Роман Грицун
31 записи

Instagram Симона Петлюри

1

Ім’я полтавця Симона Петлюри золотими літерами вписане у історію Українських визвольних змагань.  Однак сам журналіст, запальний революціонер, головний отаман військ Української Народної Республіки ― першої незалежної держави українців в ХХ столітті, ― на жаль, не лишив жодного рядка своїх спогадів.  Тож давайте уявимо, що у 1895 – 1926 роках вже є сучасні технології, соціальні мережі, і подивимося Instagram нашого видатного земляка, і заодно пригадаємо факти з його біографії.

1.

Симон народився у 1879 році в сім’ї щирих полтавських міщан, яка мала козацьке походження. Коли йому тринадцятий минав, він пішов навчатися до церковнопарафіяльної школи. У 1895 році хлопець вступає до Полтавської духовної семінарії. От що юний Петлюра написав про це у своєму Instagramі.

2.

Однак хлопцеві не вдалося довчитися у семінарії. Він повністю поринає у вир революційної та політичної боротьби, який у буквальному сенсі засмоктує його. Симон організовує у Полтаві святкування чергової річниці з дня народження Тараса Шевченка. На заході виступив Микола Міхновський, лідер «Революційної Української Партії». Вражений словами Міхновського, Петлюра і сам вступає до лав партії, згодом ставши її провідним діячем.

3.

Однак самою політикою ситий не будеш. Петлюра розуміє, що крім справ революційних потрібно дбати про культурне життя рідного міста. Симон займається активною діяльністю культорганізатора. По-суті те, що зараз роблять літературні менеджери, музичні продюсери та організатори концертів, сто п’ятнадцять років тому робив і Симон Петлюра. З цією метою він запрошує на виступ до семінарії Миколу Лисенка ― видатного композитора, засновника української опери. Уявіть собі, якби зараз Ви стали організатором концерту групи «Океан Ельзи» у Полтаві, особисто запросивши Святослава Вакарчука. От щось схоже відчував тоді Симон Петлюра.

На візит Миколи Лисенка чекала вся студентська громада семінарії. І вже коли відбувалася генеральна репетиція заходу, якою Петлюра керував особисто, до зали зайшов ректор навчального закладу. Отець Іоанн Христофорович Пічета дізнався, що у семінарії збирається виступати Лисенко, і буде виконувати заборонену російською цензурою композицію «Б’ють пороги». Ректор проганяє композитора зі сцени, звинувачуючи його у духовному розбещенні молодих семінаристів та мазепинських інтригах. В той час прихильників української мови та культури називали мазепинцями. Симон Петлюра виступає проти ректора, прямо на сцені захищаючи честь композитора. За це його згодом і відрахують з навчального закладу. Хоча отець Іоанн пропонував Петлюрі отямитися, взятися за навчання і забути про всі ці революційні витребеньки, та Петлюра сказав ректору, що ідеї дорожчі за навчання і пішов.

Проте дорогу до семінарії Петлюра не забув. Студенти-революціонери, що навчалися там, таємно зустрічалися з Петлюрою у навчальному закладі.

Навесні 1902 року Петлюра став одним із організаторів виступу семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів та запровадити навчання українською мовою. Їхні домагання були сформульовані у спеціальній «петиції», під котрою було зібрано близько 200 підписів.

Ректор був шокований поведінкою учнів. Семінаристи повстали проти хабарництва та шпигунства у семінарії. Студенти били вікна та меблі, знущалися над суворими викладачами. Здавалося, що студенти просто ошаліли і стихійно громили все навколо. Однак ця акція була ретельно організована Симоном Петлюрою.

Організаторський хист Петлюри через п’ятнадцять років після цього змінив хід української історії. Коли російський цар відрікся від престолу, а у Києві утворився проукраїнський орган влади ― Українська Центральна Рада, Петлюра увійшов до першого українського уряду тих часів, що мав назву Генеральний секретаріат.

Важливою подією в політичній кар’єрі С. Петлюри став і Всеукраїнський військовий з’їзд 1917 року в Києві. С. Петлюра був однією з провідних постатей з’їзду, входив до його президії, головував на декількох засіданнях, виголосив низку промов, запропонував найважливіші резолюції.

4.

Головним завданням С. Петлюри була організація та українізація збройних сил УНР.

Не бажаючи коритися наказам згори, Петлюра конфліктував з головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком, який не підтримував створення окремих збройних сил України. На знак протесту Симон Васильович вийшов з уряду. Він поїхав на Лівобережжя, де почав створювати українські військові частини.

Так було сформовано гайдамацький кіш Слобідської України. Петлюрівські «Гайдамаки» на початку 1918 року відіграли вирішальну роль у боях за Київ та в ліквідації повстання більшовиків, центром якого став «Арсенал». Кіш став однією з найбільш боєздатних українських частин.

