Роман Грицун
31 записи

Лівий революціонер. Дух, що тіло рве…

0

Про те, як українську революцію 1917  року зробили «ліваки», і в якій зараз ситуації опинився лівий фланг суспільно-політичного життя країни.

17

Симона Петлюру ще до революції називали українським Марксом. Такого ж титулу міг удостоїтися  Іван Франко, який переклав «Капітал» українською. Леся Українка зробила «транслейт» «Маніфесту комуністичної партії», який написав Фрідріх Енгельс та Карл Маркс.

Галицький марксист Юліан Бачинський першим проголосив ідею української незалежності, виклавши її у книзі «Україна irredenta». Він розшифрував ідеї Маркса, і я виявилося що російські більшовики фатально помиляються: ідея «пролетарі всіх країн – єднайтеся» – це спочатку пролетарі будують свої національні держави, а потім вже єднаються у інтернаціонал. А сучасний Євросоюз – це Вам той самий інтернаціонал.

Франко

Іван Франко та Борис Грінченко

Центральна Рада, Українська народна республіка, на чолі якої стояли соціалісти, марксисти й трохи націонал-демократів будувала саме робітничу Українську державу – те, що пророчили Маркс та Енгельс.

Другий генеральний секретар Української центральної Ради Павло Христюк наприкінці липня 1917 року писав, що УЦР нараховувала формально 822 депутатів, серед яких більшість мали робітничі депутати, депутати-соціалісти, представники профспілок, себто ліві. Класифікувати депутатів селянських та військових складніше, хоча ризику припустити, що серед низ вистачало людей із соціалістичними поглядами.

УЦР

Склад Української центральної ради

 

Українську революцію зробили ліві. Не такі радикальні, як Ленін чи Троцький, та все ж – ліві. Соціалістичні, комуністичні й звісно – анархічні ідеї мали неабияку популярність в Україні. Однак ці «ліві» не змогли розбудувати державу, а головне –  армію.

Були у тогочасній політиці й праві. Навіть при владі. Гетьман Скоропадський показав лівим майстерклас із побудови державного управління та головне – війська. Перед тим, як «ліваки» Директорії дали гетьману прикурити під Мотовилівкою і ліквідували владу Скоропадського, в тогочасній «Гетьманщині» повинен був відбутися військовий призов. Якби це сталося, то вангую: більшовики би просто наклали у штани ще десь під Полтавою, і до Києва не дійшли. Скоропадський хотів прихвати в ряди українського війська 200 тисяч солдатів.

Скоропадський

Гетьман Соропадській зі штабом оглядає Серожупанную дивізію. Серпень 1918 року.

У Оксфордському політологічному словнику пишеться, що  «Ліві орієнтовані на відстоювання інтересів робочого класу, на курс націоналізації промисловості, нетерпимі до ієрархічної структури суспільства й націоналістичної спрямованості політики.

Але це не значить, що лівий не може бути націоналістом, а націоналіст – лівим. Націоналізм – це світогляд, а не політичний курс чи фланг. Те що більшовики у національному питанні були противниками всіх націй та хотіли побудувати новий радянський народ, говорить тільки про наступне: вони не могли дати раду в національному питанні, вони не вміли цього робити. Саме тому все зводилося до розстрілів, терору, ігнорування національних особливостей.

Інтернаціоналізм не заперечує національні особливості. Європейський союз – це той самий інтернаціонал. Аде ж у ЄС немає ідеї про один євронарод. Там є німці, англійці, французи.

Слабкість і дурість керманичів СРСР була в тому, що вони не хотіли давати розвиток націонал-комуністичним ідеям, які яскраво малювалися в Українських лідерів – Скрипника, Хвильового, приміром.

Праві – це консерватори, монархісти, християнські демократи, націонал-ліберали, фашисти.

3-min (2)

Симон Петлюра

Українська політична історія має куди більше насправді лівих традицій, ніж будь-яких інших. Саму ідею української політичної самостійності першими проголосили ліві.  Але що ми маємо на ділі. Відбулася декомунізація. Заборонено радянські символи, знесено пам’ятники комуністичним вождям і тиранам. Це правильно, однак є інша сторона медалі. Слово «комунізм» викинуто з політичного дискурсу, і це суттєво обмежує можливості розвитку лівого руху. Якщо група ініціативних захоче заснувати організацію під назвою «Націонал-комуністична» (чи то партія, чи то група, чи фракція), то закон банально їм цього не дозволить. Добре, можна іти іншим шляхом. Назвемо партію «Націонал-соціалістична». Але, знову ж таки – не можна. Закон забороняє.

Націонал-анархістська партія буде непопулярною.

Соціал-Національна партія – це вже було.

Для нормального політичного розвитку країни потрібен лівий фланг. Потрібен і правий фланг, з яким теж маються проблеми, але це окрема тема. Натомість, ми маємо незрозумілих політичних гібридів, у яких відсутні чіткі ідеї. Підвищення пенсій, зарплат, зменшення тарифів, нові робочі місця – це не їдеї, це речі з циклу «і так зрозуміло».

Якими мають бути ліві? По-перше, науковими. Треба знатися на законах економіки, й пропонувати рішення, які принесуть як можна більшу користь бідним і середньому класу, і як можна менше шкоди Державі, аби вона і надалі могла стабільно давати користь людям.

По-друге – мислити глобально, діяти локально.

По-третє: не ігнорувати національне питання. Націоналізм є важливим, бо світ – це спільнота націй, які мають жити в мирі й добрі.

Інакше дух бездумного лівого революціонера порве тіло Української держави на шматки, які потім з легкістю збиратиме російський імперіалізм.

Коментувати