Ната Гостило
16 записи

Welcome to adult life

6

Є моменти, після яких телефонуєш мамі і просто зайвий раз нагадуєш як сильно ти її любиш і фраза «Мене вдома чекає ТІЛЬКИ МАМА» стає вже фразою «Мене чекає МАМА – і це найважливіше». Моменти, в які настільки не хочеться вірити, що вони здаються тобі просто кошмаром і ти сподіваєшся, що скоро тебе розбудять, обнімуть і запевнять, що це був лиш сон. Моменти, які змінюють все навколо і змушують тебе переоцінити все і враз подорослішати років так на 5. На жаль, ми відчули такі моменти на собі.

Я не буду розповідати, що саме сталося, бо це надто особисте, але одній моїй подрузі (нас взагалі поїхало троє) довелося тимчасово повернутися до України.

Ця поїздка вже давно перестала бути просто вікендом на березі океану, де ще й можна добре заробити. Мабуть, зараз найважчий період у моєму житті, і в той же час найпрекрасніший. Це важко пояснити, але якщо ви читаєте всі мої блоги, то бачите наскільки все постійно змінюється буквально за тиждень.

IMG_3408

Цей тиждень почався з того (до речі, понеділок – це був День Незалежності США), що мені подзвонила подруга і зі сльозами запитала де я. У неї вже кілька днів болів живіт, але цього разу настільки, що вона навіть пішла з роботи і зателефонувала батькам в Україну (це означало, що все дуже погано). Я одразу побігла додому і запевнила, що настав час їхати до лікарні. І тут почалася жесть. Знаєте, тут вже краще померти, аніж лікуватися.

Спочатку вона зателефонувала до страхової, але це був вихідний і плюс свято, тому вони не працювали і просто дали їй номер, де її мали проконсультувати і сказати чи можна цей випадок віднести до такого, що потребує необхідного огляду. Спілкувалася вона по телефону хвилин 20 як мінімум. Не знаю як вона не псіхонула, бо та реально дуже тупила. Але в результаті все-таки ми поїхали до відділення швидкої допомоги.

Поки Даша пропала десь між палатами і лікарями, я чекала її біля реєстрації, чи як це назвати.

IMG_3308

Мені сказав охоронець, щоб я пред’явила ID. Я показала паспорт, який завжди ношу з собою. Після того, як він ввів мої дані в комп’ютер, він зробив фото і віддав мені наліпку «Visitor».

IMG_3304

Потім мені зателефонувала моя хвора подруга і повідомила, що її поклали у 2 палату і я можу до неї прийти. Звісно ж, я пішла. І ось тут почався справжній ад. Щоб ви розуміли, ми приїхали туди десь біля 12 ночі, а були вдома о 7-ій ранку. І це називається швидка допомога.

IMG_3318IMG_3320IMG_3316

У Даші взяли кров та мочу на аналізи, потім прийшла співробітниця з ноутбуком чи щось на кшталт того і почала записувати її дані. Подруга дуже переживала, що страховка не покриє цього і їй доведеться заплатити 350 баксів. Бо якщо в страховій вирішать, що цей випадок не був надто важливим, щоб звертатися до швидкої допомоги замість того, щоб просто записатися до лікаря, то вибачайте – платіть свої кошти.

І тут, я так толком і не зрозуміла в чому саме справа, бо моя англійська все ще досить погана, але суть полягала в тому, що співробітниця сказала, що у нас можливо взагалі немає страховки. Пам-пам-пам.

Щоб ви розуміли, ми (тобто я, Даша і Аня) ідеальне поєднання, бо Аня – це розум, Даша – це емоція, а я щось середнє. Я скоріше більше глядач, який слідкує, робить висновки і фотки, а потім пише блоги про це :). Думаєте, до чого я це сказала?

Просто емоція мало того, що плакала через біль в руці від голки, через яку їй брали кров і залишили в руці разом з катетером на випадок, якщо доведеться вводити якісь ліки, так ще й почала істерику через гроші.

В палаті було дуже холодно і не було ніякого одіялка чи плєдіка. Але я зібралась зі своїм знанням англійської і все-таки знайшла медсестру і пояснила їй, що нам треба. Вона дала нам аж 3 теплі ковдри.

За всі 7 годин, що ми провели в лікарні, моїй подрузі просто зробили 2 УЗД і двічі зайшла лікар, щоб повідомити результати. Тобто більшу частину ми просто втикали і чекали, а моя подруга кожного разу все більше нервувала, що про неї забули. Але там був телевізор і дуже прикольний пульт (у мене сіла батарея і я не встигла сфотографувати все).

IMG_3321

В результаті лікарі сказали, що все нормально, виписали їй наркотичні таблетки, які вгамовують біль і відпустили додому.

А приїхавши додому і поспавши всього 2 години, я проснулась і побачила повідомлення, після якого наступні дні стали кошмаром для нас. Але як я вже писала – це надто особисте, тому про це не буду розповідати.

Через кілька днів Даша все ж таки потрапила до лікаря, але для цього їй довелося їхати в інше місто, бо в нашому вона б чекала ще 2 тижні. Не буду теж розповідати, що у неї виявили, але їй насправді дуже пощастило, що все так закінчилося. Сам візит коштував 264 доларів. Але страховка має покрити все, окрім 50 баксів. Це франшиза. Тобто якщо ти наступного разу прийдеш з цією ж проблемою,  то ти не платиш нічого, але якщо з іншою – то знову 50.

І з цими подіями ми повністю змінили наші пріоритети, цінності, одразу відкинули половину людей, з якими раніше спілкувались і реально кожна з нас дуже змінилася та подорослішала за весь цей час, який перебуваємо тут. Я не знаю чому саме з нами стається це все, але дуже важливо, що ми є одна в одної і є люди, які хочуть просто допомогти. І це треба цінити, а не ганятися за тими, кому ти нафіг не потрібен. Здавалося все і так зрозуміло, але нам чомусь для того, щоб це дійшло потрібно було потрапити до лікарні.

Наприклад, вчора моїй подрузі треба було поїхати до госпіталя забрати результати всіх аналізів. Нас підвіз хлопець, який підібрав мене налякану і мокру, коли я попала під зливу. А після госпіталя ще й повіз нас в інше місто! в банк, бо мені треба було зняти гроші, а в нашому вже всі банки зачинилися.

IMG_3353

А потім ще й після цього здійснив мою тижневу мрію – McDonalds! :) Ви б бачили, як я кричала від радості. Він сказав, що я crazy (ненормальна). Чому саме цей фастфуд? Бо тут халявні напої. Все, що ви тут бачите, безкоштовно і скільки завгодно. Просто треба спочатку щось купити, щоб був стаканчик.

IMG_3399IMG_3400

І це. Ну просто so tasty (дуже смачно) :)

IMG_3401

І хоча це літо робить все, щоб ми його зненавиділи, але н-і-ф-і-г-а!) Я вже написала собі список бажань на залишок літа і готова до нових цікавих історій.

IMG_3254

Я повернулась до себе і тепер ще чекаю на мою подругу з України, за якою ми дуже сумуємо і любимо. Цінуйте тих, хто поряд і не забувайте їм казати, що ви їх любите.

Коментувати

6 Коментарів
Вася
• 20:38 | 19 липня 2016

в даній “статті” багато зайвого, можна була деякі моменти не описувати. Наприклад, не обов’язково було фотографувати свою подругу в такому стані, та взагалі написано якось по-шкільному(фіг, на фіг і так далі)…

Відповіcти
Ната Гостило
• 08:43 | 20 липня 2016

Вона себе нормально почувала і спеціально зробила таке обличчя.
А щодо написано по-шкільному – то це ж блог) Я вмію писати нормально і розумно, але не бачу тут зараз сенсу, бо дана тематика не вимагає офіційного стилю і, як на мене, цілком нормально сприймається звичайний сленг)

Пон
• 14:41 | 10 липня 2016

Так що з подругой?

Відповіcти
Ната Гостило
• 19:55 | 10 липня 2016

Зараз наче все нормально. Вибачте, але вона просила не розповідати

Smilling Polly
• 12:34 | 10 липня 2016

Нехай твоя подруга скорышє одужує!!!!

Відповіcти
Ната Гостило
• 19:55 | 10 липня 2016

Дякую, Поль)

19 вересня 2017