Боєць АТО Георгій Сьомін: «Наша країна – поранений звір. Ми повинні вилікувати її та зробити з неї сильного хижака, який даватиме відсіч ворогам. Інакше – не маємо права на існування»

14 березня наша країна відзначає День добровольця. Тож до студії видання «Трибуна» завітав боєць окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ» Георгій Сьомін, який у свій час добровільно пішов на фронт, в АТО, захищати Україну. Ми поговорили з ним про феномен українських добровольців, боротьбу в тилу та спортивні й вишкільні традиції «Соколу» – однієї з найдавніших українських громадських організацій, заснованої у 1894 році.

Боєць АТО Геогрій Сьомін: «Наша країна – поранений звір. І наша задача - вилікувати її та зробити з неї сильного хижака, який даватиме відсіч ворогам. Інакше - не маємо права на існування»

Боєць АТО Геогрій Сьомін: «Наша країна – поранений звір. І наша задача – вилікувати її та зробити з неї сильного хижака, який даватиме відсіч ворогам. Інакше – не маємо права на існування»

Георгію, Україна вперше святкує День Добровольця. Розкажи про те, чому і як ти вирішив стати добровольцем?

Дивлячись на ситуацію, яка склалася у 2014 році. Ми не мали професійної армії. Ще з 90 років нашу армію скорочували, знищували, намагаючись зробити нас безхребетними. І коли росіяни у 2014 році напали на Україну, то наша країна мала строковиків, і трохи більше 4 тисяч контрактників. Але це була не та сила, яка могла захистити навіть тримільйонний Донбас. Я зі своїми побратимами із всеукраїнської громадської організації «Сокіл» зголосився стати добровольцем, і захищати Україну пліч-о-опліч із бійцями Збройних Сил. Ми увійшли до сформованої окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».

Коли розпочалися бойові дії на Сході України, то більшість захисників була із добровольчих формувань, чи все ж таки основу склали бійці ЗСУ?

Знаючи особистий досвід одного мого друга, який стояв на Євромайдані по той бік барикад, скажу наступне: коли вже розпочалася активна фаза АТО, його кинули туди, як строковика. Жителі Донбасу боялися, що це до них прийшли якісь бандерівці, і ми пам’ятаємо, як вони зупиняли українські танки та іншу техніку, яка їхала захищати кордони нашої держави. Тож першими в бій вступили строковики й частина контрактників. Ближче до літа боротьбу розпочали добровольчі формування.

Наскільки нам відомо, першим добровольцями стали учасники «Сотні Самооборони Майдану», які пішли на вишкіл а потім стали в лави захисників України…

Так. У свою чергу – багато моїх знайомих та друзів, які походять із середовища футбольних ультрас, були активними учасниками Євромайдану, записалися у різні добровольчі формування.

Організація військових дій має бути впорядкованою. Якими були юридичні підстави діяльності добровольців. Їх зачисляли до певних батальйонів та полків, кому вони підкорялися?

Першими добровольцями стали батальйони міністерства внутрішніх справ (МВС), тобто по-суті – «Айдар», «Дніпро-1», «Кривбас», «Донбас». Це не були регулярні війська. Їх призначення – зачистка окупованих територій від терористів. В більшості випадків вони йшли у бій першими. Влада налаштовувалася, що у добровольців є високий бойовий дух, і вони будуть сміливо захищати країну. Він контрактників та строковиків ніхто цього і не очікував. Ми зазнавали невдач, бо військові думали, що це війна наче б то із нашими братами, і ніхто не знав, що ж робити.

Як проходив процес організації добровольчого руху? Вишколи, тренування?

Мій друг Юліан Матвійчук пішов у полк «Азов». Спочатку вони мали три тижні тренувань, а потім вже їх відправили на фронт. Хоча, на мою думку, за три тижні не можливо підготуватися до бойових дій.

Георгій Сьомін з побратимами

Георгій Сьомін з побратимами

А в «Карпатські Січі» як усе було?

