Психолог Тетяна Рожкова – про особливості флешмобів у соцмережах

У соцмережах час від часу ширяться флешмоби, які буквально примушують «вивертати душу». Кілька місяців тому відбувся флешмоб #я_не_боюся_сказати. Його учасники, здубільшого жінки, розповідали про спроби вчинення насильства або наругу, яка траплялася у їхньому житті. Зараз сторінками блукає подібний флешмоб #я_іду_додому. Жінки розповідають, які емоції, страхи вони відчувають, коли йдуть додому пізно ввечері темними вулицями. І до яких засобів – ключі у кишені, газовйи балончик чи щось інше – вдаються, аби подолати це… На перший погляд, ці флешмоби непогані. Адже люди діляться своїми переживаннями, і їм, мабуть, стає легше. Але чи дійсно це так?

Тетяна Рожкова (зліва)

Тетяна Рожкова (зліва)

– Коли флешмоб #я_не_боюся_сказати тільки почався, то я відслідкувала: деякі люди реагували дуже болісно, ніби втечею. Мовляв, не треба розповідати настільки особисту історію, будь ласка, не треба розповідати, що ти в даний момент відчувала. Наче казали: я можу вислухати твою історію. Але сам у цей момент травмуюся. До мене тоді звернулося кілька хлопців, чоловіків, які питали: «У мене тепер почуття провини, що мені з цим робити? Почуваюся винним, що я не захистив цю дівчину тоді, коли її намагалися згвалтувати чи гвалтували. Я розумію, що мене тоді не було поряд, ми навіть не були знайомі, але я все одно відчуваю свою провину». У психології є таке поняття, як вторинна травма. Такі флешмоби небезпечні тим, що, коли люди дуже детально описують свої відчуття: як реагувало їхнє тіло у момент насилля, які емоції вони відчували, як плакали, які синці були потому на тілі – то люди, які це вислуховують чи читають, і мають при цьому високий рівень емпатії, або співпереживання (а чоловіки досить часто мають високий рівень емпатії), наче переймають ці почуття на себе, фактично відчувають те ж саме. Відтак – досить серйозно психологічно травмуються. Такі речі, звісно, треба пропрацьовувати, але не в соціальних мережах, а з психологом.

– Це неправильне враження, що ось мені болить, але я це проговорю – і мені стане легше?

– Якраз це правильне враження. Що більше ми вербалізуємо, то легше нам стає. Але робити це треба у спеціальному місці і зі спеціально навченими людьми.

– Тобто, розмова у закритих групах або розмова з психологом на теми, які колись травмували – це те, що лікує. Розмова на широкий загал, у тих же соціальних мережах, навряд чи може допомогти.

– Вона іноді вертає саму людину у ту страшну ситуацію, що трапилася колись, і вторинно її травмує. А також травмує тих людей, які це читають і відчувають подібні емоції, або навіть біль на фізичному рівні. У людей з високим рівнем співпереживання буває і таке.

– Було би дивно не поговорити про найпопулярніший зараз в Україні флешмоб #22_відтискання. Відтискаються домогосподарки, цілі робочі колективи, губернатори навіть. Звісно, солдати теж, за статистикою, яка, по-моєму, не дуже відповідає дійсності, саме 22 бійця на день покінчують життя самогубством у США. І ідея цього флешмобу у тому, щоби морально підтримати військових. Все виглядає зовсім безневинно, хоч іноді комічно, коли з тіл починають викладати різні герби чи якорі. Ти як гадаєш, у чому плюси і мінуси такого флешмобу, якщо вони є?

– Ми говорили про це з колегами – військовими психологами. Меседж «22 суїциди» на день вирваний з контексту і не відповідає дійсності. Сам по собі флешмоб з 22 відтисканнями – прекрасний, бо ми говоримо про культивування образу фізично добре підготовленого бійця, він має бути сильним, атлетом. Наші бійці – такі. 22 відтискання для них – не питання. Заняття спортом взагалі – це прекрасно, хто б ним не займався. Мінус флешмобу один – ми говоримо про суїциди, які відбувалися не в нашій країні, і які до нас не мають жодного відношення. Коли ви підхоплюєте цей флешмоб, перестаньте говорити про те, з чого він почався. Давайте просто відтискатися на честь українського воїна.

– Без негативного контексту.

– Точно

– Наскільки я знаю, ти відстоюєш думку, що порівнювати психологічне сприйняття війни бійцем у США та українським бійцем – абсолютно неправильно.

– Це не тільки моя думка, це думка багатьох фахівців-психологів. Ми спостерігаємо, що в наших бійців посттравматичний синдром виникає набагато рідше. Інші психологічні механізми сприйняття війни, бо ми воюємо на своїй території, за власну землю. І психологічно наші бійці більш витривалі

– Є ще щось, що ти хотіла б сказати про флешмоби?

– Давайте робити позитивні флешмоби. Ми всі вже три роки в стресі, за такий час психіка заморилася, ми виснажилися. Якщо кожен з нас запустить якийсь веселий флешмоб, наприклад, усміхнися сусіду без причини, або давайте запускати мильні бульбашки, або подаруй іграшку дитині – це спрацює. Це завжди грано працює. Позитивні флешмоби примушують нас зрозуміти, що ми можемо більше. Можемо посміхнутися і через силу зробити ще трошки.

Повну версію інтерв’ю можна переглянути тут:

Залишити відповідь
Коментувати

Останні новини:

Читайте також: