Філософ описав помилковий образ середньовічної Інквізиції

0

 – Часто доводиться зустрічати один із двох помилкових образів середньовічної Інквізиції,пише полтавський філософ Ігор Загребельний. 

Помилковий образ середньовічної інквізиції

 – Перший я назвав би совковим. Він полягає в переконанні, що Інквізиція — це кровожерливі садисти, котрі “боролися проти науки” і з якихось фрейдистських міркувань “сжигали молодых красивых женщин”.

Другий належать людям більш благородної природи, котрі розуміють кризу сьогодення, і полягає в переконанні, що Інквізиція — це така диво-установа, що випалювали на цій грішній землі усіляку скверну. Цей образ, звісно, більш привабливий, аніж перший. Одначе і він є помилковим, – пише Ігор Загребельний. 

Інквізиція не була “рукою Церкви, що тримає караючий меч”. Швидше, вона була мізками Церкви. За своїм характером Інквізиція — це, передусім, експертна богословська комісія, завданням якої було з’ясувати, чи погляди тієї або іншої людини відповідають християнській науці.

Виконуючи цю функцію, Інквізиція здійснювала потрійне служіння.

По-перше, служіння з любові до Істини. Сучасній людині така відданість Істині може здатися незрозумілою (Ще б пак! — Релятивізм є однією з основних догм нашого часу). Але для Церкви властиво берегти Істину. Церква сама “стовпом і опорою Істини” (І Тим. 3,15). Щоб зрозуміти, чим є Істина для християнства, просто уявіть, що отримали подарунок від дуже близької вам людини, з якою тимчасово перебуваєте в розлуці. Цілком доречно берегти цей подарунок. Те ж саме і з доктриною, котру Господь відкрив Церкві.

По-друге, служіння з любові до Церкви як спільноти християн, що живуть на землі. З’ясувати, чи чиїсь погляди є єретичними, було важливо для того, аби — якщо це дійсно єретичні погляди — не дозволити їм поширюватися. Бо мова йшла не про якусь моду (скажімо на зачіски або на ґатунок мечів). Мова йшла про спасіння тисяч людей. У цій справі не можна було проявляти халатність.

По-третє, служіння з любові до самого єретика. Інквізитори намагалися не просто з’ясувати, чи погляди певної людини відповідають християнській науці, але й у тому разі, якщо не відповідають, спробувати привести її до розкаяння. Їм ішлося не лише про захист чистоти християнської віри та стримання єресей, але й про спасіння душ самих єретиків.

Інквізиція не була репресивним органом у строгому сенсі. Бо вона була частиною Церкви як інституту, а Церкві невластиво воювати або здійснювати масштабну репресивну діяльність. Не тому, що це погано (і війни, і репресивні дії потрібні для підтримки справедливості). Просто Церква має свої, властиві саме їй функції. Інші ж функції вона залишає державі (яка, в ідеалі, повинна визнавати, що її суверенітет — це меч світської влади, отриманий від Церкви).

Отож, завданням інквізиторів як теологів-експертів було проаналізувати погляди певної людини. Якщо вона не виявлялася єретиком — до неї не було претензій (думаю, якби українські суди виносили хоча би чверть від відсотка виправдальних вироків Інквізиції, нашу систему судочинства можна було б вважати надзвичайно справедливою). Якщо виявлялася, то тут могло бути два сценарії. У першому єретик каявся і отримував покарання саме від Церкви — так само, як ми і по нинішній день отримуємо на сповіді покуту. Якщо єретик відмовлявся зректися хибних поглядів, інквізитори ставали безсилими і мусили відлучити цю людину від Церкви. Відлучення від Церкви означало, що Церква вже не надає цій людині захисту, тож вона потрапляла у руки світській владі. А світська влада у свою чергу виносила покарання. Таким покаранням у часи, коли потужність єресей зросла, стала смертна кара.

Держава — знову ж таки, в ідеалі — повинна не лише турбуватися про дочасні інтереси суспільства, але й допомагати Церкві вести людей до вічного спасіння. Це була перша причина того, чому світські правителі карали єретиків. Друга причина стосувалася якраз дбання про дочасні інтереси. Як мінімум, поширення єресей сприяло б поділові суспільства (що ми і бачимо в період Реформації). Але не варто забувати і про той факт, що деякі єресі підривали самі основи європейської цивілізації (як і цивілізації в принципі). Наприклад, якби Церква і французьке лицарство свого часу не зупинили поширення катарської єресі, Західна Європа навряд чи вистояла перед експансією ісламського світу, бо ця єресь її просто роз’їла б зсередини (сьогодні катарська єресь у формі гендерної теорії та “антирасизму” знову нищить Європу).

Тому тезу про те, що Інквізиція не палила єретиків, жодною мірою не можна сприймати як виправдання. Ця теза — просто констатація історичного факту. Інквізиція не потребує виправдань. Виправдань потребують ті, що чинять зло. А діяльність Інквізиції спрямовувалася на дочасне і вічне благо людини.

Довідково: Ігор Загребельний – філософ, публіцист. Народився 26 травня 1988 року на Полтавщині. В 2003-2006 роках навчався в Колегіумі ім. св. Йосафата Кунцевича при Бучацькому монастирі отців-василіан. З 2006 по 2012 рік – студент історичного факультету Полтавського національного педагогічного університету. Член Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С. Бандери. За націоналістичну діяльність двічі притягувався до кримінальної відповідальності. Є автором низки наукових і публіцистичних робіт консервативно-націоналістичного спрямування.

Колаж: Рузанна Давітян 

Коментувати

20 вересня 2017