Гроші на зміни: приклади ефективного використання грантових коштів

0

Небагато проектів можна реалізувати взагалі без грошей. А чекати, допоки на твою цікаву і суспільнокорисну ідею знайдуться кошти у державному чи місцевому бюджетах, можна роками і десятиліттями. Втрачаючи час, можливості, ентузіазм. Для того, щоб вимріяне перетворювалося з фантазії на реальність, якраз і варто скористатися грантовими коштами. Тим більше, що таких можливостей зараз чимало. Далі – кілька вдалих кейсів від людей, яких міфічними “грантожерами” точно не назвеш.

Гранти

Гранти

У маленькому селі під Полтавою Сергій мріє зробити повноцінний тенісний корт. Незрозуміле сусідам бажання має досить просте пояснення: у місті, де Сергій з родиною мешкав іще недавно, він всерйоз захопився великим тенісом. Тренер казав, що як для аматора чоловік показує досить потужні результати. Однак коли подружжя вирішило змінити орендовану «однушку» на старий і тісний, але власний, будиночок у селі, від тренувань Сергієві довелося відмовитися.  За ремонтами, городом,  домашнім птаством, доглядом за дітьми і роботою часу, щоб автобусом їздити на тренування у місто, зовсім не лишилося.

– Корт можна було б зробити на отій галявинці. Нею все одно ніхто не користується. Ясно, треба порівняти, зробити покриття, огородити, облаштувати. Але це не такі страшні гроші, певно? Власне, село іще б і заробило. Бо місцевих дітей я би вчив тенісу безкоштовно, а спортсмени з міста могли б платити за оренду кортів. Тим більше, що у Полтаві їх не вистачає, – розказує про свій задум Сергій.

Потрібних на реалізацію проекту коштів у Сергія немає. Звертатися до бізнесменів заважає відсутність потрібних контактів, брак досвіду і страх взяти на себе грошові зобов’язання, з якими потім «не розпетляєш». Тому, каже мій співрозмовник,  мрія, з великою вірогідністю, так і залишиться лише мрією.

Хоча насправді реалізувати задумане скоріше реально, ніж навпаки. Для таких проектів якраз існують грантові кошти. Причому не лише від міжнародних донорів, а й з місцевих бюджетів. Фінансування може бути як повним, так і частковим – за умови обов’язкової участі місцевих бюджетів. У будь-якому разі, це явно робить плани більш реалістичними.

Маленький майданчик у маленькому селі

Саме так зробив Роман Марченко з Ручок Гадяцького району. Для того, щоб у його маленькому селі з’явився дитячий майданчик, він скористався Обласним конкурсом проектів розвитку територіальних громад Полтавщини.

– Село у нас невелике, але дітей останнім часом побільшало. Однак ігрового майданчика тут не було, скільки себе пам’ятаю, – говорить 23-річний Роман. – Взяти участь у конкурсі мені запропонувала голова сільради. Разом обрали місце. З проектом, заповненням документів у сільраді мені теж дуже допомогли – все-таки досвіду «паперової» роботи у її співробітників більше. Гроші отримаємо вже цього року і, надіюся, до тепла дитячу зону вже й облаштуємо.

Майданчик

Майданчик

Майданчик у Ручках переміг у конкурсі малих проектів – до 100 000 грн. Частину коштів на нього дадуть з бюджету тепер уже Петрівсько-Роменської ОТГ, до якої з грудня 2017 належать і Ручки.

Полтавська урбаністика

Урбаністика

Урбаністика

У ГО «CITY lab» власну грантову історію називають доволі скромною. За три роки існування (з 2014-го) отримали три гранти на реалізацію двох проектів – “Полтава велосипедна” і “Твій простір”.

– У першому випадку це був субгрант від української організації, яка реалізовувала програму Європейського союзу обсягом 50 тисяч гривень на 9 місяців. В другому – від міжнародного фонду “Відродження”,120 тисяч грн на 4-місячний проект, 27 тисяч грн ми не використали і повернули грантодавцю. А також місцевий грант від ГО “Нова Полтава”, бо отримали гран-прі в конкурсі місцевих грантів – це 50 тис грн без зарплат, лише на матеріальне обладнання, використали частину коштів, – розказує Ірина Садовнікова із «CITY lab».

За її словами, грантова підтримка дає можливість громадським організаціям  приділяти роботі над проектами більше часу, адже там може бути закладена заробітна плата персоналу проекту.

– У нас зазвичай це було 2-4 особи, не більше. Звісно, заробітні плати в тих проектах були не на ринковому рівні, тому паралельно ми працювали і на інших роботах. Багато хто вважає, що в ГОшках люди отримують дуже високі зарплати. Певно, що існують і такі проекти, але в нашому випадку це якраз були доволі смішні гроші. Власне, ми робимо це, бо переймаємося розвитком нашого міста.

При цьому фандрайзинг – процес пошуку та отримання грантових коштів – Ірина називає важкою та затратною, з огляду на час та зусилля, роботою. Навіть написати заявку грамотно і переконливо займає не один день. У кращому випадку, цим повинна займатися окрема особа, однак у «CITY lab» такої не знайшлося, тому і грантова історія – скромна.

– Сфера в якій ми працюємо, є специфічною і доволі вузьконаправленою. Грубо кажучи, це не “мейнстрімні” теми. Доводиться довго шукати конкурси чи донорів, в пріоритети яких ми вписуємось. Однак ми ніколи не надумували проекти, аби тільки б потрапити в якусь тему конкурсу грантів.

Тим не менше, реалізувати задумане за допомогою грантів здебільшого вдалося. “Полтава велосипедна” як проект мав кілька напрямів, одним з яких була розробка велостратегії. Пізніше, вже після завершення проекту, її ухвалили на сесії міської ради як Велосипедну концепцію для Полтави. На жаль, попри подальші старання активістів, вона досі нереалізована. Ірина зізнається: сприймає це як особисту невдачу, хоча і після закінчення проекту продовжує займатись цієї темою.
Проект “Твій простір” отримав літню сцену, лавки, урни, має освітлення, в теплу пору там проводяться різноманітні заходи. Його внесли у перелік зелених зон, тобто офіційно це тепер сквер ім. Лисенка.

– Ділянку можна і далі розвивати і робити більш затишною, але вже зараз вважаю цей проект доволі успішним – місце користується попитом у містян.

СITY Lab

СITY Lab

Зазвичай у кожного донора є свої вимоги до звітності. Часто це описовий і фінансові звіти з багатьма додатками. Як координаторка обидвох проектів Ірина несла відповідальність за своєчасну звітність. Адже все дуже суворо: витрати обгрунтовуються і підтверджуються бухгалтерською звітністю, первинними документами. Також звітували на сайті ГО – коротко описували статті витрат за грантом.

Стати частиною громади

Родина Наталки Діди була змушена переїхати у Полтаву з Луганська після початку війни. Каже, акліматизуватися було важко. Навіть попри те, що нові співробітники в обласній бібліотеці та сусіди в приміському селі, де винайняли житло, поставилися з теплотою.

– Не вистачало розуміння того, що ми пережили і переживаємо. Ми потребували спілкування з людьми, які відчувають те саме, що й ми, мають такий же досвід, – пояснює Наталя.

Так виникла ідея створити ініціативну групу «Полтава-Самодопомога». Вона об’єднала внутрішньо переміщених осіб та членів родин бійців АТО.

– Хто, як не ми самі, найкраще знає, що нам потрібно? Але при цьому іноді спостерігали дивну ситуацію, коли окремі організації отримували гранти на вирішення проблем ВПО, проте пропонували зовсім не те, що нам треба. Тому вирішили братися за справу самі, – пояснює співрозмовниця.

Наразі група змогла отримати вже чотири гранти. Усі – невеликі. Перший – 25 000 грн. –  на соціальний пункт прокату побутової техніки для ВПО. Ясно, що мало хто зміг вивезти з собою пральні машини чи мікрохвильові печі. Проект отримав фінансування від Агенства ООН у справах біженців у рамках грантової програми з підтримки ініціатив переселенців, що впроваджується ГО “КримSOS”.

– Купили праску, пральну машинку на 10 кг, обладнану також сушаркою. Потреба у цьому велика, особливо у тих, хто живе у гуртожитках або приватному секторі без водогону. Навіть маючи гроші на купівлю, пралку не завжди можна підключити. Поки наша родина з чотирьох осіб жила у селі, на прання витрачався цілий день, наприклад, – розказує Наталя. – Встановили все в приміщенні однієї з протестантських церков Полтави. Ці люди підтримують нас з 2014 року і грошей за оренду не беруть.

