Готичний собор у Полтаві. Як місцеві німці лютеранську кірху будували

«Полтава, яку ми втратили». Можливо, саме так могла би називатися ця стаття, адже сучасний вигляд Духовної столиці разюче відрізняється від того, як наше місто малювалося сто років тому. Коли Львів зберіг свої вузенькі вулички, костьоли та церкви ще з 16, 17 та 18 століть і зараз є туристичною меккою України, то Полтава не змогла врятувати старовинні будівлі, які зараз би викликали захоплення у місцевих жителів і туристів. Одна з таких споруд – лютеранська кірха, зведена у 1881 році. Вона розташовувалася на території сучасного студентського парку, що поблизу галереї мистецтв, міськради та педагогічного університету…

1 (9)

Колаж: Рузанна Давітян

Звідки в Полтаві німці взялися

У 19 столітті Україна була в складі Російської імперії. Царська влада визначала напрями політичного та економічного розвитку країни, і Полтавщини зокрема. Аби покращити виробничий потенціал регіону, Цар вирішив розширити впровадити нові моделі бізнесу. Мішенню адвокації та перетворень стала легка промисловість. Влада запросила до Полтави на постійне місце проживання 54 родини майстрів суконного виробництва з Богемії, Моравії та Саксонії. У 1808 році на околицях міста ,в районі сучасних вулиць Балакіна та Сковороди поселилося 249 німців. Спеціально для було зведено 50 будинків.

У період з 1810 по 1867 рік німецькі поселенці навіть мали своє самоврядування. Громаду очолювали шульц (староста), бейзитцері (засідателі) та писарь.

У 1814 р. в Полтаві почав працювати цех з виробництва сукна, який належав переселенцю Кіршстену. У 1859 році тут вже проживало 1098 містян, 354 з них були німцями.

Німці отримали ряд прав та привілеїв. Наприклад, можливість культивувати свою віру. Більшість із мешканців німецької колонії Полтави сповідували лютеранство — гілку християнства, напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід.

Лютеранські проповідники почали працювати в Україні ще з кінця 18 століття.

Першим місіонером в Україні став німець Крістіан Вебер. Після походу на турків разом з Українськими війська у 1806 році, святий отець побував у Полтаві. Маленьке місто здалося йому затишним та спокійним, і він вирішив, що буде тут жити.

Помер перший український лютеранин у 1809 році. Новим лютеранським проповідником в Україні став саксонець Карл-Август Леммер. Він як, і його попередник, обрав місцем проживання саме Полтаву. Але якщо Вебер не мав у той час так би мовити рідних душ та земляків у місті над Ворсклою, то Леммеру вже пощастило більше. Тут вже проживали вищезгадані переселенці з Богемії, Моравії та Саксонії – майстри суконного виробництва.

Вигляд_Олександрівського_майдану_в_Полтаві

Вигляд центру Полтави у середині ХІХ століття

Лютеранська церква Полтави. Він приватних помешкань до готичного собору

Дослідник історії Полтави В. Бучневич, ще у 1882 році писав, що тоді полтавська лютеранська громада розділилася на два приходи – старий та колоністський, який складався з нових поселенців. Тоді ж організувалася церковна рада, а богослужіння відбувалися в «гарному великому молитовному залі казенного приміщення, в якому жив сам пастор».

Однак, історичні джерела пишуть, що тісно там було полтавським лютеранам, тож незабаром заговорили вони про пошуки нового приміщення для богослужінь.

У 1821 році новим пастором полтавських лютеран стає Франц Август Флітнер. Йому вдається домовитися про аренду просторого будинку вдови Цейшнер, і влаштувати там молитовний зал. Ця будівля нажаль не збереглася до наших днів, але ми знаємо приблизне її розташування. Вона знаходилася в районі вулиці Балакіна, поблизу одного з корпусів полтавської аграрної академії.

Та час ішов, лютеранська громада збільшувалася, і тепер вже будинку фрау Цейшнер не вистачало для комфортного проведення релігійних зібрань полтавських німців. Тоді мігранти із Саксонії та Прусії вирішили так би мовити «скинутися» і назбирали 2610 рублів. Цього вистачило, щоби у 1832 році побудувати на території одного магазинного приміщення (так само в районі вулиці Балакіна) першу лютеранську кірху (церкву) у Полтаві. Її назвали іменем святого Петра.

Майже 50 років там відбувалися релігійні служби, аж поки кількість відвідувачів цих дійств катастрофічно не зменшилася. А все тому, що дерев’яне приміщення у холодну погоду продувалося сильними вітрами, і людям було некомфортно відвідувати зібрання, мерзнути та застуджуватися.

Kirkha

Представники церковної ради полтавських лютеран – барон Врангель, поштмейстер Мензенкампф і доктор медицини Циммерман почали організовувати концерти, лотереї, розважальні заходи, і за кілька років змогли назбирати 7 000 рублів на будівництво нової кам’яної церкви.