Батальйон «Січ» стояв у Курахово, і там відбувалося навчання добровольців із «Карпатської Січі». Вже бійці з певним досвідом допомагали нам з тренуваннями, вчили як поводитися з кулеметом, тренували бойовий впоряд. У нас проводилися ідеологічні лекції, які читав один із лідерів «Соколу», загиблий Мирослав Мисла. І ми розуміли, що бути добровольцем – це гордо. Ти кинув усе: батьків, родину, дівчину, бізнес, і пішов захищати Україну.

Скільки ти сам воював на Сході? Як і чому повернувся сюди?

Я провоював там 4 місяці. На той момент армія була непогано організована і укомплектована. Мався певний досвід ведення бойових дій. Ми вже розуміли, як воювати. А на фронті певною мірою все зрозуміліше, ніж у тилу. Там ти знаєш, хто твій ворог, куди треба стріляти і що робити. А от в тилу все куди складніше: тут інколи складно вбачити, хто ворог, хто проти, хто за. Тут політика.

Перед Майданом чимало молодіжних організацій заявляли, що вони патріоти, націоналісти, що вони за Україну. Але коли прийшов час діяти, то хто пішов на фронт – хлопці з «Соколу», його лідери, зокрема – Юрій Чорнота.

На 2016 рік уже вистачало добровольців, які свідомо були готові лишатися на фронті, які пройшли вишколи, тренування, мали досвід бойових дій. Саме вони сформували ядро армії. Тож у багатьох мобілізованих, а також частини добровольців, які мали вдома сім’ї, дітей, почали задумуватися про повернення додому.

Зараз вже вояки мають оснащення, воюють у повному бойовому комплектуванні, а не у капцях та кедах, як то було спочатку. У цьому велика заслуга волонтерів. Вони те, як добровольці, самі пішли допомагати солдатам на фронт.

Коли ти повернувся з фронту, то боротьба по-суті продовжилася. Ти очолюєш полтавський осередок всеукраїнської громадської організації «Сокіл». Розкажи про неї, про її ідеї, завдання, мету.

«Сокіл» засновано у 1894 році на Галичині, як спортивно-пожежне та руханкове товариство. «Сокільці» готували молоде покоління, до того, що прийде час і Україна отримає свою державність. І тоді виникне потреба розбудовувати громадянське суспільство, інституції, політичне життя. Спочатку «Сокіл» не був парамілітарною організацією, бо австрійська влада цього би просто не дозволила. Тому від початку «сокільці» займалися збереженням української культури та вихованням молоді.

Cокіл

Нажаль «Сокіл» втратив свою традицію. От «Пласт» не втратив – вони виїхали до Європи, продовжували там вишколи, походи, роботу. А «сокільці» разом із «січовиками» вливалися до військ «Українських січових стрільців», потім – переформатувалися в Українську галицьку армію. Далі – у період польської окупації «Сокіл» діяв виключно як спортивне товариство. З початком Другої світової хлопці з організації пішли у «Карпатську Січ», потім – в УПА. Після того, на жаль, традиції «Соколу» тимчасово завершуються.

А коли вже тоді «Сокіл» відновив своє існування?

Уже в період незалежності «Сокіл» відновив свою роботу в 2006 році. Ми хочемо донести до молоді певну альтернативу. Що ми бачимо зараз у середовищі підростаючого покоління – алкоголь, куріння, наркотики. Ми ж даємо альтернативу. По-перше – це спорт. По-друге – ми будуємо свою національну державу, і хто як не ми маємо включатися в ці процеси, змінювати все.

Георгій Сьомін. Мітинг біля Шевченка

У чому саме традиції «Соколу»?

У нас є історичне підгрунтя. І крім того – ми працюємо над військовими вишколами. Проводимо виїзди, тренуємося, розповідаємо, як правильно поводитися зі зброєю.

Україна подібна до Ізраїлю: ми оточені ворогами, адже воюємо, даємо відсіч тим, хто хоче відкусити наш шматочок землі, будуємо державу.

Наша країна – як поранений звір. Ми повинні вилікувати її та зробити сильного хижака, який даватиме відсіч ворогам. Інакше ми просто не маємо права на існування.

Відео: Сергій Котелевець

Над текстом працював: Роман Грицун

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: