Український Еней замість декомунізованого Леніна: нові герої у сучасній міській скульптурі

Світлана Варвянська
20:06 | 13 червня 2018
0

Як міська скульптура змінює сучасні міста – велика дискусія у Полтаві.

Cкульптура

Cкульптура

Нові герої замість декомунізованих персонажів – у Полтаві говорили про традиції та тенденції міської скульптури та про те, як вона здатна змінити зовнішній вигляд і навіть внутрішнє наповнення сучасних міст. Модератор дискусії у галереї “Jump” – Катерина Рай, мистецтвозначець, дослідниця сучасного візуального мистецтва та радіоведуча. Участь в обговоренні також взяли полтавські архітектори Артур Ароян, Дмитро Верьовкін, засновник Харківської школи архітектури Олег Дроздов, куратор “Jump” Антон Усанов, місцеві митці та журналісти.

Дискутували про те, якою має бути сучасна міська скульптура, за якою логікою наповнювати нею міста і чи повинна влада підтримувати сучасне мистецтво. Основні тези – тут:

“Сучасне мистецтво – не обов’язково незрозуміле. Це – хибне сприйняття. Воно може транслювати навіть дуже елементарні сенси. Головне, це має дійсно прикрашати вулиці. Бо, як слушно зауважують колеги із “Сіті Лаб”, вулиці – це не лише місце, аби перейти з точки А в точку Б. Це той простір, де люди знайомляться, зустрічаються, спілкуються, дізнаються новини… І він повинен бути комфортним для людей”.

“У Полтаві існує проблема самоідентифікації. Тобто, ми не розуміємо: хто ми, що робимо у цьому місті, яка мета нашого існування саме тут, що можемо створити, що місто може дати нам, а що – показати іншій частині України. Цим і пояснюється те, що об’єкти, які з’являються – скульптурні, архітектурні – не створюють нових сенсів, а ніби грунтуються на основі минулих подій, історій, спогадів про них. На славі минулих років. Тож, щоб створити дійсно нове, нам спочатку треба усвідомити, хто і які ми є зараз”.

“Неодноразово чула думку, мовляв, “Полтава – провінційне місто”. Але я погоджуюся з тим, що це робить його менш вартісним. У нашій робочій групі, формуючи для України Стратегію 2020-2025, ми якраз робили акцент на децентралізації, на малих містах. Щоб нарешті використати з користю їхній потенціал та унікальність, показати її людям”.

“Полтава нікуди не поспішає. Самі городяни кажуть про неї як про спокійне, тихе, комфортне місто. Такий імідж у міста і в Україні. Однак є проблема, що багато людей звідси виїздить. Для цього є суб’єктивні, й об’єктивні причини. Так, хтось просто хоче жити у великому місті, шумному мільйоннику, яким Полтава об’єктивно ніколи не стане. А комусь не вистачає можливостей та активності великих міст, Полтава не відповідає їхнім вимогам до культурного життя. Однак, звісно, цей процес, коли люди виїздять у великій кількості, є досить болісним для Полтави”.

Окрім того, викликом для розвитку Полтави присутні назвали і брак робочих місць, який змушує містян мігрувати, і відсутність підтримки з боку влади.

“Звісно, влада не повинна впливати на розвиток сучасної культури у місті безпосередньо. Але може сприяти цьому через гранти, різні програми підтримки, проведення конкурсів на перетворення міського простору. Однак владу не цікавить сучасне мистецтво, і це, звісно, позначається”.

Звернення до історії, минулого, стереотипів, які складалися століттями призводить до того, що навіть недавно створені скульптурні об’єкти у Полтаві виглядають досить архаїчно.

“Скульптура у Полтаві досі представлена винятково монументальними пам’ятниками. Вони здебільшого гранітні, це або людська фігура на постаменті, або стереотипізоване “уособлення добра”” типу янгола”.

“Під час декомунізації ми позбулися багатьох арт-об’єктів. Так, було безліч малоцінних речей, але були й скульптури, які могли б стати пам’яттю про епоху, і саме по ним можна було б вивчати мистецтво у тоталітарній країні. На жаль, перед запровадженням Закону про декомунізацію ніхто не подумав про створення музею для всіх цих речей. І ту багато з них просто знищили, хоч діячі мистецтва і протестували. Тим більше, що в Україні було чимало об’єктів, які «тримають» цілі проспекти, площі, і з їх вилученням простір ніби втратив сенс, завершеність”.

“Декомунізуючи» певні об’єкти, певних ідолів минулого, ми чомусь намагаємося замість них знайти чи створити собі нових героїв. Ось навіть ця міні-скульптурка Енея тому підтвердженням. Має бути новий герой, нова персона, навколо якої все будується і створюється. Хоча насправді цікавими і сучасними є також об’єкти, які нікого не ідеалізують, нічого не прославляють, нікого не персоніфікують, а просто живуть своїм життям та прикрашають місто”.

Скульптура Енея

Скульптура Енея

Деякі з нових чи відносно нових скульптур у Полтаві – як от пам’ятник “Полтавській галушці” та “I love Poltava” – викликали жваве обговорення.

“Дійсно, влада у містян не питає, чи варто встановлювати той чи інший об’єкт. Однак ми повинні розуміти, що, якби існувала петиція про встановлення знайомого нам “I love Poltavа”, багато городян підтримали б цю ініціативу. Багатьом подобається і зовнішній вигляд, і суть цього об’єкту. Не можна це заборонити. Однак вихід і розвиток у тому, щоб наряду зі “спрощеними” об’єктами з’являлися витвори сучасного мистецтва, альтернативна скульптура. З часом городяни вже сприйматимуть її, як належне. Це з’явиться у їхньому контексті”.

Катерина Рай також навела кілька прикладів, як скульптура може змінювати життя міста. Зокрема, у німецькому Мюнстері кожні 10 років проводять виставку сучасної скульптури, яку відвідують близько півмільйона осіб. Це – сталий проект, тож за 50 років у Мюнстері з’явилося безліч цікавих об’єктів, і тому сюди приїздять зацікавлені, щоб вивчати розвиток сучасної скульптури. Власне, за півстоліття частина об’єктів із новаторства вже перетворилася на класику.

Мюнстер

Мюнстер

Як приклад паркового формату кураторка навела приклад ферми Гібса у Новій Зеландії. На її території учасники розташовують об’єкти так, щоб вони стали частиною природи, ландшафту. І це місце також стало цікавим туристичним об’єктом, розвивається зовсім не так, як могло б бути традиційно.

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: