Крути: імена героїв з Полтавщини та історія їхнього життя (Відео, фото)

2

29 січня 1918 року поблизу селища Крути на відстані 130 км від Києва відбувся жорстокий, нерівний бій між 4000 військом більшовиків та 400 українськими юнкерами, студентами і гімназистами, що обороняли підступи до Києва. У цій битві брали участь і юнаки з Полтавщини. 

Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР та обростала міфами і вигадками. Наприклад, були твердження, що Михайло Муравйов – командир загонів Червоної гвардії, організатор масових убивств у Києві, два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри. Та насправді Муравйову знадобилося два дні, щоб відремонтувати залізницю, яку відступаючи підірвали студенти, та знову зорганізувати свої сили.

Коротка передісторія подій

4 (17) грудня 1917 року Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді. Більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їх роззброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, більшовицький російський уряд Леніна-Троцького оголосив війну УНР. Так, наприкінці грудня 1917 року, радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ.

Про наміри радянського командування зайняти місто Полтава

Про наміри радянського командування зайняти місто Полтава

У цей час до січня 1918 кількість військ, вірних УНР зменшилася до близько 15 тисяч людей в усій країні. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України. Більшість юнаків не мали ніякої військової підготовки, були погано озброєні,  але стояли на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави.

У радянські часи полеглі у Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Існувало також багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед ворогом. Та все ж історики сходяться до думки, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького краю і збиралося відправити туди частину війська на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху.

Результат битви

Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність. Точної кількості загиблих та офіційного підтвердження досі немає. За свідченням учасників подій ймовірно було вбито близько 250-300 людей з українського боку.

Герої Полтавщини

Іван Шарий

Іван Шарий

Іван Шарий – український політичний діяч.  Народився 9 березня 1894 року у Вереміївні над Дніпром (Полтавщина). Походив із старого козацького роду. Його мати, Теодора Котляревська – далека родичка Івана Котляревського. Під час університетських студій був активним в українському студентському революційному русі, очолював самостійницький гурток, за що був постійно переслідуваний царською поліцією. Він був один із семи, хто врятувався після бою під Крутами. Два місяці після того бою з’явилася його газетна стаття “Січовик Іван Шарий про Крути”. Це була перша стаття учасника бою під Крутами.

– Недовго, одначе, довелося вчитись, потрібно було негайно їхати до Бахмача на допомогу тим нечисленним силам, які ще якось удержували фронт. Коли піднялось питання про те, їхати чи не їхати, ми вирішили їхати, і вже на місці доповнити свої убогі знання військовї науки. Особливо мало ми знали стріляти, – писав Іван Шарий.

Іван Шарий

Іван Шарий

Іван Шарий про загиблих товаришів:

– Вони були без патронів, і їх забрали у полон. Туди попав і мій дорогий, незабутній товариш Олелько Попович. Битва була програна, і ми почали зривати скрізь полотно залізної дороги, щоб задержати більшовиків в їхньому поході на Київ. По дорозі ми чули, що вони люто помстились на полонених січовиках, кілька днів показували їх проїзжим солдатам, “яка мовляв, буржуазія з нами воює!”, а врешті після всяких знущань всіх до одного перерізали. Так загинула майже половина моїх товаришів

Протягом 1920–1923 Іван Шарий діяв у підпіллі, був керівником повстанського загону в Холодному Яру під прізвищем «Іван Чорний». Потім легалізувався і перебрався до Києва, де у 1920-их роках працював викладачем української мови у високих школах. Займав посаду директора Київського будинку вчених.

Згодом за організацію повстань для спротиву колективізації та за участь у Союзі визволення України (СВУ) його заарештували 10 жовтня 1929 року і три місяці потому Івана Шарого розстріляли. 

Юрій Вороний

Юрій Вороний

Юрій Вороний –  український хірург, доктор медичних наук, професор. Здійснив першу у світі операцію з пересадки органу (нирки) людині. Народився в 1895 році в селі Журавці Полтавської губернії.

Дитинство пройшло у Варшаві, де його батько викладав математику в університеті. З козацького роду Вороних вийшов ряд відомих дипломатів.  Хлопець закінчив медичний факультет Київського університету, навчався в аспірантурі, брав участь під Крутами, що потім ставили Юрію у вину все життя.

Через життєві обставини, – безпартійність, походження, звинувачення в українському буржуазному націоналізмі, – зі столиці був відряджений на посаду головного лікаря і завідувача хірургічного відділення до Херсона. Там він створив медичний інститут, де для вузів Києва, Харкова, Одеси готували студентів з числа фельдшерів, що мали досвід роботи в сільській місцевості і пройшли горнило громадянської війни.

Юрій Вороний

Юрій Вороний

3 квітня 1933 року Юрій Вороний уперше в світі здійснив успішну пересадку нирки від трупа. Цю операцію за своїм значенням у медицині можна порівняти з польотом Юрія Гагаріна в космос. Проте цей факт тривалий час замовчували.  Про це медична громадськість дізналася з доповіді англійських трансплантологів на конгресі анестезіологів і реаніматологів. Помер Юрій Вороний у 1961 році. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Аверкій Гончаренко

Аверкій Гончаренко

Аверкій Гончаренко – український військовик, командир студентської сотні, які разом зайняли оборонну лінію біля станції Крути.

Народився 22 жовтня 1890 року у Дощенках Лохвицького повіту на Полтавщині. Учасник Першої світової війни. Командував батальйоном. Був нагороджений найвищою відзнакою за бойові заслуги – Хрестом Святого Георгія з мечами.
Викладав у Київській військовій школі в 1915 році. Згодом був призначений командиром Першої Юнацької (старшинської) школи в Києві, з якою брав участь у бою під Крутами.

Спогади про Крути:

– Частина споміж юнаків це були діти спід селянських стріх, з неусталеним ще світоглядом, і тільки інтуїтивно відчували вони правоту наших змагань...В багато разів перевищуюча нас сила противника прискорювала нам вирок, і тільки слабке темпо його наступу дало можливість дотягти до 9-ї години вечора, коли-то настала темна, туманна ніч.

Старшини дивізії «Галичина», 4 серпня 1944 року. Другий зліва — сотник Аверкій Гончаренко.

Старшини дивізії «Галичина», 4 серпня 1944 року. Другий зліва — сотник Аверкій Гончаренко.

Аверкій Гончаренко про авторів, які покривали ганьбою старшину під Крутами:

– Мушу ствердити несовісність деяких авторів брошур на тему бою під Крутами, що в своїх публікаціях старалися вічною ганьбою покрити ім’я тої совісної старшини, що так віддано руководила боєм та чесно – під час бою – разом з молодими вояками вміла вмирати. Рівно ж маю сумнів, чи направду ці автори безпосередньо брали участь в бою, бо той, хто приймав там участь, не міг не знати, що й я, як командир, ні на одну хвилину не залишив позиції та останній залишав поле бою. І тому твердження тих авторів, що наша молодь була без проводу, є неправдою.

Після Другої світової війни Аверкій Гончаренко перебував на еміграції в США, де й помер 12 квітня 1980 року на дев’яностому році життя.

Микола Божинський-Божко

Микола Божинський-Божко

Микола Божинський-Божко – герой Крут, розстріляний більшовиками. Семенівський район, Полтавська область. Народився у дворянській сім’ї. Вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Університету святого Володимира.

На початку січня 1918 року влаштувався на роботу помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР. Під час бою під Крутами  потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.

Михайло Гиренко – народився 1898 року в селі Бубни Чорнухинського району, Полтавської області. Про цього героя є мало даних. Михайло Гиренко вступив до Київської академії мистецтв, де опановував фах скульптора. Разом з іншими київськими студентами Михайло брав участь у бою під Крутами. Вижив після бою. Але весною 1920 року, гостюючи у тітки в селі Скибинці, хтось дізнався про участь юнака у битві під Крутами і доніс цю інформацію червоним комісарам. Розстріляли 22-річного героя в селі, на вулиці.

Це імена героїв Крут з Полтавщини, інформація про яких дійшла до нашого часу. У свідомості багатьох цей бій особливо значення набув завдяки героїзму української молоді.

– Хай земля буде пухом, Вам, славні герої народні! Ви все, що змогли, віднесли на вівтар своєї Батьківщини – віддали їй найдорожче, що є у світі, – молоде своє життя… Ви вмерли славною смертю…, – писав Іван Шарий, герой Крут.

Пам’ятай про Крути:

18 липня 2018
17 липня 2018