Єдиний медичний простір: як це створюють на Полтавщині

0

Госпітальні округи – це новий принцип організації процесу надання медичної допомоги. Новий для України, але не для Полтавщини. Бо пілотні проекти з їх створення з’явилися в регіоні ще майже 10 років тому.

Госпітальн округи

Госпітальні округи

На Полтавщині нині – 4 госпітальні округи: Південний, Північний, Східний і Західний. Оптимальніше вже нікуди: у деяких регіонах округів по 7-8, а на початку реорганізації місцеві Департаменти охорони здоров’я вимагали іще більше. Однак, Полтавська область цей шлях уже пройшла.

– З проектом госпітальних округів ми почали працювати років 10 назад. Спочатку область була поділена на 11 ГО. Потім почали дивитися – ну, не зовсім воно спроможне, – пояснює Юрій Курилко, заступник директора обласного Департаменту охорони здоров’я.

При створенні госпітальних округів акцент робили не на кроковій доступності пацієнта до будь-якої медичної допомоги, у тому числі високоспеціалізованої, а на розвитку інфраструктури. Ідея госпітальних округів та госпітальних лікарень, в принципі, не нова: така організація системи охорони здоров’я давно працює в багатьох європейських країнах, у тому числі і тих, що вийшли з так званого соціалістичного табору. Вони зрозуміли, що при зміні інфраструктури: появі кращих доріг, кращих авто, телефонного зв’язку, інтернету, допомога людям з гострими патологіями вирішується не завдяки їхній безпосередній близькості до хоч якихось лікарень, а завдяки швидкій доставці у медзаклад, де можуть надати дійсно фахову допомогу.

– Звичайно, 100 років тому, з доставкою не було так просто. Уявіть, розлилася Ворскла або Сула. І щоб доставити хворого до лікаря, треба було його возом везти, тоді на човні переправляти, тоді іще раз коней впрягати. Транспортування могло затягтися до кількох діб, і не факт, що людину привезуть живою. Або фельдшера до нього доставити: ну добре, подивився той фельдшер – і руками розвів: складна ситуація, треба в лікарню. За радянських часів стало трохи краще, але не дуже: дороги здебільшого ґрунтові, машина-полуторка або теж вози і коні як основні засоби транспортування пацієнтів. Тому будівництво лікарень у селах та районах, максимальне наближення їх до тих, хто міг потребувати допомоги, мало сенс. Зараз, яка б не була якість доріг – це все-таки тверде покриття. І доїхати хоча б за годину можна. І тому світова практика така, що краще вивезти пацієнта до висококваліфікованої допомоги, ніж наближати до нього низькоспеціалізовану. Бо, звісно, у маленькій районці чи дільничній лікарні, може бути дуже кваліфікований лікар, але він на своєму рівні кваліфікований – на рівні первинної допомоги. Бо що ми мали? Спочатку пацієнта везуть у дільничну лікарню. Там розводять руками: у нас таких спеціалістів немає. Мабуть, везіть у район. У районі лежить кілька днів: ні, наші спеціалісти теж не можуть допомогти, везіть в обласну лікарню. І привозять вже в такому стані, що треба рятувати.

В успішній формулі вирішення – кілька складників: відремонтовані дороги, сучасна лікарня, укомплектована новітнім обладнанням, з достатньою кількістю фахівців різної спеціалізації, та транспорт, яким пацієнта можна доставити у медзаклад. Минулого року, за словами Курилка, за гроші державного та обласного бюджетів Полтавщина придбала більше 70 медичних автомобілів, у тому числі – і реанімобілів. Цього року планують купити ще близько 90 реанімаційних авто.

Навколо теми створення госпітальних округів – чимало маніпуляцій. Одна з таких: після оптимізації медичної мережі, потенційного перепрофілювання закладів медична допомога стане зовсім недоступна. Однак кількість установ зовсім не дорівнює якості. Ось дані щодо серцево-судинних патологій, нещодавно представлені аналітиками зі “Світового банку”: показник смертності від гострого інфаркту міокарда на 100 000 населення: Швеція- 4,2,  Великобританія – 7,4, Польша – 7,9, Естонія – 10,6, Україна – 19,8 (обраний саме цей показник через те, що від серцево-судинних захворювань вмирає найбільша кількість українців). Тобто, велика (значно більша, ніж у європейських країнах) кількість лікарень, навіть у невеличких населених пунктах, не робить українців здоровішими і не дозволяє їм жити довше. У фахівців з Департаменту охорони здоров’я – свої приклади.

Медзаклади в госпітальних округах

Основним медичним центром ГО має стати багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування І рівня. Також у його межах може бути багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування ІІ рівня.

– Звісно, був час, коли ми фантазували: лікарні такого рівня будуть у кожному райцентрі. Але потім стало ясно: далеко не кожен населений пункт спроможний утримувати такий центр. Є свій технологічний, культурний, соціальний, економічний, інвестиційний ценз. Бо високотехнологічна лікарня потребує фахівців, і мова не лише про медиків. Наприклад, у маленькому районному центрі знайти айтішника надзвичайно важко. Запросити його працювати з великого міста – це треба забезпечити житлом, знайти роботу його дружині, щоб діти могли ходити в дитсадок та хорошу школу… Багато всього, щоб його мотивувати, не лише зарплата. І це надзвичайно дорого. Тому на рівні держави вирішили: госпітальні центри у містах, де від 50000 мешканців. А територія, на яку працює центр – не менше, ніж 200-250 тисяч мешканців. Це для того, щоб постійно були пацієнти. І тоді і економічно, і високими технологіями, обладнанням, спеціалістами буде вигідно наповнювати цей центр.

Багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування

Багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування

Вимоги до лікарні інтенсивного лікування – дуже високі:

–  У такому центрі повинно бути, наприклад, кілька хірургічних бригад: загальна хірургія, травматологія, лор, нейрохірургія, офтальмологи. Наприклад, ДТП. Привозиться пацієнт, як от зараз в обласну лікарню. Потрапляє в операційну. І бригади можуть мінятися, залежно від того, які ушкодження. Пацієнт може бути на операційному столі 6-8 годин. Звісно, і зараз, без жодних змін, можемо дати команду, щоб хворих у важких станах звозили в один центр. Однак, чи впорається він з таким навантаженням сьогодні, без додаткового обладнання, без повного штату? Вони, може, зроблять 10-15 операцій, а потім “зашиються”. Бо в кожному центрі потрібні додаткові потужності: десь спеціалісти, десь обладнання, десь приміщення.

Що радить госпітальна рада

Фактично, кожен госпітальний округ – це єдиний медичний простір на кілька районів. Як зміниться кількість і профіль медичних закладів на цій території, яким обладнанням їх треба наповнити, яких фахівців не вистачає, що варто побудувати, а що відремонтувати – цими та іншими питаннями розвитку ГО має займатися госпітальна рада. До її повноважень належить вироблення пропозицій для їх затвердження учасниками госпітального округу щодо:

  • трансфертів між бюджетами учасників госпітального округу для фінансування програм вторинної (спеціалізованої) та екстреної медичної допомоги;
  • випрацювання 3-5-річних планів розвитку госпітального округу;
  • реорганізації і перепрофілювання закладів, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу в межах госпітального округу;
  • визначення закладів охорони здоров’я, функціональні потужності яких будуть підвищені до рівня функціональних потужностей БЛІЛ першого чи другого рівня;
  • призначення та звільнення керівників закладів охорони здоров’я комунальної власності, що знаходяться в межах госпітального округу та ін.

Членами Госпітальної ради є представники міст обласного значення, районів, ОТГ, делеговані для роботи у складі Госпітальної ради рішенням відповідних місцевих рад. Кількість членів Госпітальної ради від кожного його учасника визначається за такою формулою:

Li = 1+S x Ni/N,

де: і — назва адміністративно територіальної одиниці, що входить до складу госпітального округу; Li — кількість членів Госпітальної ради від 1-ї адміністративно-територіальної одиниці (району, міста обласного значення, ОТГ); S — загальна кількість адміністративно-територіальних одиниць, що входять до госпітального округу; Ni — кількість жителів в і-й адміністративно-територіальній одиниці, встановлена для розрахунків міжбюджетних трансфертів з державного бюджету; N — загальна кількість жителів в госпітальному окрузі. Якщо кількість членів Госпітальної ради від учасника госпітального округу, дорівнює дробовому числу, це число округлюється до цілого.

– Треба, щоб на території округу люди, делеговані у громадську раду, вирішили: яку структуру вони хочуть залишити? Що буде з “гострими” ліжками, в якому центрі вони будуть, що з хронічними ліжками? Чи потрібна хірургія тут, де два хірурга по 80 років і операції тричі на місяць? Чи достойно там надається допомога? Які і де ліжка потрібні: терапевтичні, геріатричні, акушерські? Єдиний медичний простір – це як один організм. Все працює в єдиному ритмі, все ніби пов’язане з собою кровеносними судинами. Це буде ефективно лише в такому режимі. І треба, щоб кожен представник влади, кожен головлікар, кожен член громадської ради це розумів. Це тепер – їхнє, спільне. Потім вони повинні затвердити план єдиного медичного простору у кожній раді. Так, це дуже марудна справа. Бо треба поїхати до людей і сказати: не можемо ми тут надавати цю допомогу. Немає сенсу і ресурсів на це. Треба, щоб саме вони взяли на себе цю відповідальність. Бо їх же громада вибрала. Їх ніхто з Києва не призначав. Значить, думці цих людей довіряють. І вони мають взяти на себе цю відповідальність. Пояснити. Не те, що чиновник приїде з міністерства і казатиме: отак робіть і отак. Департамент надає консультативну, нормативну допомогу. У радах багато медиків. Нам з ними простіше, з одного боку, бо вони знають, про що йде мова. Але з іншого боку – і важче працювати. Бо відомо, що найбільше реформам противляться саме ті, на кого вони спрямовані.

