Роман Грицун
31 записи

Бандерівський список: два полтавці та полковник, який любив цукерки

2

У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку, 23 травня, святкувати День Героїв. Свято було приурочене до сумного дня 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Було також обумовлено, що саме у травні пішли з життя «кращі сини України XX століття»: Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець.

Самец цей «Бандерівський список» і визначив, що «День героїв» українці відзначатимуть саме наприкінці травня. Двоє людей з цього списку були родом з Полатвщини, а третій – брав активну участь у Європейських політичних пристрастях 30-хх років ХХ століття, і загинув через свою любов до цукерок.

 81gebnlUSCo

Полковник-солодкоїжка

Лідер Організації Українських націоналістів, полковник Євген Коновалець дуже любив цукерки. В підсумку потяг до солодощів його і погубив. Про це більш детально, наприкінці статті, зараз скажу, що навіть його передчасна смерть не завадила йому  стати однією із ключових фігур європейської міжнародної політики у 30-хх роках ХХ століття.

Konovalets

Саме в той час ОУН опиняється у плетиві хитрощів європейських політичних інтересів і пробує зламати хід подій на свою користь. Українські націоналісти організують замахи на польського міністра Перацького і югославського короля. Активність ОУН дратує не тільки Німеччину, а й Сталіна, який вважає існування дієвої національно-визвольної організації небезпечним прикладом для Радянської України. ОУН мала мережу підпільних бойових осередків по всій Європі, і грала проти Німеччини, Радянського Союзу та Франції  у справжні «шпигунські пристрасті».

Євген Коновалець був лідером ОУН, і знав, що заради незалежності України треба вести боротьбу проти СРСР та Німеччини. Ти паче, що Німеччина явно планувала воєнні дії на території Європи, чим думала скористатися. З цього приводу американська газета Газета «Санді Таймс» писала:

 – Німеччина, яка прагне миру на західних кордонах має також ще і східні кордони, де її політичні зазіхання неможливо задовольнити без війни…Відторгненням України Німеччина надасть послугу Західним державам.

Ключовим у європейських політичних ігрищах в той час був так званий «Східний Пакт». Його автором був Луї Барту, міністр закордонних справ. Суть проекту полягала в тому, що на Сході Європи має бути утворена антигітлерівська коаліція на чолі з Чехословаччиною, а також Франція та СРСР підпишуть пакт про ненапад. Цей проект Луї Барту позначив кодовою назвою – «Чеські лещата», які зможуть вхопити гітлерівську Німеччину між Францією та східноєвропейськими країнами. Франція була прихильником входження Радянського Союзу до Ліги націй.

На думку Євгена Коновальця, французи розробляючи ці політичні стратегії, ігнорують прагнення українців до відновлення своєї держави.

У свою чергу, Коновалець недовіряв націонал-соціалістам. Зокрема члени берлінського Бюро ОУН були свідками ночі довгих ножів. Тоді Гітлер наказав знищити своїх союзників – Штрассера і Рема.

 – Німці вважають, що сила – це головна передумова успіху. Ось, чому в них немає місця ні для щедрості, ні для милосердя. «Вища раса» не може дозволити собі керуватися правилами моралі і честі.

Однак, згадуючи гіркий досвід боротьби українців за незалежність у 1919 році, коли безвладдя у УНР та ЗУНР привело до загибелі молодої Соборної держави, Коновалець розумію, що для того, щоби вибороти українську незалежність, потрібно брати приклад з Німеччини. Який саме приклад? Коновалець вважає, що Гітлер робить правильно, ігноруючи Версальські угоди, які по-суті поставили Німеччину на коліна. Лідер націонал-соціалістів розбудовує сильну армію, ліквідує конституцію, розбудовує промисловість. Все у німців тримається на авторитеті вождя-фюрера. Коновалець вважає, що Україні свій такий вождь би не завадив.

Але, зрештою, копіюючи саму політичну модель керівництва Німеччиною, Коновалець не розділяє ідеологічних поглядів нацизму, і це є дуже важливим аргументом для російської пропаганди, яка вважає ОУН посіпаками гітлерівців.

 – Не можна українських націоналістів називати ні фашистами, ні гітлерівцями. Наш народ має свої засади і життєві принципи. Коли цих принципів будемо притримуватися, то з успіхом використаємо момент ,коли котрусь із великих держав припече так, що вона зважиться допомогти нашому визволенню.

У свою чергу, націонал-соціалісти Німеччини, знаючи про домагання ОУН в боротьбі за незалежність ,вирішили поспекулювати на цій темі, і почали свою гру у «шпигунських пристрастях». Ключове місце тут посів так званий міф про «Велику Україну».

Гітлер спекулював на українському питанні, щоб приспати чуйність Версальських переможців – Великої Британії, Франції, США. Переозброєння і прикордонні анексії Німеччини (заборонені за підсумками Першої світової) нацисти виправдовували, в тому числі, підготовкою до «визволення України». Після розчленування Чехословаччини в 1938-1939 роках західні «миротворці» чекали, що біснуватий фюрер залишить у спокої Європу і піде завойовувати життєвий простір в СРСР. Ніби підтвердженням таких здогадів якраз і було утворення автономної Карпатської України у складі знесиленої Чехословаччини. На Заході її сприймали не інакше, як німецький плацдарм, як українську іреденту, націлену проти УРСР. Варто визнати, що карпатські українці погоджувалися на таку роль і сподівалися на німецьку підтримку.

Приблизно в такій ситуації  з’явився випуск журналу «Look» за 14 березня 1939 року.

looksm-860x547

На стилізованій карті зображено два можливі шляхи Вермахту до України, вона  ілюструє статтю про перспективи німецько-радянської війни. Перша частина статті «Російська Україна… наступна мета Гітлера» присвячена викриттю гітлерівської пропаганди «визволення України». Журнал зазначає, що справжньою метою нацистів є природні багатства та промисловий потенціал України. Заради заволодіння ресурсами Берлін планує створити 40-мільйонну маріонеткову українську державу на територіях Польщі, Чехословаччини, Румунії та СРСР. У статті стверджується, що насправді українці під радянською владою не є ані меншиною, ані пригнобленими, і за, винятком зовнішньої політики, мають самоврядування. Незважаючи на свій традиційний націоналізм, українці  будуть боротися проти німецького «визволення», за яке виступають лише білогвардійські емігранти та польські і румунські нацисти.

Перші удари Другої світової війни прийняв на себе не СРСР, як того сподівалися на Заході, а Польща, Франція, Велика Британія. Гітлерівська мантра про «визволення України» виявилася блефом. Спочатку Німеччина вирішила домогтися реваншу за Першу світову, програну нею на Західному фронті.

Чи вірив Коновалець у той блеф Гітлера. Як показала історія – ні. Оунівці отримували гроші від абверу на організацію своєї діяльності, однак у так би мовити неофіційній угоді між німцями та українськими націоналістами ішла мова про те, що ОУН може діяти на власний розсуд, згідно зі своїми переконаннями.

 – Німці хочуть розвалити Чехословаччину. Ми допоможемо їм. Але тільки для того, щоби створити там незалежну Українську Державу, яка стане фундаментом майбутньої української держави, – писав Коновалець.

Ідею «Великої України» у політиці Гітлера також розглядав і Радянський союз. Сам Йосиф Сталін уважно читав книгу «Маін Кампф», і навіть дав наказ перекласти її російською мовою. Лідер комуністів вважав, що Гітлер блефує, а за ідеєю «Великої України» криється насправді бажання замилити очі західним політикам, перед тим, як на них атакувати.

Цікаво, що Франція та Англія думали так само по відношенню до СРСР. Захід вважав, що Гітлер розводить свій блеф задля того, щоби почати війну проти Союзу.

Сталіну був вигідним блеф Гітлера, бо це створювало хороші умови для світової революції, якою марили у Кремлі. Однак Сталін боявся іншого. Він знав, що Коновалець та ОУН розглядають цей блеф, як можливість до створення реальної Незалежної України. Коли у Москві дізналися, що Гітлер окупує Чехословаччину, то одразу зрозуміли, що українські націоналісти не втратять нагоди створити державу в Закарпатті – Карпатську Україну. Можливо, більшовики і розуміли, що довго Закарпаття не протримається, та все ж головний ідейний натхненник боротьби за Україну Євген Коновалець був для них небезпечною фігурою. Тому то й вирішили комуністи організувати вбивство лідера ОУН.

Сталінська команда підготувала таємного агента Павла Судолатова, що за допомогою колишнього націоналіста Миколи Лебедя, якого завербувала НКВС, зумів налагодити зв’язки із Коновальцем.

Павло Судоплатов під час однієї зустрічі дізнався, що Коновалець дуже любить цукерки. Саме в коробку з українськими цукерками була вмонтована вибухівка.

23 травня 1938-го Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелі «Атланта» вибухівку, закамуфльовану підривниками під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.

Могила_Євгена_Коновальця

Соціальний націоналіст №1

Юрист родом із Полтавщини, соціаліст, націоналіст, радикал, терорист… Можна як завгодно обзивати Миколу Міхновському, але все це не змінить одного факту. Він став першим політиком, який у модерний час висунув ідею української незалежності.

