#Людиська. Життя як крос-похід

1

 “У 90-тих було складно, траплялося й таке, що доньки аж скаржилися: ми, мовляв, кофточки нові хочемо чи спіднички, а ви з татом всі гроші на стартові внески витрачаєте. Але нічого, навчилися дуже гарно шити. В житті є речі набагато цінніші, ніж гроші”, – тренер з пішохідного туризму та орієнтування Надія Сердюк.

Надія Сердюк

Надія Сердюк

 Надія Сердюк знімає з плечей важкий рюкзак з мотузками, карабінами, компост краси для спортивного орієнтування та іншим туристичним приладдям. Тренування з дітьми у неї зараз у різних школах міста, плюс відпрацювання на місцевості.

– Це і є мої основні походи зараз, – сміється вона.

Сорок років тому Надія Сердюк обрала тренерську роботу зі спортивного орієнтування і туризму справою свого життя. Замість передбачуваної, спокійної роботи за фахом – байдарки, гори, намети, зв’язки, відповідальність за десятки чужих дітей, які, насправді, ставали вже трохи своїми.
Семикласницею потрапила на перші змагання з пішохідного туризму замість невчасно захворілої    ровесниці. Розібратися з азимутами їй тоді допоміг математичний склад розуму.  Каже, однак, що жодного разу не пожалкувала про свій вибір:

– Я з дитинства мріяла бути вчителем. Думаю, так моя мрія збулася.

Тренування

Тренування

Після закінчення Полтавського електротехнічного технікуму прийшла працювати на завод ГРЛ. Далі все могло би бути традиційно – але втрапила у заводську команду з туризму. На перших змаганнях, щоправда, принесла своїй команді лише 0 балів зі спортивного орієнтування:

– У технікумі я продовжувала займатися, але більше теорією: вчилася на другій зміні, тож на практичні виїзди “в поля” часу не вистачало. На першому виступі за завод бігла, фактично, по слідах суперників з інших команд. Добре, що на піску відбитки було добре видно, а бігала я швидко. Але останній відрізок маршруту проходив листвяним лісом – і вже там я збилася зі шляху, витратила зайві півгодини часу.

Тоді ж постановила собі розібратися зі спортивним орієнтуванням якнайкраще. І “дорозбиралася” до кандидата в майстри спорту. Щоб бути в гарній формі, окрім туризму, займалася також греблею на байдарках та хокеєм на траві. Коли її запросили підготувати до змагань дитячу туристичну команду з тодішнього Комсомольська (Горішні Плавні), погодилася без вагань – і вже чотири десятиліття тренерський фах став для Надії Сердюк основним.

– Не все давалося легко. На змаганнях у Красноярську, під час крос-похід, з’ясувалачя, що треба здійснити спуск з досить значної висоти. А в мене досвіду гірського туризму тоді не було. Спочатку злякалася, не могла наважитися. Але я себе знаю: під час виступу, на азарті, коли треба було зібратися і не підвести команду, зробила все автоматично. Ми тоді перемогли.

Тренування

Тренування

Команда однодумців
Зі своїм чоловіком, Віталієм Сердюком, Надія теж зійшлася на туристичній темі. На момент їхнього знайомства він уже був досвідченим легкоатлетом і туристом, ходив у водні та лижні походи високої складності. Рішення дружини присвятити себе тренерській роботі підтримав не лише на словах: всі ці роки, окрім основної роботи, допомагає готувати юних туристів до змагань, другим інструктором ходить у майже всі походи, велика кількість цікавих заходів зі спортивного орієнтування – його ідеї.
Коли найстаршій доньці Сердюків, Тані, виповнилося півроку, вона потрапила на перше тренування – мама готувала команду школярів до республіканських змагань:

– Тані було шість років, коли ми взяли її у перший гірський похід на Кавказ. Вона навіть картоплю на обід чистила, як всі. До речі, у тому поході мене вперше здолала гірська хворобо. Справа в тому, що на значні висоти треба підніматися повільно, з додатковими ночівлями, щоб дати собі час адаптуватися. А ми тоді трохи помилилися з маршрутом. Гірська хвороба – це коли ти відчуваєш рапотом повне виснаження, апатію, нехіть до всього. Так трапилося і зі мною. Щойно зупинилися на нічліг, як я розклала намет і заснула. Хоч  і була кервником групи. Мій чоловік тоді взяв на себе всю відповідальність за облаштування табору, за дітей… Добре, що з  нами також були й інші дорослі, які не розгубилися. А один з батьків – досвідчений турист – наступного дня льодорубом зумів зупинити дівчинку, яка зірвалася під час підйому.

Змагання

Змагання

Алтай, Урал, Кавказ, Карпати… Лижі, байдарки, пішохідні мандрівки… У процес були включені всі четверо дітей родини. І хоч професійними спортсменами вони не стали, і сьогодні допомагають батькам в організації числених змагань та спортивних свят. Однак на початку складних 90-тих із далекими походами довелося “зав’язати”.

–  Важко було. Ясно, що тренерство – не та спеціальність, де можна багато заробити. Наші діти навіть іноді ображалися: ми, мовляв, нові блузочки хочемо, а ви з татом всі гроші на стартові внески під час змагань віддаєте. Але в житті агато речей, які важливіші за грші. Людям у ліс не важливо, у що ти вдягнений. важливо, який ти: про що говориш, як поводишся, що вмієш, чи можна на тебе покластися.

На думку Надії Сердюк, туризм та спортивне орієнтування – це не лише про витривалість, вміння орієнтуватися на місцевості та добру фізичну підготовку. Також це про аналіз, хорошу пам’ять, взаємовиручку та гарну звичку бігати не швидше, ніж встигне подумати голова.

Скільки десятків юних туристів пройшли через її тренерські руки і тренерський досвід, Надія Сердюк рахувати не береться. Однак колишні учні із задоволенням приводять до неї свою малечу –  факт. Пам’ятають, як у  90-ті родина Сердюків за власний рахунок возила на змагання талановитих дітей, якщо для їхніх батьків це була непосильна ноша.

– Ми почали ходити в походи під Полтавою. Розробляли такі маршрути, що знаходили там все, що нам треба: спуски, переправи… Багато колег-викладачів спочатку навіть не вірили, що ось тут, де ми живемо, може бути отака краса.

Більше інформації – у відео.

(відео – Сергій Чорномаз, Сергій Котелевець)

22 липня 2018
21 липня 2018