Роман Грицун
31 записи

Мартін Іден та стандарти журналістики. Історія одного побиття

2

«Мартін Іден затиснув голову репортера у себе між колін. Мартінова рука стала швидко й мірно підніматися й опускатися», – на перший погляд це виглядає, як така собі сцена із розряду 18+. Але саме так американський письменник Джек Лондон описав побиття нахабного папараці, який поширив неправдиву інформацію про героя його книги Мартіна Ідена.

Іден

Мартін Іден. Кадр з фільму

 

Полтавський Лондон

Молодий колишній моряк одного разу відвідав оклендський клуб соціалістів. На його засіданнях виступали громадські діячі, ліві активісти, мислителі. Мартін любив їх слухати, але цього разу містер Брісенден підбурив і його до виступу. Мабуть, промові Лондонового персонажа позаздрив би будь-хто із відомих революціонерів. Уявляю, як би Че, Фідель, Ленін, Петлюра чи Мкстафа Кемаль заздрили цьому спічу:

 – Держава, де переважають раби, нежиттєздатна. Споконвічний закон розвитку лишається в силі. У боротьбі за існування, як я вже довів, виживають дужі й їхнє потомство, а кволі та їхні нащадки приречені на загибель. Внаслідок цього кожне покоління стає сильнішим за попереднє. У цьому суть розвитку. А ви, раби, — я згоден, що рабом бути погано, — ви мрієте про суспільство, де закон еволюції буде скасований, де кволі й непристосовані не загибатимуть, де кожен невдаха матиме доволі їсти, де всі зможуть приводити нащадків — як дужі, так і кволі. Що ж тоді буде? Сила й життєздатність майбутніх поколінь не зростатимуть. Навпаки, навіть зменшуватимуться. Ось Немезіда вашої рабської філософії. Ваше суспільство рабів, рабами й для рабів урядоване — воно неминуче послабне і розпадеться так само, як послабне й розпадеться життя істот, що становлять те суспільство. Не забувайте, що я опираюся на закони біології, а не на сентиментальну етику. Держава рабів не здатна існувати…

Доля занесла на це соціалістичне паті одного журналіста. Лондон це описує: «Випадково в залі сидів молодий репортер, якого пригнав сюди бідний на новини день і професійна потреба в сенсації».

Здається мені, що американський письменник –  ніякий не американський, а просто до кісток полтавський. Принаймні у цій ситуації він дуже точно змалював злободенну полтавську медіа-дійсність. Бо у нас же НІЧОГО НІКОЛИ НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ. Всі тільки меморандуми підписують та читають з листочка заготовлені тексти на прес-конференціях і «апаратках». А ми, журналісти, молоді, нам потрібен ЕКШН. Хоч на сесіях міської ради та обласної ради моментами не доводиться нудьгувати. То Мамай Масюка за кавою відішле, то Масюк Мамаю палець покаже, то у сесійній залі громадські активісти трибуну блокують.

Мамай тушки

Ну добре, згоден, треба ходити на різні заходи. І на веселі, і нудні, і офіційні, і релігійні. Зрозуміло, що кожен день не може бути, немов карнавал у Ріо-де-Жанейро, але ж дивитися один і той самий фільм кожного дня не хочеться.

Тепер повернемося до опису того журналіста, про якого розповідає Джек Лондон. В його образі та окремих рисах так і спостерігаються деякі наші генеральні писарі війська медійного.

 – Сам занадто туполобий, щоб стежити за дискусією, він, однак, гадав, що стоїть далеко вище від усіх цих балакучих маніяків з робітничого класу. Зате він дуже поважав тих високопоставлених достойників, що скеровують політику націй і газет. У нього був навіть свій ідеал, він мріяв стати видатним репортером, котрий уміє з нічого зробити все. Репортер не розумів, про що йде суперечка. Та це його й не обходило. Такі слова, як «революція», дали йому предосить матеріалу. Як палеонтолог може по одній знайденій кістці відновити цілий скелет, так і цей газетяр міг відтворити цілу промову з одного слова «революція».

