Роман Грицун
31 записи

Мирний Грушевський та немирний Ленін, або день, про який всі забули

0

7 листопада. За старим стилем це 25 жовтня. А всі ми, або ж певна частина нашого суспільства, ще пам’ятає, якою подією знаменується другий місяць осені. Так, саме Жовтневою революцією. Саме в той день більшовики на чолі з Володимиром Леніним взяли владу в Петрограді, скинули тимчасовий уряд, і немов проповідники нової віри, понеслися сіяти зерна комунізму по всій Росії, а потім вже й в Україну. Однак зараз, спеціальним пристроєм для стирання пам’яті, що має назву «декомунізація», нам допомагають забути ті події. І дійсно: бабусі вже з червоними прапорами не галасають, хороводи біля Леніна не водять, квіти вождю не кладуть. Бо немає вождя. Бо пішов вождь, пішов. Та все ж це не значить, що ми маємо заспокоїтися, забути про нього, і жити собі, як начебто нічого не сталося. Починається найскладніше: прийшов час справедливо оцінити ті події, і придумати, що ж усе таки робити із залишками історичної радянської пам’яті й «совєтськими» цінностями та ідентичністю, які хоч і зникають з табличок та вуличних постаментів, проте наче та «жвачка в волосах», глибоко застрягли в корінні нашої свідомості…

Грушевський мирний вагон

Ілюстрація: https://vk.com/svidki

Ще раз хочеться наголосити і повторити, що декомунізація не є переписуванням історії. Оскільки ми вже проголосували та утворили незалежну Україну ( я то не голосував, але голосувала мої бабуся, дідусь, мама, і мільйони інших бабусь), то вже давайте дивитися принаймні на самих себе українськими очима. Ленін, Сталін, і тому подібні персонажі – вони ж не наші. Нам тільки говорили, що вони наші, але ж це не так. Володимир Ілліч був проти існування окремої Української держави. А вона ж то була. Грушевський, Винниченко, Петлюра. Пам’ятаєте. Чим в такому разі влада Леніна і його партії у Росії була легітимнішою, ніж влада Центральної Ради Грушевського-Винниченка у Києві? Та нічим. Це було захоплення влади. Тільки що, Володя це зробив в стилі «Хунта», тобто військовим шляхом, а у Києві українська влада спочатку постала мирним шляхом. І це є дуже важливо.

Як потім показала історія, Ленін та червоні завоювали Україну, яка до речі хотіла у статусі широкої націонал-культурної автономії бути складовою Російської держави, хоча обставини змусили проголосити Незалежність.

Так хто ж тут легітимний? Виходить що 99 років адепти комунізму співають соціалістичні мантри в честь людей, які здобули владу у насильницький та не законний спосіб? З іншого боку, є така правда, що владу та свободу беруть тільки силою, її здобувають. Але при цьому, ленінці здобули владу, відібравши свободу в цілої країни, яка й не хотіла, щоб у неї цю волю відбирали.

Так, в Україні були свої більшовики, були свої комуністи, соціалісти. Саме останні й були при владі. Згадані Петлюра, Винниченко – це ще ті ж соціалісти. А хто такі більшовики? Ті самі представники соціал-демократичної, робітничої партії, які просто змінили назву.

Ленин на вагоне

Грушевський волчара

У нас є своя історія. Чому нам потрібно танцювати біля російських комуністичних пам’ятників, коли у нас були свої комуністи, які хотіли бачити соціалізм…але в Незалежній Україні.

Чому ми нічого не знаємо про Михайла Ткаченко, Андрія Річицького, Антіна Драгомирецького, Михайла Авдієнка, Юрій Мазуренка, Юрій Лапчинського, Степняка, Волховського, з якими навіть товаришував сам ідеолог комунізму Фрідріх Енгельс. А вся справа в тому, що Росія нав’язала нам свій націонал-комунізм, себто більшовизм, нищивши при цьому українських соціалістів та комуністів, які намагалися довести, що Україна має право, і головне – може жити окремо від Москви.

Українська держава часів УНР намагалася будуватися за демократичним, парламентським принципом. При владі були люди з різними політичними поглядами та вподобаннями, але їх єднало одне – Україна, як нова держава, що постала на карті Європи та Світу. І це добре, коли є різні думки, адже монополія на правду та істину призводить до великої біди. Згадайте хоча би китайського лідера Мао Дзедуна. Він думав як же підвищити ефективність врожайності на полях? І додумався до того, що у всьому винні горобці, бо вони їдять зерно. Потім китайці бігали за птахами, ловили їх, смажили, вбивали, бо думали, що знищення горобців призведе до збільшення врожайності. І от горобців знищено, аж тут з’являється саранча. Вони починає жерти врожай. А її то вже не спіймаєш. Та якби горобці були, то вони би їли саранчу, і врожай ціліше був би.

От вам і біда від того, в кого монополія на владу та правду. Йому не заперечиш, проти нього не підеш, йому не скажеш, що так не правильно, що так не можна.

Грушевський мемас

Частина українців і досі вірить, що влада за них все має вирішити, придумати, зробити. Але це не так. Той же самий Грушевський мав цю владу, але він нічого не зробив. Він тільки розпустив армію, що врешті обернулося для України катастрофою. Тому потрібно критикувати владу, підказувати їй, висувати свої ідеї, навіть коли це мирний Грушевський, а тим паче, коли при владі немирний Ленін…

Ілюстрації: https://vk.com/svidki

Коментувати