Чи потрібні нам харизматики? – Відповідь від Інституту лідерства

0

В затишній виставковій залі галереї сучасного мистецтва «Арт-місія» зібралось близько 60 зацікавлених у фаховій розмові щодо харизми лідера. Відкритою лекцією саме за таким напрямком цього разу продовжив цикл започаткований Інститутом лідерства автор відповідного, єдиного вітчизняного підручника, професор, доктор історичних наук Олексій Нестуля.

12751709_1726961590883064_1441784257_o

Двогодинний екскурс в історію й філософію поняття харизматичного лідерства проминув, як одна хвилина й аудиторія жваво долучилася до діалогу, засипавши поважного лектора запитаннями й проханням уточнень, а то й жартами на тему сучасних «харизматиків», присутніх в нашому медіапросторі.

Але давайте по порядку. Почав свою розповідь Олексій Нестуля з констатації, що цивілізаційні зрушення завжди були під силу тільки харизма тикам – вони готові виходити з колії, виявляти героїзм і вести за собою громаду. Це можуть бути теологічні харизматики, якими були, певно, Моїсей і Ісус Христос, або цілком мирські, що будували імперії, як Олександр Македонський чи Наполеон, чи цілком інакші, та не менш значимі, як винахідники Леонардо та Галілей, а були ж ще й, назвемо їх так, «неетичні харизматики» Гітлер, Сталін, та й не лише вони – негативна складова їх лідерських якостей аж ніяк не применшує їх харизматичності, навпаки. То що ж таке харизма – це питання займало уми багато віків поспіль?

12768050_1726961597549730_1580676017_o

Слово χάρις уживалося в старогрецькій міфології для позначення здатності привертати до себе увагу. Харитами називалися старогрецькі богині краси, грації і витонченості.

За Фрейдом формування харизматика трактується дещо лінійно, але й його учні, а згодом наукові опоненти – Юнг та Адлер, констатували, що формування цієї сукупності якостей у людини відбувається в дитинстві у віці від 3 до семи років, коли вона вперше стикається з дорослим світом і його викликами – від агресивності тиску на юну особистість, від того, наскільки дитина почуватиметься захищеною любов’ю батьків, і визначиться потім, яким саме харизма тиком вона стане – безжальним чи відповідальним до соціуму.

Харизма найчастіше виникає в екстремальних історичних умовах, коли формується відповідна соціально-психологічна потреба. Якості харизматичного лідера, що діє на релігійній або політичній арені, містифікуються. Його вважають пророком, гігантською історичною фігурою, рятівником, напівбогом, що здійснює «велику місію» приписуються всі успіхи його прихильників.

Всі ці наукові обґрунтування – філософські й психологічні, які характеризують харизму лідера, як суспільне явище, Олексій Нестуля щедро ілюстрував життєвими ситуаціями, як з історичної площини, так і абсолютно зрозумілими, котрі ми можемо асоціювати з власним життєвим досвідом.

Суспільство потребує харизматиків, бо в критичні моменти шукає в них прихистку – це може бути образ мудрого батька, що вбереже й захистить, або звитяжного героя, що навіть ціною життя послідовників, досягне високої мети, або справедливого царя, виявів харизматиків може бути чімало, і далеко не всі з них підуть на користь, як окремій людині, так і суспільству в цілому. Адже харизматик якоюсь мірою вважає себе месією, одержимий власною ідеєю і не часто погоджується рахуватися з потребами не те що людей, а навіть найближчих послідовників. Ще одна цікава риса харизма тиків – вони намагаються максимально контактувати з аудиторією особисто – так краще діє їх власна «магія упокорення», інакше вона розпорошується й мінімалізується.

12062869_1726961594216397_1382799483_o

І вже майже насамкінець з залу пролунало питання до Олексія Олексійовича, чи є наші керманичі України – Яценюк і Порошенко, на даний час харизматичними лідерами?

Панове, дещо Вам зачитаю, – зацікавив аудиторію Олексій Нестуля. – Потім розповім, звідки ця цитата. Отже, характеристика. Найбільш характерною їх властивістю є схильність до утворення т.з. «надцінних ідей», у владі яких вони потім і опиняються. Ці ідеї заповнюють їх психіку і здійснюють домінуючий вплив на всю їх поведінку. Найважливішою такою «надцінною ідеєю» є думка про особливе значення такої особистості. «Ми пройдемо цей шлях, хто б що не говорив – і тільки ми це можемо зробити». Відповідно, особливими рисами психіки таких людей є дуже високий егоїзм, надмірна зарозумілість, це люди край вузькі й однобокі, вся оточуюча дійсність має для них інтерес лише настільки, наскільки вона стосується їх особистості. Все що не має близького й інтимного відношення до їх «Я», видається їм мало вартим уваги. Вони не прощають ні байдужості, ні незгоди. Незгодні вважаються в кращому разі дурними, а в гіршому випадку їх поставлять в ряд ворогів. Не зацікавлені вони ні в науці, ні в мистецтві, ні в політиці, якщо самі не беруть найближчої участі в розробці відповідних питань, якщо не є особисто діячами у цих сферах. Навпаки, яким би вузьким і мало дієвим було питання, коли ним займаються вони, цього має бути достатньо, на думку цих осіб, аби цьому питанню надали загальної уваги. Вони вкрай наполегливо відстоюють свої думки. Для них важливо лише те, що хвилює їх. Вони шукають ворогів серед свого оточення і перекладають всю відповідальність на них. Ніколи не визнають своїх помилок. Організації, які вони очолюють, постійно знаходяться у стані бойової готовності. Без війни вони не можуть утвердити свою значимість і підкреслити свою роль в організації, тому вони постійно ведуть пошук ворогів. І т.д., можна ще довго читати. Знаєте, що це за визначення? Так російський психоаналітик Ганнушкін описує параноїка, погодьтеся, звучить, аж надто знайомо…

І тим не менше, без харизматичних лідерів нам не можна, але соціуму потрібні відповідальні харизматики, на чолі з якими буде можливість зробити прорив і досягти для нашого суспільства достойного рівня життя.

Вчилась харизматичному лідерству Марія Бойко   

Коментувати

20 вересня 2017