На другий грант купили швейну машинку і організували невелику майстерню. Хтось користується машинкою для буденних потреб родини, інші – вчаться шити. До того ж це – хороший спосіб знайомитися і спілкуватися один з одним.

Полтава-Самодопомога

Полтава-Самодопомога

– Наш третій напрямок – клуб інтелектуальної гри. Нині опікуємося майже тисячею родин, що переїхали з окупованих територій. Коли вирішилися нагальні проблеми: що їсти, у що вдягатися, де жити, захотілося й поживи для розуму, для душі. Ми збираємося разом: малюємо, шиємо іграшки, спілкуємося. Так і виникла ідея створити клуб з настільних ігор для підлітків. Підлітковий вік – це взагалі непросто. А для дітей-ВПО – і поготів. Адже те, що багатьом з них довелося пережити, стало складним випробуванням для дітей. Ми намагаємося створити простір, де вони зможуть спілкуватися один з одним, з тими, хто їх гарно розуміє. Приміщення для таких активностей надає обласна бібліотека.

Полтава-Самодопомога

Полтава-Самодопомога

Врешті, четвертий проект – програма Polis за кошти IREX, розрахована на 4 місяці. Одним з напрямків ІГ «Полтава-Самодопомога» є екологічне волонтерство. Тож хочуть вести просвітницьку діяльність, а також спільно з поліцією влаштовувати екологічні патрулі містом: боротися з засміченням зелених зон, з продажем занесених у Червону книгу рослин у рамках операції «Першоцвіт» навесні та ін.

– Раз вже так склалося наше життя, то використовуємо всі можливості влитися у життя полтавської громади, стати важливою і невід’ємною її частиною. Хочемо бути ініціаторами позитивних змін у місті, рухатися вперед. І грантові програми теж дають таку можливість. Багато хто з нас був успішним у своїх містах – хочемо залишатися активними і тут. А також віддячити Полтаві, що так гарно прийняла нас, – каже Наталка.

Розвиток громадської активності

З активістками ГО «Зелене серце» з Диканьки я познайомилася під час навчання у Школі лідерів місцевих змін. Починали вони з екологічної активності, але згодом вирішили – Диканька потребує більшого.

– Мріємо активізувати молодь і дітей нашого маленького містечка. Зараз Диканька живе, ніби за інерцією. Навіть ті, хто готовий діяти, не знають, куди себе «приткнути». Хочемо зібрати навколо себе активних людей, щоб громада почала розвиватися, – пояснює Яна Трутень.

І це вдалося: «Зелене серце» отримало 150 000 грн. від USAID на програму розвитку громадської активності «Долучайся». У її рамках, зокрема, відбулися тренінги для активної молоді, навчальний візит у Вінницю, де діяльність громадських організацій розвинена дуже потужно. Також відібрано 10 молодіжних ініціатив, які отримали кошти на реалізацію. Серед них – еко-пікнік, коли небайдужі влаштували прибирання зони відпочинку біля Кудриного ставу з елементами сортування сміття; для дітей з сімей у складних життєвих обставинах провели тренінг з безпеки та влаштували поїздку у кінотеатр; провели благодійний ярмарок, аби зібрати кошти на створення молодіжного простору для спілкування; розробили листівки про Диканьку, встановили у місті туристичні вказівники та створили фотозону «Мітла Солохи».

Зелене серце

Зелене серце

– Кошти на реалізацію молодіжних ініціатив невеликі – по 2,5 тис. грн. на кожну. Однак, там де грошей не вистачало, ми зверталися по допомогу до підприємців – і отримували її, – каже Яна.

Зелене серце

Зелене серце

Активісти кажуть: раніше на допомогу місцевої влади не сподівалися. Але щойно вони стали активними, помітними, ініціативними, як отримали підтримку.

– Особливо нас підтримує районна адміністрація. Ми вже навіть розробили положення про молодіжну раду при ній. Нам не відмовляють, коли звертаємося по підтримку, надають матеріальну допомогу, нам довіряють. Діяти стало набагато простіше тепер, коли з нами рахуються. І результати діяльності – помітніші. А ще молодь, яка навчалася у нас, дуже здружилася. Вони допомагають один одному, часто збираються, щось вигадують, допомагають один одному реалізувати свої проекти. Коли ми бачимо, як реалізується все, про що ми так довго мріємо, то віримо, що в нашого міста є майбутнє.

Зелене серце

Зелене серце

Коментувати

22 січня 2018
21 січня 2018