 

Ну погодьтеся, колеги-журналісти, у кожного з нас були такі дні, коли ми молоді та недосвідчені (я, наприклад, зараз себе таким і вважаю, що ж тут правду таїти) приходили на заходи, нічого не розуміли, чіплялися за знайоме слово, там корупція, люстрація, проституція, дисфункція, полюція, і писали з того одного слова геніальну епічну історію, варту всіх районних та шкільних газет разом узятих.

Моряк

Графічне зображення Мартіна Ідена

Репортер у своєму матеріалі виставив Мартіна Ідена крайнім анархістом і перетворив його реакційний індивідуалізм у найчервоніший і найзатятіший соціалізм. Як пише Лондон, «цей репортерисько був по натурі художник і не пошкодував барв для місцевого колориту: широкими мазками він змалював довговолосих людей з дикими очима, неврастеніків і виродженців з піднятими вгору кулаками, і все це на тлі прокльонів, вереску й галасу розлюченої юрби»

Коли Мартін Іден прочитав у ранковій газеті цей матеріал про себе, то він спершу розсердився, а потім кинув газету й розсміявся:

— Це написав або п’яний, або якийсь зловмисник, — сказав він Брісенденові, що прийшов до нього надвечір і стомлено впав на єдиного в кімнаті стільця.

— А вам не однаково? — спитав Брісенден. — Хіба ви надаєте значення думці тієї буржуазної свиноти, що читає газети?

Мартін на хвилину задумався.

— Звісно, ні. Але це може пошкодити моїм стосункам із родиною Рут. Її батько й так твердив, що я соціаліст, а ця паскудна брехня остаточно переконає його в тому.

Мартін зустрічався з дівчиною на ймення Рут, хотів з нею одружитися, але батьки були проти їх стосунків, бо хлопець, по-перше, ніде не працював, а по-друге, тато дівчини вважав молодика соціалістом. А в США заможні підприємці, адвокати, юристи та всі представники вищого й середнього класу на початку ХХ століття, ой,  як не любили соціалістів, комуністів, анархістів та інших представників лівого руху.

От з цього і почнемо розмову про окремі стандарти журналістики. Як бачите, недостовірна інформація, описана у репортажі може нашкодити тій людині, про яку йде мова. Краще було би перепитати в Ідена, чи справді він є соціалістом, взяти живий коментар прямо на місці події, аби мати точні дані для опису заходу. Але ні. Репортер знехтував елементарними правилами, написав так би мовити «отсєбятіну», і приніс Ідену шкоду.

 – Тепер мій крамар, безперечно, відмовить мені у кредиті, – міркував Іден про наслідки цього репортажу.

Нахабність – друге щастя

Бути нахабним журналістом інколи не так вже й погано. Можна роздобути куди більше інформації, ніж твої скромні та виважені конкуренти з інших видань. Але не раджу бути нахабним. Чому? Ну, по-перше, можна отримати по фізіономії. Так сталося із нашим горе-журналістом. Після брехливої статті він наважився прийти в гості до Мартіна Ідена, щоби взяти інтерв’ю.

— Але ж у тому, що він написав, нема ні слова правди, ані слова, — зауважив Мартін, звертаючись виключно до Брісендена.

— Це все було подане в загальних рисах, ви ж розумієте, — зважився докинути репортер. — І для вас це чудова реклама. Ось що важливо. Це піде вам на користь.

— Чуєте, Мартіне? Це чудова реклама, — урочисто промовив Брісенден.

— І це, бачте, піде мені на користь, — додав Мартін.

— Дозвольте запитати, містере Ідене, де ви народилися? — почав репортер, прибираючи уважливого вигляду.

— Він навіть нічого не записує, — сказав Брісенден. — Він і так усе пам’ятає.

— Мені це не потрібно, — пояснив репортер, силкуючись не показати неспокою. — Добрий репортер ніколи не записує.

— Ви й учора не записували? — спитав Брісенден. Але він не відзначався довготерплячістю і раптом скипів: — Слухайте, Мартіне, якщо ви йому зараз не всиплете, то всиплю я. Помру, але всиплю!

— Мабуть, буде досить відшмагати? — поцікавився Мартін. Брісенден подумав і кивнув головою. Ще мить, і голову репортера було затиснуто в Мартіна між колінами.

Що було далі ви ж знаєте. Репортер отримав тумаків, а за тим розлючений подався геть з Іденової квартири. Потім він написав ще більш брехливу статтю, якав результаті зруйнувала стосунки Мартіна та Рут.

МИ

Тому ще одне прохання-порада до журналістів – записуйте! І бажано – на диктофон, щоби потім не було трагедій.

«Якби світ і люди в ньому були досконалі, то журналісти при роботі могли б керуватися лише власною думкою»

Цими словами починається  одна з редакційних настанов BBC.  Та на жаль, цей світ недосконалий, тож ми мусимо керуватися журналістськими стандартами, аби правильно все висвітлювати.

 – Повага до істини та права громадськості на правду – перший обов’язок журналіста, що передбачає передусім служіння інтересам суспільства, – йдеться у Декларації принципів професійної поведінки журналістів. І це стосується всіх жанрів журналістики, зокрема й таких як інтерв’ю чи репортаж.

Колишній редактор Today Кевін Марш зазначає: «Журналіст не повинен дозволяти своєму співбесіднику нехтувати інтересами аудиторії».

Баланс думок, точок зору. При висвітленні конфлікту необхідно надати слово та відобразити позиції всіх сторін конфлікту. Журналіст має бути неупередженим та не маніпулювати експертною думкою на користь однієї зі сторін, а просто доносити слова учасників конфлікту без перекручень.

Достовірність. Звідки у вас ця інформація? З прямої мови учасника подій? Ок. А як щодо записів у соцмережах. Всі ми грішимо копіювання повідомлень з Фейсбуку та ВК, інколи не підозрюючи, що сторінку користувача можуть зламати і написати на стіні неправдиву інформацію.

Інколи оприлюднення джерела може загрожувати його життю, здоров’ю чи професійній діяльності Перевірка джерел інформації є одним із першочергових завдань журналіста.

Відокремлення фактів від коментарів – і знову журналіст має бути максимально незаангажований. Усі коментарі власне журналіста мають бути чітко відокремлені від фактів та коментарів експертів.

Повнота висвітлення. Коли мова йде про новини, важливо вказати що сталося, де сталося, коли сталося.  Якщо ж це аналітика, то треба вказати – чому  це сталося і до чого це призведе, а також коментарі експертів.

Інтерв’ю. Перша порада: завжди готуйтеся до інтерв’ю. Важливо бути в темі, мати рівень обізнаності у сфері обговорення. Коли медійник не розбирається в темі, то співрозмовник може легко маніпулювати ним, а потім вже й читачами, слухачами.

У правилах ведення інтерв’ю від телеведучого  Бі-Бі-Сі Робіна Дея йдеться:

 – У журналіста завжди є право – і навіть обов’язок – ставити незручні запитання від імені аудиторії. Телеведучий, який бере інтерв’ю, зобов’язаний, передусім, виконувати обов’язки журналіста: ставити питання, дізнаватись про факти та думки. Не можна обманювати аудиторію, навмисно уникаючи незручних для співбесідника тем і ставлячи надто прості запитання.

І дійсно. Не можна обманювати ні аудиторію, ні співрозмовника, бо інакше тебе або ж відшмагають, або у гіршому випадку – недовірятимуть, та вважатимуть «журналюгою».

Коментувати

2 Коментарів
Білочка
• 13:39 | 22 липня 2016

На цій людині тримається ваше видання. Дуже талановито написано!

Відповіcти
Юра
• 13:46 | 20 липня 2016

Класно написано і по суті.

Відповіcти
20 вересня 2017