Декомунізація у Європі. Досвід Польщі, Чехії та Естонії для України

0

Як відбувалася декомунізація у Польщі, Чехії та Естонії? Чим вона відрізняється від української боротьби з радянським минулим, та що спільного мають процеси засудження тоталітарного режиму у чотирьох Східноєвропейських країнах?

Про це учасникам школи міжнародної журналістики «Виклики декомунізації», нещодавно відбувалася в Українському католицькому університеті (Львів)  розповідали історики та журналісти Володимир В’ятрович, поляк Анджей Котуля, чех Петер Вагнер та естонець Аарне Веедла.

Декомуізація Європа

Інфографіка: Рузання Давітян

 

 

Польща: декомунізація-люстрація

Державна безпека. Революція, а з нею і повалення радянської влади у Польщі відбулися без крові й терору.  За тим постав  так званий уряд національного компромісу. Почався процес усунення колишніх комуністів та співробітників спецслужб із державного апарату.

Декомунізація фактично означала люстрацію, себто очищення влади. Колишню міліцію розпустили, працівники КДБ пішли у відставку. Постала нова поліція та охорона державної безпеки.

  – Тут виникло складне питання: чи може людина, яка працювала у радянських силових структурах Польщі працювати у новій незалежній державі.  Чи нові функціонери будуть лояльними до нової держави?, – розповідає Анджей Котуля.

Національна оборона. Коли говорити про декомунізацію польської армії, то по-суті ніякої люстрації там не відбулося. Частина кадрових офіцерів лишилася при посадах, війську повернули автентичні символи, зокрема – білого орла у короні.

Декомузація у Польщі

Декомузація у Польщі

Процес інтеграції Польщі в НАТО вимагав поширення освітніх стандартів заходу. Частина генералів та полковників, які вчилися у Московських воєнних вишах часів «Організації Варшавського Договору», були змушені перевчатися у Америці та Британії. Це процес,  за словами Анджея Котулі, триває і досі.

Розсекречення архівів. Найскладніше було з відритими архівами колишніх спецслужб. Проводити декомунізацію було потрібно, але по яким законам? Одним з перших рішень стало розсекречення списків польських спецагентів, громадських активістів, які працювали на так зване КДБ. Матеріали опублікували, після чого вибухнув скандал. У списках знайшлися прізвища опозиціонерів, зокрема лідера руху «Солідраність» Лєха Валенси.

 – Нам потрібно було зрозуміти та вирішити: вони перебували у цих списках, як жертви, чи як агенти. У підсумку, ніяких покарань не відбулося. Засуджували тільки тих, хто намагався втаїти своє минуле. Люстраційний процес перетворився на пошук донощиків. Це була двозначна форма очищення минулого, однак варто зрозуміти: не всі співпрацювали із КДБ керуючись корисливими мотивами. Були такі люди, яких просто шантажували , – міркує Анджей Котуля.

Влада постановила, що всі, хто проходить через люстрацію має подати документ, в якому вказати чи був він агентом спецслужб, і з якої причини. Один із міських голів міста Шецин написав, що не працював з КДБ, але потім виявилося, що він таки обманює правосуддя. У ході люстраційного розслідування польські декомунізатори дійшли висновку, що мер працював на спецслужби, бо вони його шантажували. Він ще й намагався брехати цим спецслужбам. У підсумку – його виправдали.

Україна. 4 кити декомунізації

За словами директора «Українського інституту національної пам`яті» Володимира В’ятровича, декомунізація  – це політичний процес, який у поєднанні з економічними реформами та боротьбою проти корупції приведе країну до успіху.

Декомузація Україна

Декомунізація в Україні

Увічнення перемоги у Другій світовій війні. Після розпаду СРСР Україна отримала в спадок радянську модель історичної пам’яті. Події 1941-1945 років ми традиційно продовжували іменувати, як Велика Вітчизняна війна. При цьому, на офіційному рівні не говорилося, що для України війна розпочалася у 1939 році, коли Німеччина напала на Польщу, в складі якої перебували землі Західної України.

Новий закон тепер змінює закріплює перемогу над нацизмом у Другій світовій війні (1939 – 1945).

Доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. Цей закон відкриває архіви про злочини комунізму та масові порушення прав людини. Тепер відкриваються всі архіви радянських репресивних органів, встановлюється обов’язок оцифрування документів задля їх збереження та удоступнення, формується єдиний архів репресивних органів, незалежний від політичної волі силовиків.

Закон обмежує доступ до інформації, а не до документа, зняття самоцензури – відповідальність за поширення інформації несе особа, а не архівіст, декомунізація спецслужб та міліції – сучасні правоохоронці та спеціальні служби перестають бути пов’язаними з радянськими репресивними органами.

Імена репресованих, учасників визвольного руху будуть повернуті історії, розстріляні списки опубліковані, таємні вироки оприлюднені. Жертви репресій зможуть обмежити доступ до інформації, якщо вони забажають.

Правовий статус учасників боротьби за незалежність. У народі цей закон називають законом про УПА, мовляв таким чином Леніна на Бандеру міняють. Однак Володимир В’ятрович приводить приклад, що в Україні існує всього то 40 пам’ятників Степану Бандері, і тільки 3 з них були відкриті у 2000-хх роках. Решту встановили ще у 90-х, після розпаду СРСР.

Відповідно до цього закону визнається факт агресії Радянської Росії проти України, окупація та анексія Радянською Росією території України, законодавчо визначається, що у 1991 році відбулося відновлення незалежності України, спадкоємиці проголошеної у 1918 році Української Народної Республіки, а також визнаються нагороди та військові звання, які протягом 1917-1991 років присвоювалися українськими державними утвореннями учасникам визвольного руху.

Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки. Відповідно до цього закону в Україні перейменовувалися назви вулиць та населених пунктів.

 – Дехто думав, що цей закон їх не буде стосуватися, і ніяких вулиць та міст не потрібно перейменовувати. Приміром, так думали у Горішніх Плавнях. Але назву Комсомольськ не залишили. Таким чином ми навчили людей, що закон треба виконувати, – вважає пан Володимир.

Чехія: декомунізація без заборони комунізму

Ностальгія. Як би це дивно не звучало, але у Чехії комуністична партія заборонена не була.

Серед самих чехів навіть незважаючи на те, що вони пам’ятають придушення «празької весни» 1968 року, радянські танки у столиці, репресії, терор, є настрої до ностальгії за радянським минулим.

Чеський історик Петер Вагнер, який виступав на школі міжнародної журналістики «Виклики декомунізації» у Львові, вигадав метафору «більшовик в середині нас», і дійшов висновку, що декомунізація означає вигнати цього більшовика.

 – Наш президент Вацлав Гавел, що немає проблем із політичною и економічною реформами. Найскладнішим буде проблема реформування наших думок. Гавел виявився правим. Економічні реформи закінчилися успішно, а в плані ментальних змін, – говорить історик Петр Вагнер.

 

Ностальгію за Радянським Союзом пан Вагнер пояснює тим, що чехи, які сумують за тим періодом, роблять це, бо тоді вони були молодими. А молодість – це те, що запам’ятовується найбільше.

Міський простір. Та все ж, частина чеського суспільства намагається осмислити своє минуле за допомогою трансформації міського простору. Зокрема, один відомий художник розмалював Танк-34, який звільнив Прагу від нацистів у 1944 році, рожевим кольором. Інший приклад: чехи перетворили колишній комуністичний концтабір в музей, встановили пам’ятники жертвам комунізму. А замість пам’ятника другому комуністичному президенту Антоніну Запотоцькому встановили скульптуру англійського прем’єр-міністра Уїнстона Черчилля.

Декомунізація у Чехії

Декомунізація у Чехії

Приватизація. Соціалістичне майно колишньої Чехословаччини законодавчим шляхом було приватизовано. Так зробили із дрібною власністю.

 – Закони про так би мовити маленьку приватизацію зіграли велику роль. Тисячі чехів стали підприємцями, побудували бізнес. Зрозуміло, що вони більше ніколи не будуть прихильниками комунізму, – вважає Петр Вагнер.

Але є приклад, говорить Петер, коли один відомий колишній комуніст не зміг нормально побудувати підприємництво, і повернувся до підтримки комунізму.

Загалом же, приватизаційні закони дозволили чехам швидко побудувати середній клас.

Люстрація. Люстраційний закон передбачав публікацію списків співробітників радянських спецслужб в Чехії.

 – Це був сюрприз для багатьох людей, коли вони дізналися, що їх друзі чи рідні. Вони були очищені. Але на них більше ніхто не міг тиснути чи шантажувати, штибу, «якщо ти цього не зробиш, я скажу, що ти був радянським сексотом. У кожної людини є свояітсорія потрапляння у спецслужби. Мій знайомий 20 шпигував за нами, бо комуністи шантажували його родину. Проблема в тому, що ми судимо тих хто доносив, а не тих, хто змушував це робити., – розповідає Чех.  

Історична пам’ять. У Чехії зникла єдина правильна інтерпретація історії.

Історія – це мистецтво. Якщо в математиц 1+1 – це два, то в історії це може бути 5 чи навіть 9. Я мовлю про інтерпретації. Їх мусить бути багацько. В цьому смак історії, – вважає Петр Вагнер.

Вятрович

З ліва на право: Володимир В`ятрович, Анджей Котуля, Петр Вагнер

Декомунізація по-естонськи: КДБ одобрює

Декомунізація Естонія

Контроль. Естонець Аарне Веедла вважає, що Естонія була піонером в процесі декомунізації серед всіх пострадянських країн. На його думку, у 1988 році дерадянізація в Прибалтиці почалася під цілеспрямованим керівництвом КДБ.

 – Чому це все сталося? Лідер СРСР Михайло Горбачов хотів провести в країні демократизацію, отримати від цього певні вигоди. Але запиту знизу на ці реформи не було. Тому керівники держави використовують місцеве естонське КДБ для того, щоби створити у суспільстві запита на ці реформи, – розповідає пан Веедла.

Естонською владою було прийнято рішення опублікувати імена тих співробітників КДБ, які не заявили, про те, що працювали на тоталітарний режим. Колишні спецагенти самі мали розкрити себе, і пояснити, чому і з яких причин вони працювали на Радянську владу.

Ааарне

Аарне Веедла

Результат. Естонія загалом – ліберальна країна. Саме тому, за словами Аарне Ведли не відбулося засудження колишнього комуністичного лідера ЕРСР. Функціонери розвідки, контррозвідки, очільники силових структур по-суті не були засуджені.

Натомість були прийняті закони:  «Злочини окупаційних режимів» та закон «Про осіб, репресованих окупаційним режимом»

Історики розповідали у своїх працях про злочини радянського режиму: депортації місцевого населення, репресії, терор.

 – Ми робимо декомунізацію, аби показати світу, що з нами сталося, – говорить Веедла.

Інфографіка: Рузанна Давітян

Коментувати

18 жовтня 2017