Битва за наші вулиці: 115 років, 6 хвиль перейменувань

2

Скоріш за все, вулиці Полтави знову перейменують. Знову, бо історія нашого міста за останні 100 років знала більше п’яти таких назвозмін. Останнє десятиліття царського періоду, доба УНР, директорії та гетьмана Скоропадського, початок комуністичної епохи, два роки нацистського режиму, повернення радянської влади, і, врешті, відновлення незалежності в 1991 р. – кожен з цих епізодів гостросюжетного серіалу «History of Ukraine» супроводжувався зміною назв багатьох міських вулиць. Тож давайте поглянемо на всі ці події в висоти часу, аби згадати, коли, як і за яких умов вулична географія міста, що над Ворсклою, зазнавала трансформацій.

Корпус

(Петровський Полтавський кадетський корпус. Фото: http://histpol.pl.ua/)

«Поверніть мені мій 1909»

Перед тим, як помчатися у рік 1909, давайте зупинимося в 1901 році на нинішній вулиці Куйбишева (там зараз ляльковий театр, школа №3). Тоді вона звалася Поштамською. Але у 1901 році громадські активісти, імперіалісти і всі, хто любив фізику й математику, святкували сотий ювілей з дня народження Михайла Остроградського. От і назвали Поштамську street в його честь.

Це був той час, коли історична пам’ять проукраїнських інтелігентів та царськорежимних консерваторів мала спільні точки перетину і могла знайти компроміс у плані вшанування відомих діячів культури. Такою постаттю можна вважати Івана Петровича Котляревського. З одного боку – родоначальник української літературної мови, драматург, театральний діяч, автор «Енеїди», «Наталки Полтавки». Увіковічнити славу Котляревського пам’ятником, чи назвати в його честь вулицю – це тільки на руку членам товариства «Просвіта», українським політикам початку ХХ століття. Російському імперіалізму також добре від пам’яті про Котляревського. Ще б пак! Іван Петрович – штабс-капітан царської армії, учасник Російсько-Турецької війни 1806-1812 років, і зокрема – знаменитої облоги фортеці Ізмаїл. У 1812 р., коли Наполеон Бонапарт пішов війною на Російську імперію, наш письменник був організатором 5-го Українського козацького полку, що став на захист імперії в боротьбі з французькими військами. То чому би царській владі не любити Котляревського? Його постать об’єднувала, тож не дарма у 1908 р. полтавський губернатор граф М. Л. Муравйов затвердив клопотання міської управи і таки дав добро, аби вулиця Протопопівська була перейменована на вулицю Котляревського. Саме так ця вулиця називається і сьогодні.

Вулиця_Котляревського_(Полтава)_3

(Фото вулиці на початку 20-го століття. Джерело: wikipedia.org)

Така сама доля чекала на вулицю Іванівську. Полтавці, готуючись відзначати 100-річчя з дня народження Миколи Гоголя, вирішили, що буде непогано назвати одну з центральних вулиць на честь видатного письменника. Іванівська street зникла із карт, натомість з’явилася вулиця М. Гоголя. +1 в карму перейменувань.

Потім подумали полтавців, що не всіх крутих поетів ушанували, і давай знову назви міняти. Отак і вулиця Кузнецька, яка містила на собі ремісничі майстерні, кузні та ремонтні цехи, стерлася з лиця землі, відродившись з гордим іменем Олександра Пушкіна на табличках. Так само і вулиця Новополтавська отримала ім’я Тараса Шевченка.

У Росії дуже любили відзначати знаменні історичні дати, змінюючи або даючи назви вулицям міст, які до цих святкувань напряму причетні. Отже: сідаємо в машину часу і виставляємо на циферблаті дату: 27 червня 1909 року. Саме тоді цар Микола ІІ приїхав до Полтави, аби випити келих вина і відсвяткувати 200-річницю перемоги Росії у Полтавські битві. Того було відкрили новий монумент – пам’ятник Олександру Келіну, коменданту міста в часи українсько-шведсько-російської баталії. Гранітно-бронзовий витвір мистецтва постав на розі вулиць Велико-Петровської та Інститутської, що вела до будинку Полтавського інституту шляхетних дівчат (зараз це – ПНТУ імені Ю. Кондратюка). А одна з вулиць в цей час отримала назву Келінського проспекту. Тоді перемога у Полтавській битві була для царизму чимось на кшталт 9 травня для сучасної Москви: урочисто, помпезно, ідеологічно. І це все 1909  – рік грандіозних перейменувань вулиць, які прилягали або проходили паралельно до самого центру тогочасної Полтави. Царська влада робила це, бо вочевидь у суспільстві існував запит на утвердження імен відомих діячів культури. При чому кожна зміна назви приурочувалася до певної знаменної дати – день народження, ювілей. У 2000 році Полтава також змінювала назви вулиць. Правда на честь іншого ювілею. Тоді наше місто відзначало 1100-річний ювілей, і  колишня вулиця Луначарського отримала нову назву – вулиця 1100-річчя Полтави.