міхновський

Йому виповнилося лишень 18 років, коли він вже теоретично описував ідеї національної боротьби українців. Тоді молоді й запальні студенти любили різного роду таємні товариства, гуртки, підпільні об’єднання. До одного такого руху примкнув і молодий Микола. І от у 1891 році, у Полтаві, на засадах повної конспірації створюється таємне товариство – «Братство Тарасівців». Існує чи то факт, чи то легенда про те, що його активісти зібралися на могилі Тараса Шевченка, і дали клятву боротися за українську незалежність.

Члени харківського осередку Братства Тарасівців

Члени харківського осередку “Братства Тарасівців”

До засновників Тарасівців належали: Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський. Крім культурної діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості.

Так би мовити відділи «Братства» працювали у Києві, Чернігові, Одесі та Харкові.

Микола Міхновський став автором першого програмового документу організації. Робота над ним почалася  за два роки до його офіційного оприлюднення.

Наприкінці літа 1891 році у Глинську на Сумщині, де працювали студенти, було закладено Програму товариства. Документ чітко визначив географію української державності –  самостійна суверенна Україна, соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу.

За устроєм Україна мала бути як зараз США або Росія, тобто – федерацією. Передбачалося, що федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини буде складати єдину Україну.

Главою держави мав бути Гетьман, але його треба було би обирати ,як президента. Діяльність гаранта конституції повинен був контролювати сейм, себто – парламент. Хм, якось краще воно звучить, ніж оця пресловута Верховна (З)Рада.

В економічному плані, Міхновський бачив промисловість України націоналізованою (ну, так же як і комуністи). Всі мали працювати, ніякого тобі тунеядства, ну і звісно – безкоштовна медицина, освіта, соціальні гарантії, пакети.

Релігійні почуття різних людей  «Тарасівці» не ображали. Свобода віри, відокремлення церкви від держави – це в їх прогармі важливий пункт. Так же само, як і національна армія.

Міхновський класс варр

Стосовно гасла «Україна – для українців», яке висував Міхновський, то скажу, що його не варто розуміти буквально. Малося на увазі, що політичні посади, доступ до освіти, медицини повинні мати всі, хто вважають себе українцями. Якщо ти приміром індус, приїхав до України, маєш до неї теплі почуття, вважаєш себе українцем,  то живи собі заради Бога. Про якісь національні утиски, ксенофобію, міжнаціональну ворожнечу тут мова не йшла. Імперські урядовці, міністри, які забороняли українську мову, літературу мали переважно українське походження і коріння. Гасло «Україна для українців» було скоріш «рятівним колом» проти русифікації, ніж інструментом для роздмухування вогнища міжнаціональних конфліктів.

Колективними зусиллями ці програмові засади були розвинуті, у 1893 проголошені на Шевченкові роковини в Харкові та надруковані у квітневому номері львівського журналу «Правда» під назвою «Profession de foi молодих українців» пропаговані орисом. Грінченком у «Листах з України Наддніпрянської» та Михайлом Коцюбинським у казці-алегорії «Хо».

На київському з’їзді 1892 року організація вирішила перейти до політичної діяльності, але у 1893 році поліція викрила організацію і провела чисельні арешти. І хоча товариство припинило своє існування, початок національному відродженню було покладено.

1898 року Міхновський переїхав до Харкова, де відкрив власну канцелярію. А у 1900 році він розпочав політичну діяльність як соціальний націоналіст, або  націонал-соціаліст, справивши великий вплив на формування Революційної Української Партії (РУП).

Брошура Міхновського «Самостійна Україна» стала першим програмовим документом РУП і українського право-радикального руху взагалі. «Самостійна Україна» утверджує принцип боротьби між націями і потребу створення Нової України: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Закінчується програмова брошура наступними визначними словами:

 – Усі, хто на цілій Україні не з нами, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятаймо, що слава і перемога – це доля борців за Народну справу. Вперед і нехай кожний із нас пам’ятає, що коли він бореться за Народ, то мусить дбати за весь Народ, щоб цілий Народ не згинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!

Миколу Міхновського сміливо можна вважати соціальним націоналістом, бо в його політичних і філософських поглядах чітко прослідковується ідея визволення Української нації та побудови суспільства на соціалістичних засадах. Як то кажуть – був націонал соціалістом, ще до того, як це стало мейнстрімом.

Отаман Number One

Симон Петлюра народився у 1879 році в сім’ї щирих полтавських міщан, яка мала козацьке походження. Коли йому тринадцятий минав, він пішов навчатися до церковнопарафіяльної школи. У 1895 році хлопець вступає до Полтавської духовної семінарії.

Однак хлопцеві не вдалося довчитися у семінарії. Він повністю поринає у вир революційної та політичної боротьби, який у буквальному сенсі засмоктує його. Симон організовує у Полтаві святкування чергової річниці з дня народження Тараса Шевченка. На заході виступив Микола Міхновський, лідер «Революційної Української Партії». Вражений словами Міхновського, Петлюра і сам вступає до лав партії, згодом ставши її провідним діячем.

