Роман Грицун
31 записи

Волонтери Полтави: сто років небайдужості

1

Коли весною 2014 року розпочалася війна на Донбасі, небайдужі полтавці об’єднали свої зусилля, щоби допомагати українському війську – грошима, одягом, продуктами харчування, бронежилетами та касками. Місцеві лікарі, священники, громадські діячі, музиканти та літератори за більш ніж рік змогли створити і відпрацювати цілу систему допомоги солдатам. Так само було і сто років тому. Коли на заході України спалахнули бої Першої світової і тисячі полтавців пішли на фронт, громада міста також не лишилася осторонь. Як не дивно, але тоді саме міська влада, священники та громадські активісти першими прийшли на допомогу не лише військовим, а і їх родинам.

 

Головна і найбільша відмінність між сучасними і подіями сторічної давнини полягала у тому, на чиєму боці воюють полтавці. Якщо тоді наші земляки боролися з австрійцями та німцями у лавах російської армії, то зараз все навпаки – воюємо з росіянами, а німці намагаються нам допомогти. Морально. Але якби там не було – полтавські чоловіки ішли на фронт тоді, ідуть на фронт зараз. Їм допомагали і допомагають.

У 1914 році місцева влада, інтелігенція та громада відреагувала на початок Першої світової з небаченим ура-патріотизмом. Полтавське губернське земство (орган місцевого самоврядування) на позачерговому засіданні розглянуло питання «Про участь губернського земства у Всеросійському Союзі щодо допомоги хворим та пораненим воїнам». У складі губернської управи було створено Полтавський губернський комітет для допомоги пораненим. Він передав 100 тисяч карбованців на благодійні цілі Всеросійському Союзові земств. Згодом у Полтаві відкрили лазарет для поранених воїнів на 600, а потім на 1000 ліжок. За рахунок губернського земства забезпечували родини тих земських працівників, які були мобілізовані на фронт.

На допомогу армії прийшла і церква. Місцеві священики разом з небайдужими прихожанами організували у місті опікунські ради. Вони допомагали сім’ям учасників бойових дій: збирали кошти, одяг, побутові речі і передавали родинам солдатів або ж прямо на фронт. Монастирі Полтавської єпархії виділяли свої приміщення під організацію госпіталів.
IMG_4972

IMG_4974

IMG_4975

Лікарські рослини, медичні інструменти та обладнання, яке використовувалося у полтавських госпіталях в роки Першої світової війни. Фото з експозиції Полтавського краєзнавчого музею

Полтавські священики не раз їздили на фронт, щоби відвідати солдатів, підняти їх бойовий дух і передати пакунки з гуманітаркою. Так, у одному з випусків тогочасного журналу «Полтавські єпархіальні відомості» описується поїздка місцевого священика на фронт. Автор розповідає, що напередодні великодніх свят школярі приносили до церкви вітальні листівки, писанки, великодні ласощі. Все це в якості гуманітарної допомоги полтавські священики власноруч відвезли на передову.

Vitalna_listivka

Vitalna_listivka_2

На фото великодні вітальні листівки, що побували на фронтах Першої Світової. Фото з експозиції Полтавського краєзнавчого музею

Місцеві церковнослужителі також ішли добровольцями на фронт. Священик Полтавської Преображенської церкви отець Іоанн Терлецький, який під час мобілізації виявив бажання вступити добровольцем до лав армії, весь час перебував на передовій. Коли відбувалися обстріли, то він виходив до окопів й благословляв кожного вояка. Під час запеклого бою 13 серпня Іоанн з’явився з хрестом в руках на лінії вогню. Навколо лунали вибухи снарядів, зі сторони австрійських окопів тріскотіли кулемети. Але це не злякало отця. Він продовжував благословляти вояків. Солдати, які до його появи вже не вірили в успіх бою, отримали натхнення, перейшли до наступу і утримали зайняті позиції.

IMG_4971

На фото титульний аркуш журналу «Зоря» за 1915 рік. Священик на передовій благословляє солдатів. Фото з експозиції Полтавського краєзнавчого музею

Письменники та інші представники інтелігенції сто років тому були проти війни. Та незважаючи на це, вони все одно допомагали солдатам та їхнім родинам. Літератор Володимир Короленко зголосився збирати кошти для полтавців, котрі опинилися у австро-німецькому полоні. Письменник жертвував свої гроші родинам військових, які зверталися особисто до нього з таким проханням. У Полтавському краєзнавчому музеї тривалий час експонувалася листівка-звернення Володимира Галактіоновича до полтавських громадян з пропозицією зібрати кошти для допомоги військовополоненим.

Видатний військовий та політичний діяч Симон Васильович Петлюра також не стояв осторонь подій. На початку 1916-го року, він добровільно вступив на службу до Всеросійського Союзу Земств, аби допомагати українським солдатам на фронті. Але у нього були інші мотиви для участі у цих подіях. Своє ставлення до війни Петлюра виклав у статті-відозві «Війна і українці». Симон Васильович вважав, що українці мають сумлінно воювати проти німців, і тоді російська влада подарує їм права та свободи.

Полтавщина також допомагала та приймала вимушених переселенців. У 1915 році розпочав свою роботу єпархіальний комітет по забезпеченню побуту біженців. Церковники та прихожани жертвували власні кошти для допомоги переселенцям. За офіційними даними, упродовж першого року війни кількість біженців, що поселилася на території губернії, складала понад 20 тисяч чоловік. У грудні 1915 року до Полтавщини переїхало 23 970 осіб. А у 1917 році їх було вже 48 551 чоловік.

Тож бачимо, що історія повторюється. Як і сто років тому, Полтава приймає переселенців, допомагає солдатам, що воюють на передовій. Священики та письменники збирають благодійні кошти, а громадські діячі та політики публікують маніфести. Тоді війна закінчилася поразкою й розвалом Російської імперії, а Україна, хоч і ненадовго, а таки здобула незалежність. Як буде цього разу – покаже час. А ми можемо з гідністю констатувати факт – полтавському волонтерству та небайдужості більше ста років.

Коментувати

1 Коментар
Ніна Гринь
• 23:07 | 05 вересня 2015

Рома ,успіху тобі,так тримати.Я вірю,ти напишеш не одну ,цікаву книгу.З Богом внучок.

Відповіcти
19 вересня 2017