Дитячі психологи – про те, як навчити дітей правильно спілкуватися з незнайомцями

Світлана Варвянська
18:02 | 27 лютого 2017
0

Дитячий психолог Вікторія Сідненко та тренер з дитячої безпеки Анна Ганжа розповіли, які правила у спілкуванні з незнайомими людьми на вулиці здатні уберегти дітей від неприємностей.

Спілкування з незнайомцями

Спілкування з незнайомцями

– Здавалося б, усі батьки вчать дітей не спілкуватися на вулиці з незнайомцями, нікуди з ними не ходити і не брати від них жодних солодощів чи подарунків. Однак неприємності все ж трапляються. Чому навчити малечу безпечному поводженню з “чужими” дорослими – не так просто, як здається?

Вікторія Сідненко: – Часто батьки вчать дітей, у першу чергу, бути привитними, вввічливими, вільно спілкуватися з людьми. Однак буває, що діти стикаються на вулиці з людьми, які не мають наміру зробити їм щось хороше і з якими, посуті, взагалі не варто спілкуватися. І ось тут виникає певний конфлікт. Для дитини, з її відкритістю до світу, важко буває відрізнити “хороших” дорослих від “поганих”. Дитина апріорі вірить до певного віку, що всі дорослі мудрі і добрі, що світ прекрасний, що їй ніхто не бажає зла й обов’язково допоможе, якщо виникне якась проблема. Тому батькам так важливо навчити дитину певним правилам у спілкуванні з незнайомцями, які допоможуть їй себе захистити. Але так, щоб не залякати, не порушити її довіру до світу.

– З вашої практики, на що діти “ведуться” попри всі заборони батьків?

Анна Ганжа: – Наприклад, коли діти гуляють постійно на одномуй тому ж ігровому майданчику, вони бачать там постійно одних і тих же людей. Сусідів чи батьки інших дітей. І починають сприймаьи їх як добрих знайомих, хоч, можливо, особисто ніколи з ними не спілкувалися. Тому легко можуть взяти у них цукерку чи погодитися на пропозицію кудись піти. Однак невідомо, які насправді у цих псевдо-знайомих людей наміри.Тому так важливо докладно пояснити дитині, хто насправді належить до кола рідних, близьких людей, яким завжди можна довіряти.

– Існують прості і доступні способи це зробити?

Анна Ганжа: Є так зване “правило світлофора”. Для дітей воно дуже зрозуміле і наочне. Ось зелене світло у світлофорі означає “дозволено”. У нашому випадку, йдеться про зелено коло спілкування. до нього належать, у першу чергу, батьки, брати і сестри, а також дуже близькі родичі, наприклад, бабуся, дідусь, можливо, дяді чи тьоті. Тобто це люди, яким можна беззастережно довіряти. Далі – жовте коло: далекі родичі чи друзі батьків, з якими дитина бачить, що батьки часто і вільно спілкуються. Це коло, звісно, буде ширшим. Однак вже дитина повинна радитися з батьками, що можна і що не можна у спілкуванні з цими людьми. А далі йде червоне коло, яке означає “стоп, зупинися, не можна, небезпека”. Це незнайомці або навіть люди, які живуть з нами в одному будинку, на одній вулиці, з якими ми вітаємося при зустрічі, але вони не належать до близького кола спілкування батьків. Червоне коло – це люди, у яких заборонено брати солодощі, з ними нікуди не можна йти. Якщо дорослі з червоного кола звертаються до дитини про допомогу, вона одразу повинна розуміти, що у них не дуже хороші наміри. І краще якомога швидше від неї відійти. Бо є таке правило, що незнайомі дорослі не просять допомоги у дітей. Дорослі просять допомоги у дорослих.

– Якщо дорослий все-таки звернувся з проханням допомогти: піднести, показати дорогу, то як дитина має реагувати в ідеалі, чому її варто навчити?

Вікторія Сідненко: – Дитина повинна відмовитися і не дати себе торкатися. Це найголовніше. Взягалі у дітей з ранього віку є така реакція: дитина ховається за маму або трішки відходить, коли до неї звертається “чужий” дорослий. Це природна реакція захисту. Тому, коли батьки занадто наполегливо вчать дитину переборювати страх спілкування, навіть тиснуть на неї, щоб була ввічливою, до всіх привітгною, не росла “боягузом”, то можуть цю реакцію захисту знищити. Направді не треба боротися з сором’язливістю. Дитина підросте – і почне спілкуватися вільніше. Однак, маючи правильну природну реакцію на незнаймців, може врятуватися у деяких негарних ситуаціях.

– Є такий вираз: незручні діти – незручні для здійснення насилля. Про яких дітей мова?

Анна Ганжа: Незручні діти – це ті, які не звикли, що ними помикають чи маніпулюють. Ті, що мають власну точку зору, розуміють, що їм подобається чи не подобається. Звикли, що їх питають: тобі так зручно, так нормально? Знають, що можуть виказати власну точку зору і що до неї дослухають, що дорослі враховують їхню думку. З самого малечку це такі, знаєте, маленькі особистості. Вони звикли до поваги до себе. І з такою дитиною важко щось зробити поза сімейним колом. Хоча батькам теж нелегко з такою дитиною. Бо вона може сказати: ” Ні, я нікуди не піду і такого не одягну”. Добре, коли батьки не тиснуть, а вчать спілкуватися, домовлятися, дають якісь комунікативні навички. Такі діти зазвичай добре знають кордони, за якими вже їм стає неприємно чи некомфортно. Така дитина, потрапивши у “великий світ”, де поряд може не бути батьків, вже розуміє, що вона не буде терпіти. І коли у певній ситуації трапляються якісь неприємні дотики, то вона вирішує: ні, це мені не подобається, краще я піду. Але якщо дитина звикла до психологічного чи фізичного насилля у родині, то вона виносить цей досвід у великий світ. Тоді вона думає: незнайомі, але старші люди можуть на мене кричати – і це нормально. До мене можуть застосовувати фізичне насилля – і це теж нормально. А це вже прямий шлях до будь-якого насильства.

(Повний варіант розмови з дитячими психологами ви можете переглянути у відеоверсії)

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: