Купа вражень. Маріуполь: місто у пошуках балансу

0

Приазовське місто Маріуполь здивувало пропозицією “вільних кімнат” у старому приватному центрі, вулицею Курортною та взагалі намаганнями привабити відпочивальників. Адже цей промисловий центр Донеччини зовсім не спонукає до відпочинку: не пахне морем, не розважає аквапарками і не кличе  повалятися на золотистому пляжному піску. Тим більше, що він – не такий вже й золотистий.

Маріуполь

Маріуполь

Найбільше нині (після окупованого Донецька) місто Донеччини – Маріуполь – зустрічає подорожніх високими трубами задимлених потужних заводів. Поїзди наче в’їжджають у сизий дим, і хоч за всі дні перебування смогу над центральною частиною міста спостерігати не доводилося, дихається тут помітно важче, ніж на тій же Полтавщині.

Металургійний комбінат ім. Ільїча та “Азовсталь” – найбільші містоутворюючі підприємства Приазов’я. Тут трудяться 30 000 маріупольців, а раніше, коли працював “Азовмаш”, “заводських” було ще на 10 тисяч більше. Утім, їхня кількість може іще скоротитися: обидва заводи нині належать корпорації “Метінвест” Ріната Ахметова, і в місті курсують чутки про те, що кількість персоналу на них зменшуватимуть. Тим не менше, поки що комбінати – “священна корова” Маріуполя.

Навіть попри те, що викиди з них, на думку місцевих активістів-екологів, вбивають довкілля, а шлакова гора на узбережжі є однією з сумнівних пам’яток міста. Однак говорити про закриття не ладні ні представники міської влади, ні підприємці, ні  заводчани, ні більшість містян. Лише про оновлення, наприклад, встановлення сучасних фільтрів. Правда, не факт, що це можливо: побудовані століття тому цехи просто не передбачали будь-яких систем очищення. Тому поки що далі діалогів справа з покращенням екології у місті не просунулася.

Маріуполь

Маріуполь

Найбільший на Азовському морі промисловий порт – теж тут. Щоправда, зараз він не працює на повну потужність. Як і все інше в Маріуполі: місто, постраждале від бойових дій, розташоване у безпосередній близькості до лінії фронту, усе ще почувається настороженим, недостатньо безпечним. Тим більше, що у мікрорайоні багатоповерхівок “Східний”, який найбільше постраждав від артилерійських обстрілів у 2015 (тоді тут загинуло 30 людей, більше сотні отримали поранення) ще й сьогодні іноді чути віддалені залпи. Хоча, на перший погляд, буденне життя містян виглядає цілком собі мирним.

Місто у війні

Колотнеча у Маріуполі почалася на початку березня 2014. Спочатку це були проросійські мітинги. Потім – побиття учасників проукраїнських зібрань за бездіяльності тодішньої міліції. Далі – захоплення будівлі міськради.

– Ззовні це виглядало як протест місцевих, проросійськи налаштованих громадян. Пенсіонери, тітоньки передпенсійного віку, якась молодь. Однак мої студенти якось пішли туди з легендою, що хочуть долучитися. То кажуть, що всередині міськради їх зустріли чоловіки у камуфляжі та з військовою виправкою. Крім того, я постійно проходила повз міськраду до університету. І мене звідти часто питали, як пройти туди чи туди. У Маріуполі? В нашому компактному центрі, де всі все знають? Тому я не думаю, що все організували місцеві, – каже волонтерка Олена Золотарьова, яка протягом кількох років з однодумцями займалася допомогою блокпостам навколо Маріуполя і далі.

9 травня 2014 відбувся штурм та захоплення міського відділу внутрішніх справ. Його споруда і досі стоїть обгоріла, без вікон та перекриттів, як нагадування про ті тривожні дні. На стіні – меморіальна дошка загиблим правоохоронцям. Тоді місто перейшло під частковий контроль ДНР. Однак вже 13 червня батальйон “Азов” та підрозділи ЗСУ звільнили Маріуполь від окупантів. І хоча після того місто зазнало ще кілька потужних артилерійських обстрілів, більше з-під контролю України воно не виходило.

Маріуполь

Маріуполь

– Нас не треба переконувати у російській агресії. Нам звідси чудово було видно, що саме з російської території велися обстріли. Ми розуміли, що втратити Маріуполь – легше легкого, і акумулювали всі сили, щоб протистояти цьому, – так Дмитро Чичера, організатор Вільного простору “Халабуда”, пояснює своє активне військове волонтерство, а також те, чому рух маріупольських волонтерів виявився таким потужним.

Зараз у Маріуполі не полишає відчуття, що місто намагається ствердитися саме у своїй “мирності”. Переконати себе і всіх, що війна у найстрашніших її проявах – обстріли “Градами” та “Ураганами”, загиблі на вулицях, вибиті вікна та пожежі в обстріляних багатоповерхівках – сюди більше не повернеться. Що місто готове до розвитку не лише як промисловий центр регіону, а й як культурний. І що сюди варто інвестувати кошти, у тому числі міжнародним інвесторам.

Пошук нового обличчя

Маріуполь

Маріуполь

Цього найменше очікуєш, але в Маріуполі таки є на що подивитися.

Побудоване у 1778 році як козацька фортеця, місто досить непогано зберегло свою старовинну архітектуру. Якщо не двохсотлітньої, то столітньої давнини – точно. Щоправда, від давніх греків, які дали населеному пункту назву та рецепт смачних чебуреків (їх, кажуть городяни, добре готують у передмісті Сартана), у Маріуполі не лишилося ні колон, ні амфітеатрів. Хіба що грецькі культурний та медичний центри, а також кафедра новогрецької мови у Маріупольському гуманітарному університеті. Хоча, направду, для збереження культури та автентичності цього не так і мало.

Маріуполь

Маріуполь

Найдавніші споруди датуються серединою та кінцем XIX ст. Це, зокрема, споруда колишньої Маріїнської жіночої гімназії (нині одна зі шкіл), готель “Континенталь” та зал купецьких зібрань (нині – будинок культури “Молодіжний”), а також багатоквартирний будинок, відомий як Гамперівський. Щоправда, не всі вони зберегли свій первісний вигляд. Так, Гамперівський будинок (колись там нібито жив відомий у місті лікар) наступні мешканці “обліпили” балконами, а двір зіпсували прибудовами. А старовинну будівлю винного складу майже не видно за скляними “гламурними” вітринами “Проспект-центру”.

Утім, зараз Маріуполь, здається, взявся за збереження історичного спадку. Особливо – напередодні свого 240-річчя, яке святкуватимуть у вересні. Весь центр – у стані ремонту. Замість асфальту класично вкладають плитку, реконструюють драмтеатр та сквер навколо нього, а в самому парку будують ресторан на місці громадського туалету. Також під час ремонтних робіт там знайшли залишки фундаменту старовинної церкви Марії Магдалени. Їх обіцяють очистити, законсервувати, накривши скляним куполом, і надати городянам та туристам можливість огляду.

Маріуполь

Маріуполь

Чепурять деякі споруди навколо, приблизно 1930-1950 рр. будівництва.

Маріуполь

Маріуполь

Біля єдиного в 460-тисячному місті підземного переходу нам показують чотириповерховий будинок з баштою. Кажуть, зроблять там майстерню для молодих художників. Принагідно згадують, що промисловий Маріуполь пишається своїми вихідцями – Архипом Куїнджі (його ім’я носить одна з центральних вулиць та художній музей) та Віктором Арнаутовим, автором масштабних мозаїк. Вони прикрашають не лише деякі будівлі Маріка, наприклад, Дім зв’язку, а є й у США, де вчився і довго жив. Зокрема, його роботи прикрашають споруду Всесвітньої бібліотеки, кілька станцій метро, вежу Койт у Сан-Франціско та дзвіницю військової бази неподалік.

Маріуполь

Маріуполь

Маріуполь

Маріуполь

Місцем тяжіння для гостей, за задумом, має стати стара водонапірна вежа, яку зараз теж посилено реконструюють. Зараз вона ще закрита риштуваннями, але всередині вже майже все готово. У 34-метровій споруді – 6 ярусів. На першому буде інформаційний центр для туристів, на 2 – лекторій, де обговорюватимуть актуальні для містян питання, у тому числі, з представниками міської влади. На третьому буде коворкінг, користування яким буде платним. На 4 – 3D-музей, присвячений місту (екраном слугуватиме фрагмент старого баку для води), на 5 – зона відпочинку, а на 6 – оглядовий майданчик, звідки видно весь Маріуполь: історичний центр, заводи, спальні райони, море. Опікується проектом ГО “Вежа”, але загалом до нього долучено багато фондів, у тому числі і міжнародних.

Маріуполь

Маріуполь

Маріуполь

Маріуполь

Взагалі залучення міжнародних інвестицій у різні міські проекти – один з пріоритетів нинішньої міської влади. Це визнає навіть опозиція. Перед закордонними інвесторами намагаються “не втрачати обличчя”. Саме тому у різних рейтингах прозорості місто часто – у першій п’ятірці. Потенціал є: постраждале від військової агресії місто має посилену увагу з боку міжнародних благодійних фондів та організацій, що працюють над питаннями розвитку конфліктних та постконфліктних суспільств.

Маріуполь

Маріуполь

У місті багато різних громадських просторів – вільний простір “Тю”, “Халабуда” та інші. Там – постійні тренінги, вистави, концерти, поетичні читання, семінари, навчання японській мові, програмуванню та інші заходи. Користується популярністю і “Ізба-читальня” – бар, де час від часу також проходять творчі зустрічі. Відкрив його ветеран АТО Богдан Чабан. Колись такий заклад мав з друзями у Донецьку. Після окупації міста хлопці трохи партизанили, а коли це стало вже вкрай небезпечним, таємно залишили місто. Потому Богдан пішов захищати Україну.

Маріуполь

Маріуполь

Зараз, крім “Ізби-читальні”, має в Маріуполі ще доставку “Піцци Ветерано” – варіанту відомого ветеранського бізнесу. Каже, коли відкривалися, розраховували на обсяг 50 піцц на день. Зараз хочуть відкривати ще один пункт доставки, бо денне замовлення сягає півтори сотні піцц:

– Мабуть, легше було б переїхати в Київ, ніж щось робити тут. Тим більше, що я весь час мотаюся між двома містами. Але для мене це – виклик. Треба показати, що Маріуполь, по-перше, український. А, по-друге, може дійсно розвиватися, бути цікавим, а не лише працювати на заводах.

Активна громада міста почала єднатися і волонтерити з початком війни – і не припиняє досі, хоч частка військового волонтерства помітно скоротилася порівняно з 2014 роком. Тепер зусилля небайдужих містян спрямовані більше на розвиток міста. Цього року Маріуполь вперше прийняв фестиваль сучасного мистецтва “Гоголь-фест”. І  хоча формат заходу оцінили поки що далеко не всі мешканці, заявку на культурний центр регіону зроблено.

Маріуполь і море

Маріуполь

Маріуполь

Дивно, але в цьому місті зовсім не пахне морем. Принаймні, доки не вийдеш на пірс або пляж. Навіть попри те, що тут є промисловий порт, швартуються приватні яхти, а на базарі продають сушених бичків. Більшість пляжів не виглядають придатними для відпочинку. На піску – багато уламків скла, недопалків та дохлої риби. Місцеві стверджують, що “бичок дохне від спеки”, однак є і ті, хто вважає: всьому виною викиди з металургійних комбінатів.

Маріупольці здебільшого їздять купатися за місто або на так звану “Піщанку” – там, нібито, чистіше. Тим не менше, у приватному секторі неподалік моря здаються квартири, а вулиця Курортна своєю назвою натякає, що Маріуполь хоче розвиватися і в цьому напрямку.  Проте поки що неясно, що тут робити відпочивальникам більше 2 днів поспіль. Бо стан моря великого бажання купатися не викликає.

Маріуполь

Маріуполь

Набережна тут теж специфічна: від моря її відділяють залізничні колії та проїжджа частина. У міських парках, здається, могло б бути більше розваг. Хоча атракціони, у тому числі й водні, є в “Екстрім-парку” на березі річки Кальчик, що розділяє місто.

З Полтави до Маріуполя доїхати поїздом ніяк. Найближча станція – Дніпро. Квиток звідти коштуватиме 200-250 грн. Можна податися через Києв (близько 350 грн). Але ж треба врахувати і вартість проїзду до цих міст. Також можна спробувати доїхати автобусом. Це потягне на півтисячі гривень, але дорога дальня, а траса розбита. Проживання – від 100 грн за ніч у хостелі і від 550 грн за ніч за стандартний номер у готелі.

19 вересня 2018
18 вересня 2018