Роман Грицун
31 записи

Паризький салон і полтавський PARTER

0

9 квітня 1667 року в Парижі відбулася перша у історії публічна виставка творів мистецтва, яка започаткувала творчі салони та різноманітні арт-бієнале. 9 квітня 2016 року в Полтаві відкрився Parter – масштабна виставка  сучасного мистецтва у індустріальному просторі колишнього заводського цеху.

Зачувши інформацію про таку магію подій і дат, російський пропагандист Дмітрій Кісєльов сказав би: «Совпадєніє…». Але щоб він там собі не думав, ми спробуємо описати ці дві події з точки зору їхнього значення для розвитку з одного боку – світового, з іншого – сучасного українського мистецтва.

Партер 1

Фестиваль “P.ART.TER”. м.Полтава. 9 квітня 2016 року.

Примха короля

Француз Людовік XIV був дивакуватим правителем. Він викачував із громадян тогочасної Франції величезні податки, які замість того, щоби вкладати у розвиток економіки і робити країну багатшою, спускав на особисті потреби, і невеличку частину – на благоустрій дворян. Король придумав для них силу-силенну посад та чинів, існування яких навіть в ті часи вважалося анекдотичним. Наприклад при його дворі працювали такі посадовці, як хранитель королівської перуки, офіційний зберігач тростини, і навіть – міністр нічного королівського горщика. От припече королю-сонцю вночі, а обмочитися в ліжку, чи пройтися сто метрів до вбиральні – не королівське діло. Тому й була при дворі Людовіка персона, яка вночі підносила до спальні самодержавця «утку», в яку той справляв свої природні потреби.

Людовік

Людовік XIV

Але Людовік XIV запамʹятався історії не тільки таким марнотратством, а й розумним меценатством. Король фінансує створення академій, мета яких – розвивати науки та напрямки мистецтва. Звісно, все це робилося для прославляння самого ж правителя, але в результаті така спроба самоуславлення відіграла важливу роль в історії світового мистецтва. Король захотів втілити в життя ще одну свою примху – регулярне проведення виставок робіт художників та скульпторів Королівської академії мистецтв. Перша така виставка відбулася 9-го квітня 1667 року. З тих пір такі арт-форуми стають регулярними, відбуваються щороку.

Що ж ці виставки дали світовому мистецтву?

З 1682 року все той же Людовік, захопившись виставками розуміє, що потрібно створити необхідні умови для зберігання великої кількості творів мистецтва, які «наклепали» його митці. З цією метою паризький Лувр було перетворено на арт-резиденцію: художники жили там, малювали і проводили виставки. З того дня і до сих пір Лувр залишається всесвітнім центром культури та мистецтва.

Салон 1753

Паризький мистецький салон 1753 року

Аби зробити виставки більш організованими, король у 1673 році звелів описати всі роботи митців, і видати як невеличку книгу. Це було зроблено. У книзі містився перелік імен авторів та їх робіт, описувалися сюжети творів, номерні знаки картин тощо. Саме так паризькі творчі салони започаткували видання мистецьких каталогів та брошур, які друкуються і в наші дні.

Певною мірою ці виставки дали можливість для розвитку мистецької критики. Після подій Великої Французької революції з 1791 року на салонах могли виставлятися вже не тільки члени Королівської академії, а й будь-які художники, які мали до того бажання і хист. Коли до влади прийшов Наполеон, він видав наказ запровадити орган – журі салону. Його члени займалися відбором робіт для виставок, організовувало їх, курували експозиціями. Так отримало свій розвиток явище мистецького кураторства.

Паралельно про мистецькі виставки та роботи, які там оглядалися, писали у газетах. Французькі журналісти прославляли найкращі твори, пояснювали чому саме та чи інша картина є витвором мистецтва та які її плюси, і так само писали негативні відгуки про роботи «нахабних» митців, які влаштовували скандали через те, що їхня картина не потрапила до каталогу та на виставку. Ось так і розвивалися мистецька критика і культурна журналістика.