Полтава 1918 – 1919. Спроби та плани українізації.

Перша Світова війна. Крах Російської імперії. Українська народна республіка. Гетьман Павло Скоропадський. Про відголоски цих подій у Полтаві розповідає щоденник лікаря Олександра Несвіцького, на власні очі спостерігав за тим всім. Завдяки його записам ми дізнаємося, що 25 липня 1918 року відбулося засідання міської Думи, на якому розглядалося питання перейменування вулиць та інших топонімічних об’єктів нашого міста. Вулиця Куракінську планували назвати ім’ям автора козацької конституції Пилипа Орлика. А головна вулиця міста Олександрівська (зараз це Жовтнева) мала бути названа на честь Івана Мазепи. Корпусний сад, прикрашений шедеврами ландшафтного дизайну та пам’ятником слави, який возвеличує перемогу Москви у Полтавські битві, міг отримати назву Мазепин Гай. Вулиця Єкатерининська (сьогодні – Р. Люксембург) мусила увінчатися іменем Лесі Українки, а Ново-Миколаївська (нині – Леніна) – Євгена Гребінки.

У цьому проекті цілком логічно планували змінити назву вулиці Жандармської (зараз – Червоноармійська) на Гайдамацьку, Інститутську на М. Костомарова, а вищезгаданий Келінський проспект на вулицю кошового отаман Костя Гордієнка.

Однак прихід, а за ним і утвердження більшовицької влади поставив хрест на планах інтелігенції українізувати вулиці Полтави. Вже наступного, 1919 року на історичних будівлях міста з’являються таблички з іменами «червоних» політичних діячів.

Комуністиний та царський comeback

Газета «Голос комуніста», яка вийшла друком 2 квітня 1919-го розповіла полтавцям про назви нових вулиць. Так, Дворянська вулиця перейменовувалася на вулицю Заливчого, Келінський проспект – на проспект Я. Свердлова, Петровска площа, вулиця і парк почали носити ім’я Крейцберга, Куракінська вулиця – Ардова, Соборна площа отримала назву Радянська, Олександрівська площа — Карла Лібкнехта, а вулиця Олександрівська ознаменувалася гордим на той час іменем Рози Люксембург.

Та вже 29 липня 1919 року у Полтаву приходять війська білої гвардії, які хотіли, не багато не мало, а воскресити царську владу. Ну, цього вони не зробили, а от назви вулиць вернути спромоглися. І ще одне перейменування, голова йде обертом, fatal error, збій системи…Фух.

У 1921 році радянська влада знову повертається і змінює назви вулиць.

Олександрівська вулиця була перейменована на вулицю ім. Жовтневої Революції, Куракінска вулиця отримала назву Повстанської. Олександрівська площу в 1921 році стала площею Свободи.

У 1922 році колишні Олександрівська та Куракінська вулиці були об’єднані в одну та названі Жовтневою. Березовий Гай отримав назву «Гайок Панаса Мирного». Сьогодні це, ймовірніше за все, Зелений Гай (вул. К. Лібкнехта), куди у 1936 році перенесли могилу письменника.

У 1923 році Вулиця Дворянська (зараз Паризької Комуни) була перейменована, як і у 1919 році, на честь Андрія Заливчого. Єкатерининську вулицю (зараз Р. Люксембург) назвали Червоноармійською. Тоді там дислокувалися казармами та військові госпіталі. Стрітенська вулиця (зараз Комсомольська) отримала назву Радянської. В той час там розташувався вищий орган Радянської влади на Полтавщині – Губернський Виконавчий комітет Ради Робітничих та Червоних депутатів.