Але на заваді спорудженню кірхи у Полтаві стало прокладання Харківсько-Миколаївської залізниці. Ви запитаєте, як це так? Яке відношення має будівництво колій до появи полтавського храму. А виявилося, що має. Справа в тому, що у цей період зросли ціни на будівельні матеріали. Хтось видно хотів набити кишені гарячою готівкою, і вирішив, що раз будує влада залізницю, гроші є, то ж гріх не заробити. Ось так і лишилися полтавські німці без нової кірхи.

Та Врангель, Мензенкампф і Циммерман були не дурними хлопцями. Вони пустили ці 7 штук рублів на відсотки, і вже у 1876 році цей капітал дорівнював сумі 12 000 рублів.

І ось прийшов час обговорювати проект будівництва лютеранської кірхи. Архітектор Михайловський запропонував шикарний варіант – простора, височезна споруда, оздоблена масивними деталями, візерунками. Ну майже тоді Дрезденський собор намічався. Але проти цього плану виступив губернський архітектор Григораш. Він напрацював більш дешевий план, а саме спорудження кірхи взяв на себе.

Влада видалила для будівництва земельну ділянку – територію, що знаходиться в межах сучасного студентського парку поблизу педагогічного університету імені Короленка.

2 (7)

12 липня 1877 року в присутності міських урядовців, православного духовенства, ну і звісно німців-лютеран, відбувся урочистий акт закладання фундаменту майбутньої кірхи.

Відповідно до задуму, церква мала виглядати як продовгуватий чотирикутник з восьмикутною будовою алтарної ніші, навколо якої мав іти восьмикутний хід. Фасад кірхи планували оформити стрункою готичною колоною.

Довжина храму мала бути 19 метрів. Ширина – 12. Висота – 10.

У 1877 році лютеранським проповідником у Полтаві став Адам Штраус. Діяльність релігійної громади потребувала коштів, то ж новий духовний лідер полтавських німців виділив 1 000 рублів на розвиток протестантських ініціатив міста.

Всього на будівництво та оснащення першого кам’яного лютеранського храму в Полтаві пішла 21 тисяча рублів. Сам дзвін обійшовся тільки у 625 рублів.

Краєзнавець та екскурсовод Артур Ароян розповідає, що полтавська кірха була збудована у стилі псевдоготика, яка фактично дублює готичний стиль, одначе зветься так тому що, період готики на той час вже завершився. А ще за його словами, у цьому храмі містився музичний інструмент – орган.

Лютеранська Петропавлівська кірха збудована у стилі псевдоготика. Це по-суті та сама ж готика, але вже не у період готики. Це була єдина чисто готична будівля у Полтаві. Вона замикала перспективу з вулиці Монастирської – її дзвіниця зі шпилем височіла над класичною забудовою центра міста, а з боку перехрестя Кобеляцької та Монастирської були збудовані вишукані ворота, які доповнювали архітектуру кірхи. До речі краєзнавець Клавдій Глади стверджував. що у дитинстві він роздував міхи органу цієї кірхи. А це означає, що у Полтаві було 2 органи, хоча в офіційних документах згадується лише орган католицького костелу на Стрітенській вулиці.

Краєзнавець також додає, що Полтавська кірха являла собою єдину пам’ятку лютеранської церковної архітектури на Полтавщині, адже німці Кременчука і Костянтиноград були католиками.

Гоголя

Комуністи проти готики

З приходом радянської влади в Україну та на Полтавщину всі релігійні організації та установи почали зазнавати утисків та репресій.

Для боротьби з релігією у 1925 році комуністи організували «Спілку войовничих безвірників» З 1929 року її почали розглядати не лише як пропагандистську організацію, і з огляду на це, розширили поле її діяльності. Другий Всесоюзний з’їзд СВБ у червні 1932 року офіційно закріпив три напрямки антирелігійної роботи Спілки, за якими вона фактично розвивалася з 1929 року: 1) антирелігійна агітація і пропаганда; 2) практична антирелігійна робота, безпосередньо пов’язана з соціалістичним будівництвом та боротьбою за новий побут; 3) участь у місцевому господарчому житті й кампаніях.

Доктор історичний наук Людмила Бабенко пише, що більшовицька влада бачила у церкві єдину легальну антирадянську організацію. Цитуємо

Зміщення політичних акцентів кінця 1920-х р. у бік репресивної рефлексії зумовило висновок про те, що «в останній період релігійний апарат являє собою єдино легальну в наших умовах антирадянську організацію, перетворюється в своєрідну партію куркульства. Цю ролю в сучасний момент виконують всі без виключення місцеві релігійні осередки в незалежності від того, до якої релігійної течії офіційно належить цей осередок, …яку у відношенні до радянської влади проголошує офіційно політику. Від цієї подвійності …діяльність релігійних організацій набуває особливо шкідливого характеру». Цією заявою була задекларована відкрита війна релігії і церкві, пріоритет у якій належав карально-репресивним органам.

Тож, не дивно, що церкви та монастирі у Полтаві закривалися, або ж узагалі зносилися. Така доля чекала і на лютеранську кірху. У 1932 році комуністи її закрили, а потім розібрали, а за іншими даними – знесли.

Колаж: Рузанна Давітян

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: