«Хлібороб» – перша україномовна газета, яка народилася на Полтавщині

0

2016 рік певною мірою був роком українізації. Згадаємо квоти на українську музику, декомунізацію, неабиякий інтерес до вітчизняної історії. Однак, просто і легко бути проукраїнським, коли це суспільний тренд. Сто років тому, коли про українське в російській імперії не вважалося популярним, все ж були ентузіасти, які не просто говорили українською, а творили україномовні ЗМІ

І першим таким ЗМІ стала газета «Хлібороб», яка народилася у нас на Полтавщині.

«Хлібороб» – перша україномовна газета, яка народилася на Полтавщині

«Хлібороб» – перша україномовна газета, яка народилася на Полтавщині

Відомо, що на початку ХХ століття українське друковане слово продовжувало перебувати під офіційною забороною. Але революційно-вибухова ситуація, що склалася у суспільстві, швидкі процеси національно-культурного відродження, які проявлялися практично на теренах усієї України, змусили російського імператора Миколу ІІ піти на деякі поступки. Щоб дещо зняти соціальну та національну напругу, цар підписав “ Маніфест 17 жовтня, 1905 року ”, згідно з яким населенню й були даровані права та свободи.

І все ж, незважаючи на вихід цього документа, ще певний час жодна друкарня чи то у центрі, чи в провінції не наважувалася друкувати україномовні часописи без окремого на те дозволу. Винятком стали лише Лубни. 12 грудня 1905 року у світ вийшов перший номер газети «Хлібороб». Його засновниками стали відомі політичні та громадські діячі Володимир та Микола Шемети.

Брати Шемети. Інфографіка: Катерина Кисла

Брати Шемети. Інфографіка: Катерина Кисла

Вихід  цієї газети наробив великого шороху в тодішній Росії. Хвилі, збурені в Лубнах, докотилися не тільки до Києва, але й до Москви та Санкт-Петербурга. Хоча спочатку  лубенські видавці наштовхнулися на ряд труднощів. У Києві жодна друкарня не наважувалася друкувати газету. Однак цю проблему вдалося владнати. Друкарня Іцковича, що містилася в Лубнах взялася за друк нового видання.

Перший номер  «Хліборобу»  відкривався царським маніфестом. Таким чином громадськість краю мала змогу ширше дізнатися про політичне життя тогочасної держави. У статті «Про вольності громадські» читачі змогли дізнатися про права та свободи, які дарував царський указ 17 жовтня. На сторінці два ішла мова про виборче право та роз’яснювалася його сутність. Також у номері було вміщено інформацію про життя Києва, Петербурга, Одеси, Галичини, Польщі. На поетичній сторінці красувалися рядки вірша «На спогад товаришеві в тюрмі».

Володимир Шемет. Інфографіка: Катерина Кисла

Володимир Шемет. Інфографіка: Катерина Кисла

«Хлібороб» вийшов накладом 5 тисяч примірників коштами Лубенської української громади, тож певною мірою відображав її вимоги. Адреса редакції була досить оригінальною – місто Лубни на Полтавщині, дім Шемета. Часопис закликав до політичних та економічних змін, зокрема до автономії України в межах Росії. Оголосивши себе селянською газетою, її творці найбільше уваги приділяли селу: друкували постанови сходів, резолюції селянських громад щодо землі, освіти. При цьому часопис намагався якнайповніше відбити прагнення селян. Так, висвітливши роботу Всеросійського селянського з’їзду, який відбувся у Москві в газеті робили висновки :

  – Гадаємо, що на Україні земельне питання повинен розв’язувати Всеукраїнський селянський з’їзд, а його скликати повинна Всеукраїнська спілка хліборобська…Нехай же «Хлібороб» стане найповнішим і найяскравішим виразником того, чого хочуть і до чого прагнуть  наші хлібороби-українці, усе селянство наше.

Але автори часопису не обмежувалися висвітленням тільки селянського питання. Вони намагалися подати якомога ширшу інформацію і про інші тогочасні події. Тому вже в першому числі опублікована звістка про страйк у Лубенському залізничному депо, в наступних – про революційні виступи робітників інших підприємств, селян, гімназистів.

Сергій Шемет. Інфографіка: Катерина Кисла

Сергій Шемет. Інфографіка: Катерина Кисла

Своєю появою газета однозначно розворушила полтавську губернську та лубенську повітову адміністрації і водночас спонукала до активніших дій видавців з інших міст України. Як зазначав у своєму щоденнику славетний видавець та жертводавець Євген Чикаленко:

 – Цей часопис «зробив у Києві цілу сенсацію : на вулицях просто виривали його з рук у газетників… Всі почали дорікати одне одному, чому й Кияни не почали видавати газети зараз, а постановили випускати з нового 1906 року, – писав Чикаленко.

«Хлібороб» уже тоді отримав чимало схвальних оцінок. Наведу лиш деякі. І. Нечуй-Левицький писав : «Стиль у часописі був чудовий, мова жвава, народна…» М.Грушевський у праці «Ілюстрована  Історія України» говорив :

   – Українська преса зробила своє важне діло, незважаючи на всі бичі і скорпіони урядових і адміністративних скарг, на всякі перепони для їх передплати і поширення, – писав Грушевський.

Одним із творців «Хліборобу»  був Микола Міхновський, який вже тоді став яскравим представником українців, що боролися за національне визволення України. У газеті було надруковано текст Переяславської угоди гетьмана Б.Хмельницького з московським царем Олексієм Романовим 1654 року. Не дивлячись на те, що цей текст був Москвою пізніше скоригований, все ж він давав можливості побачити, що царський уряд підступно обманув народ України, зламавши Переяславські угоди і перетворивши Військо Запорозьке із рівноправного учасника військово-політичного союзу в колонію.

Нажаль доля «Хліборобу» виявилася передбачуваною : після виходу 5 номера влада його закрила. Та попри короткий вік розголос про нього пішов по Україні : про часопис сповістили світові «Літературно-науковий вісник», «Вільна Україна», «Полтавська земська газета».

«Хлібороб» став унікальним виданням, адже це – перша в історії україномовна газета в Наддніпрянщині.

12 листопада 2018