1925 р. ознаменувався засіданням Пленуму Полтавської міської ради, на якому тему зміни назв вулиць підняли вчергове. І наслідки не забарилися: Воскресенський провулок і вулиця перейменовані на честь діяча комуністичної партії Чубаря, 3-тя Кобищанська вулиця отримала назву Панаса Мирного, і зберегла її до наших днів. Хрестовоздвиженська вулиця і провулок були названі на честь державного, політичного діяча Каменєва . Соборна площа отримала ім’я Червона.

А от вулиця вулиця Троцького в той час була названа в честь радянського партійного, державного і військового діяча Михайла Фрунзе.

«Німецька конкіста»

Не минуло і двадцяти років, як вулиці Полтави знову міняли свої вивіски із назвами. Восени 1942 року до Полтави прийшли гітлерівські війська, встановивши тут свою політичну владу. Завдяки газеті «Голос Полтавщини», яка була засобом масової інформації та рупором нацистської політики у нашому місті, можна дізнатися, які ж назви окупанти дали вулицям нашого міста. Жовтнева street повертає собі старе ім’я – вул. Олександрівська. Ім’я Карла Маркса також зникає з табличок та будинків. Ця вулиця повертає назву Архієрейська.

(Газета «Голос Полтавщини» за 1942 рік – джерело, яке розповідає про перейменування вулиць в даний період. Фото: archive.is)

(Газета «Голос Полтавщини» за 1942 рік – джерело, яке розповідає про перейменування вулиць в даний період. Фото: archive.is)

Вулиці Пушкіна, Котляревського та Шевченка залишилися. Натомість вулиця, яка носила ім’я Володимира Леніна повернула стару назву – Мало-Петровська, а вул. Карла Лібкнехта стала зватися Трегубівська.

Вулиця Радянська, знову стала зватися Монастирською.

Німці просто не могли залишити Радянські назви вулиць, так як утверджували свою систему цінностей. Імена Леніна, Карла Маркса, Фрунзе, Карла Лібкнехта й інших комуністичних діячів не вписувалися у німецьке бачення майбутнього Полтави.

«Радянська реконкіста»

Червона армія відвоювала Полтаву 23 вересня 1943 року. Радянська влада, яка повернулася до міста з часом почала воскрешати назви вулиць 1923 – 1925 років. Таким чином, центральна вулиця міста, яка зараз зветься Жовтневою аж до 1961 року взяла собі ймення диктатора Йосипа Сталіна.

Вулиця Фабрикантська (зараз там міститься 7 школа та один із корпусів аграрної академії) у 1951 році отримала назву Балакіна, в честь Василя Балакіна — радянського полковника, заступника командуючого артилерією Степового фронту, який загинув в 1943 році на Полтавщині.

У 1968 році колишня вулиця Прохорівська отримала ім’я радянського генерала Миколи Ватутіна.

Вулиця Созівська, яка в царську епоху звалася Макарівською, у 1951 р. була перейменована на честь однієї із керівників підпільної комсомольсько-молодіжної групи «Нескорена полтавчанка», Героя Радянського Союзу Олени (Лялі) Убийвовк. Того ж року на площі Дзержинського (зараз це майдан незалежності) встановили пам’ятник Сталіну.

Сталін Полтава 1951 рік

Пам’ятник Сталіну в Полтаві. 1951 рік. Фото: histpol.pl.ua

Таким чином, можна зробити висновок, що Радянська влада не раз змінювала назви полтавських вулиць, а особливо після Другої світової війни, аби увічнити імена тих людей, яких вважала героями, як у випадку з Л. Убийвовк чи «вождем» народів Й. Сталіним.

«Незалежність. Чергова зміна»

В епоху Української незалежності полтавські вулиці поступово почали отримувати нові назви. У 2000 році вулиця Карла Маркса отримала назву Володимира Козака.

Вулиця Козака

Вулиця В. Козака. Фото: uk.wikipedia.org

Сучасний Майдан Незалежності тривалий час носив назву Площа Ф. Дзержинського, але з кінця 1990-хх рр. отримав сучасне ім’я.

На Площі Конституції зараз дислокується Краєзнавчий музей імені В. Кричевського, пам’ятник Тарасу Шевченку. Але в Радянський час ця вулиця називалася площа Леніна.

