Катерина Кролевська
10 записи

Чернігів, безсоння і права людини

0

Коли ми приїхали у Чернігів, він якось промайнув повз. Довгі дві доби я сиділа у Домі прав людини: вдень «накачувалася» знаннями про права людей і місцеве самоврядування, а вечорами і ночами — писала статті (і переписувала заново). Засинали ми з колегами близько третьої ночі. За столами, звісно ж.

Знаково, що тренінги про просування добрих практик від Гельсинського фонду з прав людини почалися напередодні Дня Конституції України. Багато моїх знайомих (і я також) сумніваємося: чи доцільно святкувати цей день? При тому, що основний закон у нас не раз порушується. Однак розмова з поляками, які «накачували» нас у Чернігові, показала, що якщо не святкувати, то хоча б відзначати треба. Конституція не робить нас щасливими, але вона встановлює верховенство прав людини, яких у нас не забрати. Багато держав не мають і цього.

З нами працювали спеціалісти з децентралізації та співпраці «влада-громада»: Сергій Буров, Ельжбета Чиж, Боґна Хмелевська та Зенон Колодзей з Гельсинського фонду з прав людини.

Семінар: Зенон Колодзей (зверхе) та експерт Інституту аналітики та адвокації Олександр Ткаченко (знизу)

Семінар: Зенон Колодзей (зверхе) та експерт Інституту аналітики та адвокації Олександр Ткаченко (знизу)

У розумінні сучасних політологів демократія — це обмежена влада більшості, і саме так вона працює у сучасних західних демократичних державах. Завдяки такому розумінню залишається «вікно» для дотримання прав меншин. Цей принцип відомий ще під назвою «конституціоналізм». Таким чином у сучасному демократичному суспільстві саме права і свободи людини визначають межі влади більшості, а не навпаки. Сюди ж можна віднести і таке твердження: владі дозволено лише те, що допускає закон, а людям можна усе, чого він не забороняє.

Для мене, як і для багатьох учасників тренінгу, відкриттям стало, що права людини завжди реалізуються лише у стосунках між людиною і державою, а не у стосунках між людьми. Права — це те, що нам обов’язково має надати уряд, свободи — те, чого він не може обмежити, однак мова завжди іде саме про державу.

Зенон Колодзей сказав, що найкраща подія у житті Польщі за останні років 30 — це децентралізація. Причому вона грає не останню роль у захисті прав та свобод поляків, зокрема — дозволяє їм активно брати участь в управлінні ґмінами, повітами та  воєвудствами і реалізувати свої політичні права.

Принцип децентралізації юридично прописаний у Конституції Республіки Польща. По суті, поляки написали нову Конституцію у 1980-х роках — стільки змін було внесено. Найбільше це помітно по реформі медичних послуг, яка входить до так званої «Програми чотирьох реформ» уряду Єжи Бузека. Сама ж децентралізація Польщі відбувалася, опираючись на три Закони 1990 та 1998 років про трирівневе місцеве самоврядування. Тобто, Польща з тих часів має три рівні управління: ґміни (пор. з «об’єднані громади»), повяти («райони») та воєвудства («регіони»). По-суті, це дуже схоже на плани децентралізації в Україні.

Єдина і вагома відмінність між цим процесом в нас і у Польщі — це природність переходу. Поляки протягом децентралізації просто відновили історичні межі, які існували між польськими ґмінами до Другої світової війни. Україні таке, на жаль, не світить.

53c3e9ecbfb36

Адміністративний поділ Польщі: ґміни (зелені межі), повяти (червоні) та воєвудства (чорні)

Варто також зазначити, що децентралізація у Польщі відбулася на принципі субсидіарності: держава не вмішується у те, що місцева громада може зробити сама. Наприклад, мережа освітніх закладів І-ІІІ ступенів або інститутів первинної медицини цілком знаходиться у віданні місцевого самоврядування. А от освітня система загалом і спеціалізовані медичні заклади — це поле діяльності держави.

Цей підхід, сподіваюся, повсюдно застосують і в Україні. Субсидіарність — це принцип, який виховує відповідальність за свої дії та рішення. Я жодного разу не почула, щоб поляки-тренери сказали «влада повинна», натомість — «владі необхідно» — це наслідки саме децентралізації. Хіба у нас більшість громадян не знають, «як краще»? Давно пора взяти на себе відповідальність і брати участь в управлінні рідними містами, селами і життям.

На другий вечір я нарешті вибралася в Чернігів. Це прекрасне місто, трохи менше за Полтаву, густонаселене і зелене. Перша відмінність, яка кидається в очі — це протяжність старого міста. Чернігів менше за Полтаву постраждав у Другій світовій війні, та й видно, що влада і мешканці доклали зусиль, аби зберегти історичне обличчя міста.

Туристична карта Чернігова

Туристична карта Чернігова

Разом з іншими полтавцями ми відвідали усі визначні пам’ятки, я здійснила свій звичний ритуал — сфотографуватися з Шевченком. До речі, у Чернігові пам’ятник Кобзареві нетиповий: по-перше, поет зображений молодим, по-друге, у повний зріст, а по-третє — він сидить на лавці. Ще один цікавий факт: це місто — місце останнього спочинку Михайла Коцюбинського та Леоніда Глібова.

Між іншим, Чернігів може похвалитися і сучасною цікавинкою: світло-музичним фонтаном. Він вражає, особливо коли бачиш таке вперше в житті.

Найкраще, що я отримую від подорожей в інші міста — це прогулянки і приємне гудіння в ногах від ходьби. Маленька делегація з Полтави годин шість находила по Чернігову. Єдине, чого нам забракло — це відвідати Антонієві печери. Якщо хочете туди потрапити — приходьте зранку, після 18:00 усе зачиняється.

До речі, у Чернігові, як і в багатьох містах України, декомунізація вже пройшла і її результати помітні. Проте пам’яті про подвиги предків це майже не зачепило: пам’ятники як стояли, так і стоять, але з них зняли усю комуністичну символіку. Усі імена, які я знайшла на пам’ятних стелах, — це рядові солдати. Не обійшла стороною декомунізація і меморіал біля Могили невідомого солдата: одну зі стел з символікою уже зняли, ще дві готові до демонтажу.

Стела пам'яті про загиблих радянських солдатів

Стела пам’яті про загиблих радянських солдатів

Загалом, досвід відвідин інших міст і спілкування з представниками інших держав надихає не на жарт. Після Чернігова хочеться зробити з Полтави місто легенд і туристичну мекку, а розмови з поляками налаштували на продуктивний, патріотичний і раптово космополітичний лад. Сподіваюся, це надовго.

Коментувати