6.1

Згодом Петлюра був офіційно поновлений на посаді у генеральному секретаріаті. 15 листопада 1917 року було розіслано відозву С. Петлюри до війська, яку він опублікував у своєму Instagramі.

5.5.5

Політична кар’єра Симона Васильовича продовжується. Наприкінці березня 1918 р. він очолив Київське губернське земство, а за місяць на його базі створив Всеукраїнську спілку земств.

Петлюра негативно поставився до запрошення Центральною Радою німецьких та австрійських військ в Україну, тому участі в роботі УЦР навесні 1918 р. не брав. Проте він розумів, що, незважаючи на те, чи було б зроблено запрошення, чи ні, німці все одно взяли б під свій контроль Україну. У квітні 1918 р. С. Петлюра дав згоду балотуватися на голову Київського губернського земства і був обраний не лише головою губернського земства, а й Всеукраїнського союзу земств. На чолі українських земців він послідовно перебував в опозиції до режиму П. Скоропадського. Тому 27.07.1918 р. С. Петлюра був заарештований і звинувачений у підготовці антиурядового заколоту. З-під арешту звільнився 13.11.1918 р. Того самого дня діячами Українського національного союзу, що об’єднав опозиційні режимові гетьмана П. Скоропадського політичні партії та громадські організації, була таємно створена Директорія — орган для підготовки і керівництва антигетьманським повстанням в Україні. За традиціями 1917 р. в основу її створення було покладено принцип міжпартійного представництва.

7.1

На жаль, директорія як колективний демократичний орган вищої влади не виправдала свого призначення та підтвердила істину про те, що демократія миттєво не народжується в полум’ї революції. Набагато вагомішою за колективний орган влади виявилася постать одного його члена, ― голови Директорії, головного отамана військ УНР Симона Петлюри. 1919 рік зробив його незаперечним лідером українського національно-визвольного руху, об’єднавчим символом нації.

Саме полтавець Симон Петлюра поставив свій підпис на одному з найважливіших документів новітньої історії України ― Акті злуки УНР та ЗУНР. 22 січня 1919 року Українські землі об’єдналися в єдину державу.

7.2.2

8.1

Проте, не довго судилося їй протриматися.

На початку лютого 1919 року, коли війська Директорії під натиском радянських частин залишили Київ, С. Петлюра зосередив всю владу в своїх руках і очолив Директорію. Він був змушений воювати і проти більшовиків, і проти денікінців, і проти Махна. За цих обставин багато уваги довелось приділяти й дипломатичній діяльності – переговорам з представниками Антанти, обміну в Румунії цукру на набої, пошукам підтримки в Польщі.

9.

10.

Після укладення Варшавського договору з Польщею, українські війська разом з польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травні 1920 року здобули Київ.

11

Подальша боротьба Симона Петлюри проти більшовиків була приречена на поразку. У жовтні 1920 року Польща уклала перемир’я з радянською Росією, тож війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, було інтерновано.

1923 року уряд радянської України зажадав від польських властей видати Симона Петлюру як ворога трудящих. Тому він перебрався до Угорщини, потім — до Відня, Женеви, а наступного року разом із дружиною та дочкою Лесею оселився в Парижі. Тут він активно займався публіцистичною діяльністю, висвітлюючи недавні події в Україні та завдання еміграції. Чимало його матеріалів було опубліковано в часописі «Тризуб».

12.

13.

10 травня 1926 року Симон Петлюра у Парижі відзначав у ресторані свій день народження в колі друзів. Неподалік, за столиком, сидів Махно. З ним було кілька знайомих. Невдовзі чоловік, з яким він гаряче сперечався, невдоволено підвівся і вийшов. Не знав тоді Симон, що Махно ледве вмовив анархіста Шварцбарда не вбивати Петлюру. Таким чином Нестор Іванович віддячив Петлюрі за те, що той 1923 року врятував його в Польщі від розправи петлюрівських офіцерів, котрі вважали, що він перешкоджає вести боротьбу за створення самостійної України.

Однак 25 травня 1926 року Шварцбард усе ж таки застрелив Петлюру сімома пострілами із револьвера. Захищав вбивцю відомий у Парижі адвокат Анрі Торес. Вбивцю було виправдано. Виправдання Шварцбарда мало негативні наслідки для українців, оскільки тавро погромника і антисеміта було намертво припасовано до Петлюри, а з ним ― і до всіх українців. Хоча за життя Петлюра був ярим противником єврейських погромів.

14.

Заходьте на Instagram Симона Петлюри і дізнавайтеся про нові факти з його біографії.

Коментувати

1 Коментар
Правда матка
• 11:03 | 13 вересня 2015

Де Ви таке знаходите? Супер! Це здорово!

Відповіcти
24 вересня 2017