Сучасна Вулиця Раїси Кириченко до кінця 2007 року була частиною вулиці Рози Люксембург. 6 грудня 2007 року депутати Полтавської міської ради на 22 сесії 5-го скликання проголосували за перейменування частини вулиці від вулиці Лідова до вулиці Пушкіна на вулицю імені Раїси Кириченко. На тій вулиці міститься студії звукозапису Полтавської обласної державної телерадіокомпанії «Лтава» (ОДТРК «Лтава»), де знаменита співачка записувала свої пісні.

Пам’ятник Раїсі Кириченко на однойменній вулиці. Фото: kartagoroda.com.ua

Пам’ятник Раїсі Кириченко на однойменній вулиці. Фото: kartagoroda.com.ua

Частина вулиці Куйбишева, яка пролягає від Корпусного Парку до вул. Козака отримала назву Чорновола, а вулиця Братів Литвинових, у часи незалежної України стала називатися Воскресенським узвозом.

Була у Полтаві вуличка, що звалася іменем Надії Крупської – дружини та соратниці В. Леніна. Однак у 2001 р. рішенням депутатів Полтавської міської ради вулицю перейменовано на честь Федора Моргуна (1924—2008) — радянського вченого–аграрія, економіста, господарника, письменника, багаторічного керівника Полтавщини, першого голови Держкомприроди СРСР, Героя Соціалістичної Праці

Це далеко не повний приклад змін назв полтавських вулиць за останні 24 роки, але і він доводить, що ці перейменування відбуваються в наші дні.

«Утверджувати національні та загальнолюдські цінності».

Всесвітньо відома лондонська вулиця Бейкер-Стріт названа в честь будівельника Вільяма Бейкера, і прокладено її у XVIII столітті. Вона має славу і популярність завдяки літературному герою Шерлоку Холмсу. Там навіть відкрито музей цього вигаданого детектива.

800px-Sherlock_Holmes_Museum

Чому британці не назвали цю вулиця ім’ям людини, яка її забудовувала. Вони відкрили музей на честь героя, який є надбанням як англійською так і світової культури. Жителі туманного Альбіону таким чином утвердили національні та загальносвітові цінності, які об’єднують.

Бо називати вулиці в честь політичних діячів – невдячна справа. Від діянь політика одним людям добре, а іншим – погано. Тому такі назви будуть роз’єднувати, а нам зараз потрібно єднатися, чи не так?

То чому ми повинні на наших вулицях утверджувати цінності, які своє віджили? Комунізм, більшовизм, нацизм – пройдений етап, і йому місце не на вулицях, а у музеях, галереях, підручниках, книгах. Імена вулиць повинні об’єднувати, нести хороший приклад. Ось, приміром є на вулиці Жовтневій ресторан «Зефір». На будівлі висить меморіальна дошка, яка розповідає про Гліба Котельнікова — винахідника першого в історії людства авіаційного ранцевого парашута.

Hlib_Kotelnykov_Poltava

Чому б не називати вулиці іменами винахідників, науковців, письменників, які народилися або жили у Полтаві. Адже вони зробили вклад у розвиток людської цивілізації, подарувавши світові свої творіння.

У нас безліч таких прикладів. Той же Іван Бунін. У своїх спогадах відомий письменник зазначав, що «самі в Полтаві я почав писати більш-менш серйозну белетристику». Згодом цей автор став лауреатом нобелівської премії з літератури. То чому би не увіковічнити його пам’ять назвою котроїсь із центральних вулиць?

Ми потроху починаємо рух у цьому напряму.

Приміром, одну з вулиць мікрорайону Браїлки названо в честь Марії Башкирцевої — французької художниці українського походження, майстра жанрового живопису. Дівчина стала першої українкою, твори якої виставлялися у знаменитому паризькому Луврі.

Марія Башкірцева. Мітинг. Фото: razommedia.com

Марія Башкірцева. Мітинг. Фото: razommedia.com

Давайте і надалі утверджувати національні та загальнолюдські цінності у назвах вулиць, пам’ятниках, адже це той приклад, який будуть наслідувати наші діти.

Роман Грицун

Коментувати

2 Коментарів
Олесик
• 16:37 | 18 лютого 2016

Прекрасна стаття! Дякую, трибуні за такі матеріали

Відповіcти
Джміль
• 15:05 | 18 лютого 2016

Ех, не втримав увагу. Зірвався з тексту

Відповіcти
20 вересня 2017