Про те, які проблеми виникають у функціонування госпітальних рад, “Трибуна” писала тут. Нижче – про те, що вже зроблено, на прикладі двох із них.

Північний госпітальний округ

Північний ГО

Північний ГО

Секретар Північної госпітальної ради, юрист Євген Бродський – єдиний представник громадськості у своїй госпітальній раді. Каже: вирішено ще не дуже багато. Поки що відбулися лише установчі збори. Головою обрали Леоніда Гавловського, головного лікаря Великобагачанської лікарні. Заступниками – очільника стоматологічного відділення Миргородської ЦЛР Валентина Козуліна та заступника голови Гадяцької РДА Сергія Бондаренка.

Госпітальна рада

Госпітальна рада

Наразі поки що відомо, що БЛІЛ І рівня в окрузі буде у Миргороді, а ІІ – у Гадячі. Можливо, ще й в Лохвиці, але це поки що не вирішено. Про щось предметніше говорити поки що важко.

–  Так, ми зараз намагаємося розробити перспективний план єдиного медичного простору. Зокрема, знаємо, що сучасний перинатальний центр буде в Миргороді. Але не завжди представники влади зустрічають наші пропозиції з розумінням. Вони бояться, що інформація про закриття чи перепрофілювання якогось відділення буде дуже негативно сприйнята громадськістю, – говорить він.

–  Це – звичайна проблема росту, – вважає Юрій Курилко, – Один з консультантів, з яким ми працювали – італієць з Мілана. Каже, років 10 тому у місті та навколо було близько 60 медзакладів. Зараз – одна велика лікарня. Без допомоги при цьому не залишається ніхто. Однак, добитися цього було важко. Місцеві депутати противилися змінам страшенно. Доводилося багато разів говорити, переконувати. Але зараз все працює – і всі задоволені. У нас теж так буде. Поступово. Це просто треба пережити, – пояснює Курилко.

Західний госпітальний округ

Госпітальний округ

Госпітальний округ

Західний госпітальний округ перспективні плани теж лише розробляє. Визначено, де знаходитимуться лікарні інтенсивного лікування. Однак, каже заступник голови ГР Сергій Наталенко, головний лікар Лубенської лікарні, у раді вважають: відділення невідкладних станів мають бути у всіх районах. Адже завжди може бути ситуація, коли допомогу треба надавати тут і зараз. Однак, досі неясно, хто фінансуватиме їх створення:

– Якщо говорити про повноцінне приймальне віддалення у лікарні інтенсивного лікування, то лише проект такого коштує півмільйона гривень. А створення, з урахуванням закупівлі обладнання – від 40 мільйонів. Я вже пропонував заступнику голови комітету охорони здоров’я Верховної Ради Ірині Сисоєнко, щоб було внесено пропозицію: створення таких відділень фінансуються із державного бюджету. Бо на місцях це дуже складно і коштів на таке не знаходиться.

Крім того, представники різних суб’єктів госпітального округу не можуть вирішити між собою, хто у фінансуванні чого повинен брати участь, кому перераховувати гроші та за які послуги.

– Поки що така ситуація, що кожен дбає про свій район чи ОТГ. А потрібно, щоб дбали за спільний медичний простір. Політика перетворення заважає найбільше, – наполягає голова ради, головлікар Хорольської ЦРЛ Михайло Виноград, – Хіба потрібне пологове відділення в Оржиці, якщо там сім десятків пологів на місяць? Але ж на пропозицію закрити його або перепрофілювати реакція одна: “Все ви кажете правильно: і економічно, і медично. Треба закрити. Але не за моєї каденції”. Так відповідають люди, від яких залежить ухвалення рішень і втілення їх у життя. Бояться незадоволення виборців, не хочуть пояснювати людям реальний стан справ. У цій ситуації можемо лише переконувати, бо громадська рада – дорадчий орган.

Госпітальна рада

Госпітальна рада

Серйозна проблема – погані дороги. Відстань у максимум 100 км як одна з умов цілком збережена. Але іноді її важко здолати і за годину. Також потрібне обладнання: сучасна діагностика неможлива без комп’ютерного томографа, апарату магнітно-резонансної томографії та ін. Багато не треба, каже Наталенко: достатньо по одному на округ. Але все це має бути. Штати – це теж важливо. Лікарі невідкладних станів, визнають мої співрозмовники, є далеко не скрізь. А, для початку, хоча б у БЛІЛ, вони мають бути. Враховуючи, що ці відділення працюватимуть цілодобово і без вихідних, таких спеціалістів треба немало.

(інфографіка – Тетяна Домненко, відео – Іван Підгайний)

20 вересня 2018