Петлюра

Однак самою політикою ситий не будеш. Петлюра розуміє, що крім справ революційних потрібно дбати про культурне життя рідного міста. Симон займається активною діяльністю культорганізатора. По-суті те, що зараз роблять літературні менеджери, музичні продюсери та організатори концертів, сто п’ятнадцять років тому робив і Симон Петлюра. З цією метою він запрошує на виступ до семінарії Миколу Лисенка ― видатного композитора, засновника української опери. Уявіть собі, якби зараз Ви стали організатором концерту групи «Океан Ельзи» у Полтаві, особисто запросивши Святослава Вакарчука. От щось схоже відчував тоді Симон Петлюра.

На візит Миколи Лисенка чекала вся студентська громада семінарії. І вже коли відбувалася генеральна репетиція заходу, якою Петлюра керував особисто, до зали зайшов ректор навчального закладу. Отець Іоанн Христофорович Пічета дізнався, що у семінарії збирається виступати Лисенко, і буде виконувати заборонену російською цензурою композицію «Б’ють пороги». Ректор проганяє композитора зі сцени, звинувачуючи його у духовному розбещенні молодих семінаристів та мазепинських інтригах. В той час прихильників української мови та культури називали мазепинцями. Симон Петлюра виступає проти ректора, прямо на сцені захищаючи честь композитора. За це його згодом і відрахують з навчального закладу. Хоча отець Іоанн пропонував Петлюрі отямитися, взятися за навчання і забути про всі ці революційні витребеньки, та Петлюра сказав ректору, що ідеї дорожчі за навчання і пішов.

Проте дорогу до семінарії Петлюра не забув. Студенти-революціонери, що навчалися там, таємно зустрічалися з Петлюрою у навчальному закладі.

Навесні 1902 року Петлюра став одним із організаторів виступу семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів та запровадити навчання українською мовою. Їхні домагання були сформульовані у спеціальній «петиції», під котрою було зібрано близько 200 підписів.

Ректор був шокований поведінкою учнів. Семінаристи повстали проти хабарництва та шпигунства у семінарії. Студенти били вікна та меблі, знущалися над суворими викладачами. Здавалося, що студенти просто ошаліли і стихійно громили все навколо. Однак ця акція була ретельно організована Симоном Петлюрою.

Організаторський хист Петлюри через п’ятнадцять років після цього змінив хід української історії. Коли російський цар відрікся від престолу, а у Києві утворився проукраїнський орган влади ― Українська Центральна Рада, Петлюра увійшов до першого українського уряду тих часів, що мав назву Генеральний секретаріат.

Важливою подією в політичній кар’єрі С. Петлюри став і Всеукраїнський військовий з’їзд 1917 року в Києві. С. Петлюра був однією з провідних постатей з’їзду, входив до його президії, головував на декількох засіданнях, виголосив низку промов, запропонував найважливіші резолюції.

Петлюра 2

Головним завданням С. Петлюри була організація та українізація збройних сил УНР.

Не бажаючи коритися наказам згори, Петлюра конфліктував з головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком, який не підтримував створення окремих збройних сил України. На знак протесту Симон Васильович вийшов з уряду. Він поїхав на Лівобережжя, де почав створювати українські військові частини.

Так було сформовано гайдамацький кіш Слобідської України. Петлюрівські «Гайдамаки» на початку 1918 року відіграли вирішальну роль у боях за Київ та в ліквідації повстання більшовиків, центром якого став «Арсенал». Кіш став однією з найбільш боєздатних українських частин.

Тож з появою появою першого секретаріату з військових справ Центральної Ради постать Петлюри серед  українських солдатів стала такою собі, мітичною. Петлюрівцями називали навіть бійців корпусу генерала Скоропадського на чолі з самим майбутнім гетьманом України.

Петлюра 3

Поняття Петлюрівці «петлюрівці» у період Української революції стало універсальним по відношенню до вояків і командирів армії УНР: так називали практично всі їхні вороги – і червоні, і білі, і поляки.

Виходить, що серед командирів, які воювали за Україну у 1917 – 1921 роках, головним поборником незалежності вважають Симона Петлюру.

Тож завдяки Симону Петлюрі, Євгену Коновальцю та Миколи Міхновського українці святкують день героїв наприкінці травня.

Коментувати

2 Коментарів
Рудий
• 22:59 | 07 червня 2016

Інформативно та цікаво.

Відповіcти
Антон
• 07:57 | 24 травня 2016

Ну вулиця Петлюри – це епічно. Як тепер заходу пояснювати будемо?

Відповіcти