салон 4

Салон 1824 року

Підсумовуючи розділ можна сказати, що чергова примха короля Людовіка запустила механізм розвитку культури та мистецтва, створила інфраструктуру, необхідну для праці митців, започаткувала традиції створення виставкових каталогів, дала поштовх до прогресу в царині мистецької критики та журналістики. А всі примхи починалися то з нічного горщика….

Poltava Art Territory

Мистецьке дійство під назвою «PARTER» так само як і перша паризька виставка відбулося 9 квітня. Можливо на сьогодні наш творчо-індустріальний салон ще не має глобального впливу а ні на світове, а ні на українське мистецтво. Однак у полтавському вимірі він уже почав виробляти смисли та концепти, які згодом мають всі шанси змінити культурний простір Полтави, а за тим – і області. Тема заходу – самоідентифікація у просторі скоріш за все стане поштовхом до осмислення самих себе, культури та її значення на даному етапі розвитку країни. Перш за все мова про лекторій, що відбувся в рамках фестивалю.

Тема одного з воркшопів звучала як «самоідентифікація у індустріальному просторі». Представник «Конгресу активістів культури» (м. Київ) Олександра Халепа заохотила учасників заходу до своєрідного дослідження, яке грунтувалося на такому прикладі. От є історія про використання індустріального простору в місті Лубни, коли стадіон «Торпедо», як частина інфраструктури верстатобудівного заводу став обʹєднавчим центром, де місцева молодь грала у футбол, організовувала благодійні та мистецькі акції. Меценати проводили кінно-спортивні змагання, концерти та фестивалі. Все це дало поштовх до розвитку молоді, які використовували простір для удосконалення своїх фізичних та інтелектуальних здібностей.

Партер

Воркшоп на тему «Самоідентифікація у індустріальному просторі». Лектор Олександра Халепа.

Таку саму паралель можна провести з лубенським парком імені Олеся Донченка. Він як спадок  радянського індустріального минулого зараз є міським простором культурного, релігійного, спортивного та економічного життя міста. Там дислокується автокефальна церква, футбольне поле, скейт-майданчик, ворк-аут зона, сцена для концертів, атракціони. Ну повнісінький букет всього чого тільки можна. І саме це важливо: міський простір має обʹєднувати громаду.

Однак можна не ходити так далеко, і просто подивитися на колишній цех турбомеханічного заводу, в якому відбувався «PARTER» і всі лекторії та виставки. Ось же він, цей індустріальний простір, вже мертве дітище радянської промисловості, яке митці та волонтери культури оживили завдяки виставці картин, лекційним і театральним дійством. І це не примха короля, президента, міського голови чи депутата. Це – громадська ініціатива, яка запускає новий механізм розвитку мистецтва, окреслює можливості до прогресу в культурній інфраструктурі міста. Якщо подібні дії реалізувати в інших містах – то в цілому виграє весь український культурний простір, а не окреме місто чи регіон.

Партер 3

І у цьому сенсі найважливіше те, як ми самі себе ідентифікуємо, ким себе вважаємо. Французи чітко усвідомлювали, що вони – спільнота з певними інтересами, цілями, культурою, розуміючи, що мистецтво та культура мають розвиватися, незважаючи на те хто за цим всім стоїть – король, революція чи імператор. В цьому плані актуальною є лекція про ідентичність полтавців у 18 столітті, яку на «Партері» прочитав професор Юрій Волошин. Його меседж змусив задуматися, що на історію потрібно дивитися очима тих людей, які жили тоді, а не вішати ура-патріотичні ярлики сьогодення. Наприклад, в той час, полтавські козаки вважали себе шляхетським станом колишньої Речі Посполитої. Про це нам говорять історичні джерела. Тож давайте мислити ширше, і розуміючи роль самоідентифікації, знаходити самих себе. Коли знайдемо (мені здається, що вже майже), тоді й буде шанс дати щось корисне і цінне для цілого світу, як це почали робити 349 років тому французькі митці, з примхи їхнього божевільного короля.

Коментувати

23 вересня 2017
22 вересня 2017