самі здаються охороні, коли нагуляються. Штраф невеликий, менше 1000 грн. Зате безкоштовно відвезуть в Іванків, звідки до Києва дістатися легше.

На рік зону відчуження відвідує близько 30 000 туристів. Найбільше – 4000 – цьогоріч було з Польщі.

У самій Прип’яті тихо, розпачливо і пустельно. Знамените – за фотографіями – оглядове колесо так нікого й не встигло покатати. Як і інші каруселі – парк відпочинку мали відкрити 1 травня 1986 року. Назавжди шістнадцятирічне місто оглядаємо з сьомого поверху готелю. Фото не надто вдаються – сіро і навіть трохи туманно. Покинута школа чомусь не надто вражає. Видно, що попередні покоління відвідувачів створили тут щось типу інсталяції: розклали підручники на партах, підвісили до стелі протигази… Тому це виглядає трохи штучним. Спорткомплекс – з вишкою, басейнами, залами для ігрових видів спорту – запам’ятовується краще. Наш супроводжувач стверджує, що до початку 90-х грав тут у волейбол. Контроль над містом втратили вже ближче до середини 1990-х років. Тоді тут з’явилися мародери.

– П’ятдесятитисячне місто вивезли за одну ніч. Це унікальна операція, аналогів якій не було в світі. Але про нас, прип’ятських міліціонерів, на кілька днів забули. Коли згадали, поклали на пару тижнів до шпиталю МВС. Лікарі сказали: не проживете і п’яти років. Тому керівництво вирішило обійтися «малою кров’ю»: нас відправили назад, у Прип’ять. Там ми разом з міліціонерами та електриками з інших регіонів реалізовували так званий проект «Стіна»: вивозили матеріальні цінності з ювелірних крамниць, кас Ощадбанку. На вікна та двері перших поверхів встановлювали грати, облаштовували сигналізацію.

Із зони відчуження треба виїхати до настання темноти. У нашому випадку – до 17-ї години. На двох КПП доводиться проходити через рамки, які перевіряють, чи немає радіаційного забруднення десь на одязі. Утім, все в нормі.

Зона відчуження

Зона відчуження

Зона відчуження

Зона відчуження

Зона відчуження

Зона відчуження

Довідково. Їхати від Києва до зони відчуження – приблизно півтори години. Вартість екскурсії – 100 дол. з людини.

Коментувати

2 Коментарів
Юра
• 18:42 | 07 листопада 2017

Да, все же туда поехать надо. Только говорят, что летом лучше. А так обстановка очень завораживающая

Відповіcти
Валентин
• 09:53 | 08 листопада 2017

По-моему, осенью наоборот как-то цепляет больше. Туман и опавшие листья.

17 січня 2018
16 січня 2018