Роман Грицун
31 записи

Балканські пристрасті

0

   –  Ніякої мови про недооцінку суперника не може й бути. Це Ліга Європи. Тут слабких команд не буває, – твердо сказав тренер «Ворскли» Василь Сачко, і я вже був повірив, що наші знають, як грати проти молодих та амбіційних гостей з Хорватії, і цього разу точно не підведуть. Їх наставник, до речі, за 9 годин мав ділитися з журналістами своїми думками про грядущий матч, гру полтавців, і таке інше.

Та виявилося, що недооцінка суперника – наше друге «я». Ми можемо це робити. Ще й як пристрасно…

DSC_8990

Пензлюючи до редакції після першої прес-конференції, я прокручував у голові запитання, які можна було задати Томіславу Івковічу. Саме так звати коача із Загребу.

Може спитати щось про сербо-хорватський конфлікт? На фоні того, що зараз відбувається в Україні, думаю, актуальне питання Чи взагалі запитати у Івковіча про його участь у сербо-хорватській війні? Як зараз стосунки із сербами? Хоча, яке відношення стосунки між балканськими народами мають до цього матчу? Виявилося, що мають…

На Полтаву падала стіна безпросвітного дощу. Великі краплини, мов шматки арматури, гучно тарабанили об залізну покрівлю смолистих дахів. Здавалося, вищі сили вирішили реанімувати легенду про всесвітній потоп в межах одного населеного пункту.

Тут тобі й ковчег з’явився. Тільки не дерев’яний, як у Ноя, а металевий. Замість весел – гумові колеса.

Відчинилися двері. З ковчегу вийшли хорватські хлопці в синьому. Вони швидко минули бетонну стоянку та увійшли до стадіонного фойє, почали розглядати стіну, на якій розмістилося велетенське двометрове фото футболістів «Ворскли» з кубком України.

Хорвати дивилися на світлину, а я – на хорватів.

Вони шукали знайомі обличчя, а я шукав поглядом їхнього тренера, без якого ця прес-конференція не могла розпочатися.

Хей, чувак, ти говориш англійською, – звернувся до мене один з гравців «Локоматіви», мовою, про яку він питав у мене.

 – Трохи, – відповів я, наближаючись до хорвата.

 – Скажи, а це ж Арменд Даллку, – запитав той, показуючи на колишнього капітана зелено-білих.

 – Так, це Арменд. Все вірно.

 – Я ж казав, це він, це він! Це Арменд Даллку, той що ж Косово, – розмахуючи руками перед обличчям свого бороданя-одноклубника, намагався довести збуджений хорват.

Я зрозумів, що гравці хорватського клубу шукають на фото своїх земляків-сусідів із балканського півострову, тому вирішив потішити їх ще одною знахідкою.

 – А це от Дебатік Цуррі, – показав я на радісного молодика, що вдягнув зелену футболку «Ворскли» номером уперед. – Він з Албанії, – додав, аби продовжити балканську тему нашої феєричної комунікації.

 – О, так, я знаю його. Він з Албанії так, це точно Дебатік, – менш емоційно, проте збуджено реагував хорват.

Отакої. Не хотів сам починати балканської теми, так взялися хорвати, влаштували тут балканську різню, очима, по фотографії. Хорвати пристрасно розглядали світлину з нашими футболістами, вишукуючи там балканські обличчя, а я пригадав почав пригадувати імена Хорватів, Сербів та Косоварів, які колись бігали чи й досі бігають полями українського футболу.

Даріо Срна, Йєрко Лєко, Горан Сабліч, Младен Бартуловіч, Нікола Калініч, Іван Стрініч, Домагой Віда, Ніко Краньчар, Стіпе Плетікоса. І це тільки запальні хорвати.

Із Сербів пригадався Мар’ян Маркович, Горан Гавранчич, які раніше грали за «Динамо» та звісно ж Марко Девич. Цей добрий серб узагалі прийняв українське громадянство, і навіть встиг пограти за нашу національну збірну.

Коротше кажучи – балканців у нас вистачає.

Так мені здавалося, допоки журналіст найбільшого футбольного медіа країни – телеканалу «Футбол» Володя Крамар не запитав у Томіслава Івчовіча на прес-конференції про Анте:

 – Скажіть будь ласка, чому ви не взяли на прес-конференцію Антею. Вона була на першому матчі, і скажімо, додає родзинки вашому клубу, і робить кожну прес-конференцію більш яскравою.

Можна довго розповідати хто така Антея Коджоман. А можна просто сказати, що вона працює у загребському клубі маркетинговим директором, і показати її фото.

Антея

Антея 2

Це було найкраще питання з поміж усіх питань, які журналісти поставили іноземному тренеру. Тепер вже не хорвати, а ми розпалили новий вогонь балканських пристрастей. Загребський фахівець посміхнувся і почав відповідати.

 –  Якби ж я знав, що вона вам так сподобалася, то ми би її однозначно взяли із собою. Але ж ви розумієте, зараз дощ, а вона ж дівчина, в неї там макіяж. Можливо вона завтра виглядатиме не так чудово, якщо намокне під дощем.

Потім хорватські футболісти близько години мокли під дощем. Антея в цей час була в готелі, навіюючи жагу пристрасті на місцевих швейцарів, офіціантів, барменів та адміністраторів.

Балканські пристрасті охопили все місто, і вже наступного дня все місто зійшлося на стадіон, аби стати свідками того, як балканці на сороковій секунді пристрасно вганяють м’яч у сітку воріт «Ворскли».

І пішло поїхало. Пристрасні атаки загребської команди, швидкісні проходи по флангах, комбінаційна гра. А «Ворскла» тим часом показувала футбол в стилі «Бий-біжи», не забивала пенальті, та якось безпристрасно атакувала.

Масла у погасаючий вогонь полтавських пристрастей вирішили підлити ультраси. Один з фанатів вибіг на поле, потоптав зелений газон, зарядивши його пристрасною енергетикою, і почав тікати від стюартів. Здається, що працівники стадіону взагалі якісь безпристрасні. Бігають так собі, б’ються теж. Хуліган майже втік від повільних блюстителів стадіонного порядку, але на підступах до огорожі, що відділяє бігові доріжки від трибун, ловці ультрасів таки спіймали запального бігуна. Це все відбувалося перед сектором 22, де фанатіли ультраси, і де висів трендовий банер «Vorskla GO».

DSC_8098

Алюзія на популярну гру з доповненою реальністю точно не стала в пригоді футболістам, зате вписалася у це протистояння ультраса і стюартів. Вони таки спіймали його.

DSC_8314

А далі почалася бійка. Фанати спускалися із другого ярусу, перелазили огорожу, били стюартів, били старих міліціонерів у синьому. Та коли прибігли кремезні хлопці у малинових беретах, статус-кво змінилося на користь хранителів стадіонного порядку.

DSC_8384

Якась безпристрасна бійка, – крутилося в моїй голові, коли пристрасті між фанами та міліціянтами затихли.

Зате пристрасною була гра хорватів. Вони атакували, створювали моменти, і головне для себе – забивали. Аж три м’ячі опинилося у сітці голкіпера Богдана Шуста. Полтавці забили тільки два. І програли, безпристрасно недооцінивши суперника.

Зате хорватська делегація, на чолі з Антеєю пристрасно раділа у спеціальній ложі для гостей.

Ось такі вони, ці балканці – пристрасні, швидкі та…переможці.

Коментувати

19 вересня 2017